Как бы чего не вышло или Шанс для украинских «раскольников»

5 08 2011 |
, Philosofff.livejournal.com


Мне кажется, что уже ни один разумный человек в Украине не способен всерьез говорить о разнице между прихожанами т.н. «канонической» церкви и тех церквей, которые первой обычно называются «раскольничьими».  Были времена, когда люди с осторожностью пытались подходить к вопросу «благодатности» Таинств – одни с опаской ходили в свои храмы, боясь, что «не возьмет», как говорил один мой знакомый из Сум. Другие же наоборот переживали, присматривались - как бы вон у тех «безблагодатных» не появилась та самая благодать, на которую они не имеют законного права. Это в лучшем случае – часто просто люди не желали видеть Другого и откровенно игнорировали его опыт ощущения присутствия Божия в том или ином храме.

 

Но время шло, и вот уже за добрых два десятка лет хочешь не хочешь – а живя поблизости люди присматриваются друг ко дружке. И вот уже почти никто не рискнет утверждать, что видит сколько либо заметную разницу между «благодатными» людьми и теми, кто якобы лишен Божьей милости у себя на приходе. А те, кто осмеливается еще о таком сообщить, выглядят уже не лучше тех, кто хвалил в одной сказке новое платье короля.

 

В чем тут причина? Ответов два: или благодать бывает у всех, или же на самом деле её нет ни у кого. Верующим людям, разумеется, второй вариант не подходит сразу же. Поэтому остается соглашаться с первым. Что «раскольники» уже давно сделали, а в среде «каноничных» христиан, хоть и не принято о таком говорить, но мысли такие случаются нередко. Приборов, измеряющих показатели благодати, пока, к сожалению, не изобрели. Скорее всего, кроме человеческого сердца тут доверять больше нечему. Так вот попробуем подумать, к чему может привести нас опыт переживания множеством людей чуда встречи с Богом без «канонической» санкции. 

 

Дозированный Лютер

 

Во-первых, скажем сразу – для православных церквей, чей статус поддается сомнению, ситуация, когда прихожане уже не сильно боятся церковных канонов, довольно рискованна и шатка. С одной стороны, она позволяет освободить людей от страха недействительности своей связи с Богом без подписи начальства. Но с другой стороны – такой человек в один прекрасный момент может пойти дальше и поставить под вопрос категорическую необходимость всех остальных канонов, а не только тех, которые он уже посчитал необязательными «с точки зрения вечности». Поэтому такой умеренный протестантизм внутри «неканонических» церквей, вероятно, уместно держать под контролем, если нам интересна консервация нынешнего состояния.

 

Осмысление опыта жизни вне «канонической благодати» для УПЦ КП или же для УАПЦ – угроза зайти слишком далеко и затронуть самое существо жизни церкви: общение человека с Богом. Переосмысление этого вопроса чревато такими вызовами и необходимостью такой громадной интеллектуальной работы, что вполне предсказуемы опасения в головах лидеров этих церквей. Относительное спокойствие, возможно, многим кажется более желаемым вариантом, чем непредсказуемые события, связанные с вопрошанием о новой форме существования церкви.

 

Теория есть – дело за практикой

 

С другой же стороны – эти вопрошания уже давно осуществляются в православной богословской среде. Общая и очень мощная тенденция, которую мы можем проследить в экклесиологии, условно говоря. со времен  Афанасьева – поиски пути трансформации церковного устройства от беспрекословного примата церковного правила и некоего прецедента в древности – к живой связи конкретной общины с Богом и к уважению к конкретной ситуации. Такие авторитетные богословы как Антоний Сурожский, Александр Шмеман, Каллист Уэр, Иоанн Зизиулас и другие – задают тон в современной теории устройства церковной жизни. Но практика пока не успевает за работой мысли лучших православных умов.

