Тиждень 20-річниці незалежності України видався настільки ж суперечливим, як і сама історія нашої незалежності. І обнадійливий, і майже трагічний.

На самому початку тижня Католицька Церква голосом Блаженнішого Святослава Шевчука спробувала спам’ятати теперішній режим: «Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства». Так таки-так, а що з совєтським судочинством? «Найгуманнішим» у світі, як назвав його герой однієї з совєтських кінокомедій. Країна, що охоплювала 1/6 суходолу все ж таки існувала. Власне, що існувала. Небіжчик СССР є відповіддю на так поставлене запитання.

За 20 років своєї незалежності Україна так і не спромоглася навіть наблизитися до ідеалу правової держави зі справедливим судочинством: як не суддя-колядник, то Печерне правосуддя…

Але не тільки в правосудді річ. Режим чим далі, тим глибше і активніше прагне поглибити розкол в українському суспільстві. Що більше, навіть святкування 20-ліття відновлення української державності нинішній режим зумів перетворити на чергове маски-шоу зі сльозогінним газом, «космонавтами»-беркутятами і продовжив цю ганьбу арештами по всій Україні, судовими справами і ще хтозна чим – таке враження, що в Україні розпочалася мало не громадянська війна… Війна влади проти українського народу? На жаль, дуже воно починає нагадувати слова невеселої галицької колядки: «Сумний святий вечір в сорок шостім році…». Моторошно якось, моторошно і лячно… І запитань більше, аніж відповідей…

Але серед цього політичного хаосу мало хто помітив, я би відважився сказати, історичну зустріч двох єрархів: Блаженнішого Святослава і Блаженнішого Володимира. Цікаво, але здається, що до тепер ще не було зустрічі між Предстоятелями УГКЦ і УПЦ МП. Ця зустріч, пропри все, все ж таки обнадійлива. Обнадійливими і повними змісту є й подарунки, якими обмінялися єрархи: копія Реймського Євангелія Анни Ярославни, панагії і Євангеліє українською.

Реймське Євангеліє – кирилично-глаголичний рукопис, принесений до Франції дочкою руського базилевса Ярослава Мудрого, Анною Ярославною, королевою, а згодом і регенткою цієї країни при своєму синові малолітньому королеві Филипові І. Значення цього рукопису надзвичайно велике. Погляньмо, принаймні на письмена, якими він написаний: глаголицею і кирилицею.

Глаголицю використовують по сьогоднішній день хорвати римо-католики – єдина нація Римського обряду, яка ще задовго до ІІ Ватиканського собору мала привілей у Богослужіннях користуватися власною, щоправда архаїчною мовою і власним нелатинським письмом. Глаголиця є символом поєднання римського християнства зі слов’янством. Символ слов’янської культури включеної до західного християнського цивілізаційного кола. Кирилиця – спадок слов’ян східного обряду. І саме Євангеліє, на якому присягали французькі королі в обряді коронування, писане обома слов’янськими письменами, є наче символом тієї праєдності, якою втішалася Церква до трагічного Великого Розколу 1054 року. Це Євангеліє – наша спадщина, спадщина неподіленої Церкви Христової, символ єдності Русі та Риму. І дар, що його приніс Блаженніший Святослав Блаженнішому Володимиру, є немовби закликом до відновлення християнської єдності під владою ключів св. Петра на теренах України, заклик відділеним християнам вернутися до правдивої святоволодимирської спадщини.

Не менш знаковим є і дар Блаженнішого Володимира Блаженнішому Святославу – панагії та Євангеліє українською. Древній звичай Східних Церков – обмін панагіями між єрархами. І цим актом Блаженніший Володимир, всупереч московським радикалам, в особі Блаженнішого Святослава склав визнання цілій УГКЦ, а тим самим цілій Католицькій Церкві. Євангеліє ж українською стало неначе символом того, що УПЦ МП, принаймні її предстоятель, все-таки хоче залишатися українською Церквою.

Направду, попри все , попри те, що кілька днів після цього неначе обухом по голові вдарила новина, що УПЦ МП від нинішнього режиму отримала своєрідну монополію опіки над ув’язненими, зустріч Предстоятелів УГКЦ та УПЦ МП в переддень Дня Незалежності залишилась обнадійливим актом. Повертаючись до «монополії». Якось на фоні існування в Україні реалії політичних ув’язнених така новина звучить, як наруга над совістю тих, хто потерпає за свої політичні переконання. Адже виникає серйозний сумнів, що люди, яким не байдужа доля України підуть сповідатися до священиків церкви, яка з часів московського царя Петра І тримається практики, що священик зобов’язаний доносити владі про «нетакі» переконання пастви, нехтуючи навіть таємницею Сповіді.

Але, як каже стрілецька пісня: «…війна –війною, гайта-вйо, вісьта-вйо». А виглядає на те, що нинішній режим таки зібрався проголосити УГКЦ війну. І то війну правдиву, таку війну, що всі дотеперішні заборони провадити процесії, розгони католицьких концертів, відмови надавати землю під будівництво храмів виглядатимуть дитячими іграшками.

