Минулого тижня Патріарх Кіріл на зустрічі з слухачами курсу Дипломатичної академії МЗС РФ зазначив,  що у відносинах православних і греко-католиків в Україні намітилась позитивна динаміка.

За коментарем з цього приводу ми звернулися до доктора філософських наук, провідного сучасного українського  теолога і патролога, філософа Юрія Чорноморця:

– Це дуже добра новина, що патріарх Кіріл публічно визнав, що і в Україні існує сьогодні певна нормалізація відносин між греко-католиками і православними.

Ще десять років тому патріарх Любомир публічно перепросив за всі можливі помилки, які були в історії, за всі образи, за всі надуживання. І цей важливий крок в історичній пам’яті є однозначно добрим, він ще приноситиме добрі плоди. Також патріарх Любомир зробив багато для того, щоб греко-католики були своїми для православних. Глибоке пізнання східної традиції – ось що відбувається в УГКЦ останні десятиліття. Ну і це накладається на той загальний процес для останніх ста років, який триває в Католицькій Церкві взагалі: пізнання як власного скарбу не лише латинської традиції, але і східної, православної. Католицька Церква хоче бути дійсно універсальною, а не лише латинською. І це призводить до небувалої раніше відкритості до православних. Краще пізнання східної традиції як невід’ємного елементу християнської універсальної ідентичності призводить до покращення ставлення до православних. І відповідно в цьому контексті покращення стосунків Православної Церкви та УГКЦ – це один з елементів загального покращення відносин між православними та католиками.

В Україні інтенсифікація діалогу любові, діалогу істини особливо необхідна, тому що ми перебуваємо в такій ситуації, де доводиться щоденно спілкуватися, наприклад, захищаючи ті ж самі християнські цінності перед державою, у суспільстві. Будь-яка взаємодія у ВРЦРО чи деінде працює на загальне благо християн і України взагалі. І я думаю, що ті всі взаємні рани, різні, які були в історії, загояться. Тут не треба говорити не тільки про те, що було 20 років тому, чи 1946 року, а треба пам’ятати, що історія стосунків впродовж століть дуже складна. Але рано чи пізно ті рани загояться, тому що є щось більше, що об’єднує. Тут багато залежить від конкретної поведінки і греко-католиків, і православних. Залежить багато сьогодні від українців, якщо буде кому показувати позитивний приклад, то він буде впливати на загальну ситуацію. А покращення стосунків католиків та православних в Україні необхідне не лише для нас, але і для всього світу.

І це, що з боку Москви визнали покращення стосунків, то це великий крок до нового майбутнього. І Папа Бенедикт ХVI, і патріарх Кіріл, і патріарх Варфоломій вважають християнізацію Європи історичним завданням. Я сказав би, що відновлення християнського соціального життя, повернення Європи до християнства, можливе. І відповідно усі, і католики і православні, хотіли би цей шанс використати, щоб таке повернення відбулося. Йдеться про те, що сьогодні співпраця між католиками і православними взагалі необхідна для ось такого повернення Європи до християнства в цілому. А співпраця в різних структурах конкретних, ООН і тому подібні, має бути підкорена такому великому завданню повернення до християнських цінностей, повернення взагалі до релігійних цінностей людства. Тому що ми живемо в постсекулярну епоху, коли людство розчаровується в ідеалах Просвітництва, ідеалах загальної секуляризації і шукає моральної основи. Сучасна криза емпірично доводить, що навіть для продовження існування економіки необхідний моральний сенс, потрібні моральні цінності як основа та регулятив для економічної поведінки. Тому християнство просто зобов’язане дати ті моральні основи і продемонструвати, що ми дійсно християни, що в нас є єдність, що ми суспільству можемо пропонувати соціальні плани, і відповідно ця єдність – вимога часу. Якщо ми сьогодні не будемо єдині, то і сьогодні людство, Європа, – відвернуться від християнства взагалі. На католиках і на православних лежить величезна історична відповідальність, тому співпраця не є просто бажаною, а необхідною, і тому нормалізація відносин на лінії православних і УГКЦ – вона є необхідністю, бо потрібна і загальна нормалізація в православно-католицьких відносинах.

Православним треба визнати, що УГКЦ – це частина Католицької Церкви, так склалося. І ми з ними, як з частиною Греко-Католицької Церкви нормалізуємо відносини, ми визнаємо право на їхню власну католицьку самобутність і так далі. І ми надіємось, що рано чи пізно вони, пізнаючи православ’я, власну православну ідентичність, будуть з нами єдині. А поки не єдині, треба співпрацювати! Треба хоча б на якийсь час перестати думати про УГКЦ як втрачену частину православ’я, а прийняти греко-католиків такими якими вони зараз є – католиками східного обряду. І може колись або вони повернуться самі, або взагалі відбудеться повернення до єдності першого тисячоліття. Зняття претензій до УГКЦ – це був би значний крок на шляху до єдності, оскільки сьогодні перспектива сопричастя Заходу і Сходу реальна, як ніколи раніше. Цьому сприяє і прогрес у богословському діалозі щодо примату, значне повернення Риму до логіки першого тисячоліття у цьому питанні. І сприяє загальне бажання вже сьогодні спільними зусиллями змінити на краще Європу і весь світ. Патріарх Кирил – це постать історичного масштабу, і можна лише щиро вітати його слова про УГКЦ, які дають нову надію для українців та всіх християн.