 

Как любил говорить третий украинский президент – у нас в стране действительно сложилась «уникальная ситуация», когда миллионы православных людей, как нигде и никогда готовы к восприятию как чего-то абсолютно закономерного этих новых идей. Ситуация, когда церковный канон играет второстепенную роль – в Украине давно существует и успешно контролируется. Нет никакого разброда и шатания, смут и беспорядков. Ничего общего с началом ХVI века в Германии илис эпохой реформ патриарха Никона в России. Возможно, что не стоит «будить лихо», а может быть, стоило бы попробовать из ранга заклейменных «раскольников» преобразиться в авангард и передовой отряд, воплощающий очень симпатичные идеи не последних богословов современности. Подвести под нынешнюю ситуацию уже готовую теоретическую базу – а дальше с ней работать и развивать, разве это не лучше бесконечных унижений в поисках того, кто бы взял «раскольников» под «канонический» омофор?

 

----------------------------

 

На самом деле, разумеется, никакая церковь как организация не способна жить без собственных правил. Иначе, если каждый человек будет исходить из собственного опыта богопознания (или фантазий о нем, что тоже нельзя исключать) – может получиться неутешительная картина. Каноны – вещь необходимая и полезная. Все дело в тональности их восприятия. Можно к ним относиться просто чуточку легче, чем протопоп Аввакум. Лично я хотел бы, чтобы члены УПЦ КП и УАПЦ не стыдились своей «безблагодатности». А наоборот – с благодарностью и даже торжественностью принимали этот ежедневный вызов поиска встречи с Богом без нотариальной выписки, что это именно Он. Потому как Бог, встречу с которым нужно подтверждать неким документом – вероятнее всего, нам так и не встретился еще на пути. И будет немного грустно, если со временем наши «раскольники», получив тем или иным способом канонический статус своего пребывания в церкви, забудут свой нынешний опыт, а больше будут полагаться на имя своего предстоятеля в диптихе православных патриархов.  

Теги:
913







Матеріали по темі







Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту



Коментарі розміщюються користувачами сайту. Думка редакції не обов'язково збігається з думками користувачів.
30   Magdalina
8 серпня 2011 17:33

Такого кумедного "історика" ще треба пошукати! Він навіть не знає, що з 10 століття існувало князівське містечко Переславль (Переяслав) , який знаходиться поряд з Ростовською областю і нині.
А назвіть будь ласка Ваше джерело, звідки Ви взяли, що Переяслав біля Ростова існує саме з 10 ст.?
Бо цей кумедний історик Білінський, який до речі, отримав державну премію імені Франка, майже скрізь дає посилання на поважні джерела.

А Ви мене засмутили. Незнанням історії Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, у якому ДІЯЛА Київська митрополія майже 250 років. А те, що Ви про Річ Посполиту написали - це смішно. Ви стверджуєте, що втратилось правонаступництво від КМ у Литовському князівстві до КМ у Речі Посполитій часів Сагайдачного? За той час ТОЧНО правонступництво НЕ перейшло до МП. І ще одне: Церква - це люди. А люди нікуди з України не дівалися. Єпископів деякий час не висвячували, ну то й що? Смішно.


8 серпня 2011 17:30

Перехожий учит Магдалину уму-разуму! Нужно просвещать раскольников! Много бывает зол от невежества и ложного прочтения истории!


8 серпня 2011 17:05

Магдалині. Дякую. Повеселили. Дочитався до місця, де автор цитує Ключевськомго, що Ростовська земля належала Переяславу, а потім заявляє, що це брехня, бо Переяслав лежить аж на південь від Києва і тому Ростов не міг належати Перяславу!!! Такого кумедного "історика" ще треба пошукати! Він навіть не знає, що з 10 століття існувало князівське містечко Переславль (Переяслав) , який знаходиться поряд з Ростовською областю і нині. На Русі було і є три Переяслава ( на слав'янскій- Переславля). Два з них на Україні.
Далі вже не було сенсу читати.
Ви б мені ще порекомендували читати альтернативну історію Фомина й Носова, якою зачитується зараз наша інтелігенція, а потім авторитетно заявляють, що Христофор Колумб, це й є Христос... Або Дена Брауна. Багато тепер істориків...


27   Magdalina
8 серпня 2011 14:50

А який ще Ви хочете запропонувати для трьох руських народів?