Першою ластівкою такого сценарію подій є скандальна «експертна» оцінка, рука не повертається надрукувати це, Національною Академією наук України, статуту догналівського збіговиська під вихідним номером №121/1705-3 від 11.08.2011р. НАНУ визнає законною можливу реєстрацію догналівців, як релігійної організації, віросповідну приналежність якої кваліфікує… як католицьку, тут же цитуючи, що догналівці нікому не підпорядковуються. Супер! Щоб поважна наукова установа заплямувала свою репутацію в такий спосіб… Дійсно, слів неможливо знайти, щоб описати таке явище…

Адже пересічному громадянину України відомо, що католики, які б не були, визнають видимим Главою Христової Церкви єпископа Риму – Папу Римського. Але українські академіки, виглядає на те, що навіть не чули про це. І тому не мають жодних заперечень проти того, що хтось твердить, що він – гімалайський верблюд, хоча таких в природі не існує. Цікаво, якби хтось назвав цих шановних мужів науки їжаками, чи погодились вони б і тоді з таким твердженням?

Щоб пляма була сильнішою НАНУ навіть не здогадалася проконсультуватися у власних релігієзнавців, а просто дала «добро» на реєстрацію деструктивної секти. Секти, яка не перестає обріхувати і проклинати всіх і вся. Секти, яка влаштувала побоїще в Чорткові і у Львові. Секти, яка практикує казна-які бузувірські обряди, в результаті яких люди потрапляють на межу життя і смерті. Цілком розумію, що можна навіть не знати про існування «РІСУ», «Католицького Оглядача», «Milites Christi Imperatoris», які інформують про такі речі. Це – нормально. Адже ці сайти є вузькоспеціалізованими. Можна не знати про події в Чорткові, можна взагалі бути повністю непоінформованим у цих питаннях. Це – не злочин. Але злочином проти власного народу, проти науки, проти здорового глузду, проти власного авторитету є злочинне недбальство у проведені такої експертизи. Невже гордість за власне «всезнайство» більша від потреби порадитись з власними спеціалістами?

Цілком вірогідно, що пан Віце-президент НАНУ В.М. Гаєць є прекрасним спеціалістом у галузі економіки, що член-кореспондент НАПрНУ пан В.П. Нагребельний є прекрасним спеціалістом в галузі права, але це не позбавляє їх необхідності консультуватися з релігієзнавцями у такій делікатній темі, як реєстрація нової релігійної організації. Можливо, дійсно усе би можна було списати на недолугість мужів науки, чий світогляд сформований більшовицьким «науковим» атеїзмом. Якби не одне серйозне «але». Не слід забувати, що в епоху, коли панове науковці розпочали свою наукову діяльність, існувала комуністична система епохи брежнівізму. У цій системі усяка наука була повністю залежна від політичної кон’юнктури. Постулати науки у той час на розлогих просторах імперії зла – СССР мінялися у відповідності з вподобаннями комуністичних вождів. Ця ж звичка – міняти власні наукові висновки відповідно до політичних обставин - залишились у багатьох. Як це не прикро, але це характерно і українським академікам, принаймні частині з них.

Уже не є якоюсь таємницею чи непевним фактом, що догналівська секта має своїх прибічників у вищих ешелонах українського політичного бомонду. Прикладом є хоча б народний депутат від Християнсько -Демократичного Союзу пані Оксана Білозір, яка ніколи не приховувала своєї заангажованості на користь цієї бузувірської секти. Також, як твердять джерела, вище політичне керівництво теперішнього режиму прийняло рішення про реєстрацію догналівської секти. Отож, шановні мужі науки, пильно тримаючи носа за подувами політичних вітрів, щоб хоч якось легалізувати подібне рішення, на запит Львівської облдержадміністрації видали «соломонівське» «експертне» рішення.

Як виглядає – режим зібрався на серйозну війну проти українців греко-католиків.

Так, саме на війну. Адже реєстрація секти, яка не приховує свого войовничого характеру, призведе до міжконфесійного протистояння. Секти, яка вже показала себе, як агресивний захисник «єдиновірної» і «єдиноправильної» Москви і агресивний противник споконвічного оборонця українства – УГКЦ. Секти, яка уже не раз засвідчила свою відданість кремлівським можновладцям та теперішньому режиму. Секти, яка не перестає у найпідліший спосіб обливати католиків брудом, а яка 100% домагатиметься католицьких храмів, як це було в Чорткові, як це було з костелом св. Петра і Павла у Львові, як це є з викраденням каплиці оо. Редемптористів у Львові. Секти, яка дестабілізує так ненависну теперішньому режиму Галичину. Секти, яка маніпулюючи свідомістю свої жертв, перетворює їх на агресивних, відданих своєму гуру зомбі. Секти, яка попри власну патологічну ненависть до католицтва, особливо ж українського католицтва, все- таки для заманювання наївних називає себе католицькою. Реєстрація такої почвари не може не означати фактичне оголошення війни греко-католикам з боку нинішнього режиму.

Однак, враховуючи недолугу поведінку сьогоднішніх можновладців, можна прогнозувати, що вони просто не складають собі рахунку з цілої справи. УГКЦ вистояла під ударами сталінського репресивного апарату і в кінцевому результаті стала однією з вирішальних причин падіння комуністичного монстра. А теперішній режим навіть не може претендувати на роль блідої тіні комуністичної системи. Він просто є фарсом, історичним непорозумінням. І тому війна режиму Януковича з УГКЦ стане його кінцем. Якщо так безславно провалилася спроба донецьких рейдерського захоплення влади у УПЦ МП, яка майже повністю залежить від режиму, то що як не падіння цього режиму потягне за собою спроба війни з УГКЦ?

Отож бо й воно, шановне панство, Мальбрук в похід зібрався. Ну що ж…