Не варто вірити казкам. Московити не є руським народам. Вкрадена назва, вкрадена історія: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/08/3/48534/
і ще рекомендую: Григорій ПІВТОРАК "ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ": http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt12.htm

Київ занепав лише як політична столиця, як місто - відродився через кілька років після руйнування Батиєм. Митр. Петро переїхав до Вол.- на- Клязьмі за наказом Великого хана Золотої Орди - саме в такій державі і ми, і московити тоді жили. Сарайська єпархія була тоді столичною єпархією, а Москви або не було, або це було фінське село незначне. Так митрополит звався Київським, бо це в Золотії Орді була одна митрополія. Але як тільки литовсько-руські війська в 1320-40 роки визволили Київщину, Волинь та ін. руські землі, вони добивалися в Констант. встановлення окремої митрополії. І її то створювали, то ліквідовували (Карташев), і все тому, що на К-ль тиснув Великий хан (мусульманин хан Узбек одружився з православною візантійською царівною раніше від Московського князя Івана ІІІ років на 100). У 1458 р. розподіл завершився і Київська митрополія існувала у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському. Титул Московський і всієї Русі є виразом загарбницької політики Московських князів, бо етнічно руські землі в 1461 р. належали до Литовського князівства.


8 серпня 2011 14:08

Магадалині. Отак в нас буде і далі: Глухий не добачає, німий кульгає!
Коли Ви пишете шаблонно. Далі не цікаво.
"Руський мир". А який ще Ви хочете запропонувати для трьох руських народів?
Руська Православна Церква з Київської Митрополії? А чому Ви забуваєте, що паралельно Київській єпархіїї існували Новгородська, Псковська, Смоленська, Тверська,Чернігівська, Переяславська (дореч, перша! від якої утворилася Київська!), Володимир- Волинська,Суздальська тощо.? Чому не згадуєте, що найпершими єпархіями були Корсунська, Новгородська та Перяславська? І лише коли не стало Києва не тільки як міста, а як Русі Києвської після нашестя татар, то тільки тоді волинянин(!) Петро вимушений був сам піти до Суздаля, та посісти у Володимирі, перенісши митрополитчий престол на Північ. Наступні митрополити побачили можливість перенесення кафедри Київської на старе місце? Аж ні. Тому усі інші митрополити у Володимирі, Москві продовжували за Константинопольським благословенням носити титул кафедри, яку наслідували: Київський.
Коли містечко Київ опинився у Литві, всеодно митроплити у Москві залишалися Київськими. Аж до поки ім'я Москви не стало гриміти і вважатися більш шанованим у світі. Тоді з самостійністю, не відмовляючись від Київської кафедри, митрополити стали іменуватися Московськими і всієї Русі. А перед цим були "Київськими і всієї Русі". Лише перше найменування міста змінилася, а кафедра "всієї Русі" залишилась.

Ви кажете, що Московська утворилася з Київської. І це справедливо. Але історично сталося так, що створена Антиохійським Патріархом нова Київська Митрополія, як окрема кафедра, не стала наслідницею попередньої Київської Митрополії, що зберігається на Московському престолі. Ця кафедра була не відновлена, а створена у Ржечі Посполитій серед Руської руїни. І була вона не українською, а руською. Про це каже й титул митрополита Київського " митрополит Київський та усієї Росії Константинопольського трону".
Далі Ви знаєте: розвалену, розсварену церкву, що перебувала на землях Украйни Ржечі Посполитої було викуплено у Константинопольского Патріархату. для того часу це було нормою. Бо тоді куплялися усі єпархії і монастирі. Було й таке, що ігуменом православного монастиря на Україні ставав польський шляхтич, бо більше заплатив. А храмом володів жид- гендляр. Єпископи ж перекупали одне в одного землі єпархії та обителі. Ставали за гроші, що несли королю, єпископами одразу з бойового коня. Тому не треба зойкати про те, що прокляті москалі купили Київську митрополію: її мав хтось купити, бо Константинополь вже давно не розумів що там діялося і мав лише рідке листування з королем Речі Посполитої. А більше дізнавався про новини з півночі від Москви, бо мав зв'язок з посольством московським у Істанбулі.


25   Magdalina
8 серпня 2011 13:20

Не треба заздрити і ставити себе вищими над братами і Церквою: у когось своя Церква, а ми, така велика нація, досі не маємо!
При чому тут заздрість??? Це Справедливістьі і елементарна самоповага. І ще ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА. Шкода, що не всі в керівництві України це розуміють.
Не шукати свойого, а пам'ятати, що усі народи проходять, а залишається лише вічність і у Вічності єдиний народ- Божий.
Давайте почнемо з ліквідації ідей "Русского мира", бо ж усі народи проходять:)) Чому Моспатріархи про це забули? А якщо серйозно, то Ваша теза є перекрученням християнського вчення. Але про це цілу статтю можна написати, коментів не вистачить. Коротко: патріотизм як любов до рідної землі й народу є виконанням заповіді про любов до ближнього.
Не мати роздратування, не дошкуляти Церкві- Матері.
Не плутайте. Це Київська мирополія породила Московську, а не навпаки. І обох нас породила Константинопольська Церква.


8 серпня 2011 11:55

Освячення рукопокладенням походить вже від Апостолів за традицією іудейською, коли коган мав приступати вперше до служіння, то йшов опісля мікви до першосвященика під благословення рукопокладенням. Теж саме обраний першосвященик мав отримати освячення рукопокладенням коганів з помазанням за прикладом помазання царів Ізраїльських на Єлеоні.
За іудейською традицією і були поставлені від початку Апостоли як священий чин словом Божим. Тобто, як Моісею Бог доручив виявити серед народу рід коганів та левітів і Словом освятив, а обрядом вивів на служіння, так і тут Отець обирає Словом( Сином) окремих, щоб від них продовжувалося архієрейство та священство. І як неможе ніхто по подальшій історії з іншого роду мати посвяту на служіння Богу у іудеїв, окрім обраних, так і у Христі ніхто не стає освяченим, окрім тих, хто приймає освяту від роду Апостольського.
Як у роду коганів, чи левітів виміряти чи опріділити благодать? Як у Апостольському роду його виявити? Лише у довірі Богу і Його Церкві. Він її заснував і заповів порядок.
А що Ви згадуєте, що Любов вища за все, то нагадаю знову слова Апостола Павла: "Любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится; не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла,"
Щоб було у Церкві добро, треба мати велике довготерпіння, а не коїти розкол. Милість по відношеню до людської слабкості братів. Не треба заздрити і ставити себе вищими над братами і Церквою: у когось своя Церква, а ми, така велика нація, досі не маємо! Більше думати про милість до стражденних, аніж про свої егоїстичні забаганки. Не порушувати постанови й звичаї Святої Церкви- не безчинствувати! Не шукати свойого, а пам'ятати, що усі народи проходять, а залишається лише вічність і у Вічності єдиний народ- Божий. Не мати роздратування, не дошкуляти Церкві- Матері.
Про це вимушено написав наостанок, щоб було зрозуміло до чого слова Апостола, оскільки одразу їх не сприйняли.


23   Magdalina
7 серпня 2011 23:02

Що ж, дякую. Вчимо історію разом:))
але залишається фактом те, що Константинопольська Матір-Церква не визнавала Московських митрополитів (цей титул вони взяли собі самі з 1461 р.), більше того, ставили паралельно-юрисдикційного мирополита: Григорій Болгарин, щодо якого був лист патріарха до князя Московського, але послів не пустили до Московського князіства.
І ще цікавий сам процес набуття автокефалії (незалежного самоуправління) Московською церквою: проголосили в односторонньому порядку і все! Порівняно з ситуацією УПЦ КП їм це було легше, бо ніяких паралельних структур іноземної Церкви на території Московського князівства не було:)))

І ВЕЛИКЕ СПАСИБІ за інф. про Ап. Павла. Давно намагаюся зясувати. На мою думку, те, що він не був хіротонісаний, не належав до Церкви, заснованої Христом, а навернувся після Воскресіння через приватне Одкровення, але був визнаний як рівня Апостолами, здійснював хіротонії - це ДУЖЕ ЦІКАВО, особливо в котексті вчення про благодать Таїнства Священства і про систему Церкви. Думаю, система Церкви з ієрархією була створена саме для порядку, про який Ви писали, але можливо, Ап. Павло - це свідчення Бога про те, що система і правила - не найвищі, Бог НАД ними.
Може я помиляюся, а може, ні..........


7 серпня 2011 21:05

У "Історії папства" Лозинського існують два рядки тексту: "Восточные патриархи на соборе в Иерусалиме в 1443 г. провозгласили отлучение всех приверженцев Флорентийской унии, и униатский патриарх Григорий Мамма был низложен с престола. При этом собор снял все прещения наложенные вышеозначенным иерархом." Саме тому патріарх Ієрусалимський Іоанікій і сповіщає руського великого князя: " “Имеет наше смирение господарство( "господство"- власть) твое прощено во всем церковном запрещении.” Це що стосуться думки Карташова про відлучення московського духовенства. Але я того не виключаю, що наступні, вже православні патріархи Константинополю не були у захваті від самостійності Руської Церкви. Та самі "прокололися" з Ісидором і мусили мовчати, бо жодного документу про відлучення, окрім Григорія Мамми, немає. Тай Григорівський не зберігся, існує тільки посилання на нього. Тому логічно звучать слова Карташова, які Ви навели: "Константинопольское “запрещение,” во имя престижа власти Вселенского патриарха, так и не было снято с русской церкви формально и документально." Бо не було що знімати, це зробив Ієрусалимський собор, який скинув і вдлучив Григорія Мамму.


Що стосується апостола Павла. Апостол Павло, як і інші Апостоли не мали висвяти. Більш того, з Святого Письма ми не бачимо над ними й Хрещення, окрім Іоанового (за виключенням ап. Павла). Але вони були обрані Отцем для Сина, як про це свідчить Сам Христос. І їхня висвята сталася посланням на проповідь: це став початок офіційного їхнього священицького служіння. Але як пресвітерів біля Архієрея. Деякі Отці вважають Першосвященицьку молитву Спасителя молитвою кінцевої висвяти Апостолів уже на вищщий ступінь- архієрейську. Бо ще до Святої П'ятидесятниці Апостоли збиралися для ламання Хліба за традицією, яку отримали від Христа. Що ж стосується апостола Павла, то він був прийнятим у Апостольську спільноту за ознаками, які нам недостатньо відомі, бо вони прийняли його за рівного після свідчення від Ананнії про слова Господ ащодо Савла: " он есть Мой избранный сосуд, чтобы возвещать имя Мое перед народами и царями и сынами Израилевыми". Потім була доповідь Апостола від Варнави і у зібрані Апостольському сталося: "Когда они служили Господу и постились, Дух Святый сказал: отделите Мне Варнаву и Савла на дело, к которому Я призвал их.Тогда они, совершив пост и молитву и возложив на них руки, отпустили их. Сии, быв посланы Духом Святым,..." . Дуже важливим свідченням є у Діяніях слова про Павла та Варнаву: "По прибытии же в Иерусалим они были приняты церковью, Апостолами и пресвитерами...". Справа в тому, що бути прийнятим, у розумінні біблійному та першохристиянському було саме визнання як рівних собі.


21   Magdalina
7 серпня 2011 19:04

Бог православних= Бог порядку, а не анархії і самомислення.

ого заявочки! Ви ще скажіть, що порядок вищий за Любов.
І коли це в земній Церкві Ви побачили абсолютний порядок?
А те, що духоносні святі Отці розходяться в думках - це по-вашому теж самомислення?
І чомусь я впевнена, що "влада вязати і вирішувати" не дає права судити, хто спасеться, а хто ні.
А політичні анафеми в історії Церкви просто ігнорувалися. На Небі - тим більше.
Але все це буде поза Церквою, яку створив Христос і передав Апостолам.

У Діяннях є епізод, коли Святий Дух явив Свою дію на НЕХРЕЩЕНИХ язичниках і здивував Апостолів. Щоб вони не думали, що в них є влада над Ним і що це вони подають благодать. Це не магія.
Видно що Ви дуже ерудований. Скажіть будь ласка, коли сталася хіротонія Апостола Павла і чи була вона взагалі? fellow


7 серпня 2011 18:25

Щодо Болгарської схизми, то вимушений був перечитати матеріали на цю тему і виявив, що Константинопольська анафема була підтримана лише Антиохійською Церквою. Але усі Церкви, окрім деяких Сербсько- Македонських священиків, не мали з ними у цей час спілкування.
Патріарх з Синодом під політичним тиском, перш за все Радянського Союзу, зняв анафему із створеної Болгарської Церкви, але від 1945 року! Хоч самі болгари кажуть, що вони отримали прощення до 1862 року, та у Томосі цього не сказано, а проголошено, що від 1945 року знімається відлучення від Церкви і з цього часу дозволяється формувати свою Церкву. У цьому є еклезіологічна логіка: не можна мерців повернути до Церкви. Тож усі, хто був у схизмі до 1945 року з болгар, залишились без приєднання до Церкви.
Звичайно, можна було б тут одразу наводити протестанські погляди, що тільки Бог це вирішує, що ніхто з архієреїв не має більшої влади за Господа, а Бог є- любов. Звучить на перший погляд вірно, але не має підтримки у церковній дисципліні, бо Бог православних= Бог порядку, а не анархії і самомислення.
Кожний у своїй свободі може вигадувати що хочеш, може створювати що йому цікаво. Але все це буде поза Церквою, яку створив Христос і передав Апостолам.


19   Magdalina
7 серпня 2011 18:07

через захоплення Царгороду турками московити далеко не одразу змогли знову потрапити до Константинополю. І з Істанбула теж не могли з політичних причин зв'язатися з Москвою. Але це робили з Синаю, з Ієрусалиму, з Кіпру, Патмосу і Антиохії. Звідти постійно їздили митрополити і настоятелі монастирів за пожертвами до Москви і служили з московькими митрополитами. Немає жодного свідчення, що патрарх Константинопольський відлучав Руську Церкву! Є тільки версія. Побудована вона на тому, що патріарх не спілкувався з Москвою.

Ось що пише Карташев: Из послания патр. Григория Маммы к киевскому князю Александру Владимировичу видно, что греки наложили церковное отлучение на русских за отвержение Исидора. Это отлучение поддерживалось и православными Константинопольскими патриархами после падения Константинополя. Недаром митр. Иона два раза посылал в Константинополь Кирилло-Белозерского игумена Кассиана “о церковном исправлении” ... Это подтверждается и вышеприведенными словами митр. Феодосия том, что иерусалимский патриарх хочет дать русским свое благословение, и сохранившейся грамотой самого Иоакима великому князю с благословением и словами: “Имеет наше смирение господарство твое прощено во всем церковном запрещении.” Значит, церковное запрещение существовало. формальном разрыве с Константинополем выразительно говорит и непризнание московских митрополитов, открыто выраженное патр. Дионисием в 1469 г., и особенно слова великого князя московского Ивана III Васильевича (1462-1505), сказанные в 1470 году, чем речь ниже.... Константинопольское “запрещение,” во имя престижа власти Вселенского патриарха, так и не было снято с русской церкви формально и документально. Оно таяло постепенно с движением исторического времени и в момент учреждения московского патриархата в 1589 г. даже не вспоминалось, “яко не бывшее» (см. Карташев А.В. «Очерки по истории Русской Церкви», раздел "Московский период. Феодосий (1461-1464)").


7 серпня 2011 17:53

по-перше, Невзоров публічно заявив, що у семінарію він вступив, бо було пряме завдання від КДБ (дивіться у You Tubeого інтерв'ю у Мінаєв Лів), там же він ще раз підтвердив, що ніколи не був хрещений. У цій же розповіді він видав себе за останнього розбещеника, бо навіть під час Шостопсалмія у вівтарі архієрейська сповідь, яку він побачив крадькома у напівтемряві, ввижалась йому сексуальним дійством.
По- друге, я, оскільки православний, вірую, що мій Бог- є Бог порядку. Який запевнив Апостольский лик, що те, що ними буде зв'язано на землі- зв'яжеться на Небі, а що розв'яжеться на землі- розв'яжеться й на Небі. Якщо одна юрисдикція Апостольського насліддя накладає анафему (відлучення від своєї Церкви) і інші Апостольські наслідники це не тільки замовчують, а офіційно підтримують (навіть Римо- Католицька Церква!), то це не є відлучення від однієї містечкової церкви. А анафема від усієї Апостольскої Повноти.
А кому не подобається бути у Церкві, де Бог порядку ( бо любов за апостолом Павлом не є безчиння!), то можуть устроювати свою окрему церкву, як от розкольники, але ж хоч совість майте і не крадіть наймення "Православна"! Бо відлучення відбулось саме від Православної Церкви.


17   Zenon
7 серпня 2011 13:06

to перехожий. Проблема в тому, що анафема накладена окремою юрисдикцією, не обов'язково має абсолютний характер. Я думаю в історії Ви знайдете приклади несправедливих анафем в угоду власних інтересів, певному політичному ладу, або правителю. То що всі вони мають силу? Шановний, це не магія - де правильно сказав заклинання і все, дія виконана. Бог дивиться в першу чергу не на форму, а на суть-серце людини.
наприклад Невзорову. З простої причини: ця людина ніколи не була православною, він навіть не хрещений.
Не зовсім коректний приклад.
Невзоров навчався в семінарії, був послушником в монастирі і співав в церковному хорі. Отже не знаю чи щиро, але все таки певний час асоціював себе з Церквою. Зараз його позиція цілком протилежна. Отож в цьому випадку, просто немає сенсу відлучати людину від Церкви, якщо вона сама відкрито і чітко від неї відлучилася.


7 серпня 2011 12:41

отцю Авакуму. Анафема у латин і старовірів- прокляття. У греків та церков з руською традицією- відлучення від Церкви. І прокляття і відлучення від Церкви не є щось вічне допоки людина, на яку накладено анафему, жива і має можливість покаятись. Тоді у латин вважається є можливість папі знаяти прокляття, а у старообрядців достатньо покаяння з виконанням "правила кающемуся" і публічної заяви про те, що відрікається від попередніх поглядів, як вже може бути у їхній спільноті.
Щодо православних, то у різні часи були різні обряди накладання анафеми і різні обряди повернення у Церкву. Але вони завжди лише створювали атмосферу урочистості дії, але не були по суті важливі, бо анафема, як відомо, просто оголошується як константація факту від апостольских часів. Анафему не можна оголосити , наприклад Невзорову. З простої причини: ця людина ніколи не була православною, він навіть не хрещений. Неможна анафему оголосити мусульманам, юдеям, баптистам, тощо.. Анафема оголошується для того, щоб людина знала, що своїми діями і поглядами вона себе івдлучила від Церкви. І не Церква її вигнала, а сама людина опинилася поза Церквою. І тому хай не створює для себе ілюзію наче вона православна і в Церкві. Тому анафему Отці Церкви сприймають як гучний поклик назад у кордони Церкви заблуклому. Як мати нагадує грізним вигуком з вікна на двір: "Додому! скільки можна хуліганити?!" своїй дитині, так і Церковна спільнота гучно, але не задля кари, оглошує, що час "хуліганити" пройшов- треба повертатись додому і просити пробачення. Тоді вже й нагодують і з звичайними ласками приголублять.






Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости , не можуть залишати коментарі в даній новині.
Останні коментарі
Опитування
настоятель парафії
парафіяльна рада разом із настоятелем та парафіянами
меценати, за кошти яких зведено храм
державні структури, що займаються реєстрацією парафій
усе, що вирішується на користь моєї конфесії, завжди правильно!
інший варіант