Московський патріарх побував у Дамаску у вкрай невдалий час – невдалий насамперед для репутації церкви, яку він очолює.

Звичайно, можна офіційно пояснити цю поїздку виключно бажанням зустрітися з патріархом Антіохійським і підтримати віруючих Сирії. Але те, що патріарх Кирило зустрічався з президентом Башаром Асадом саме в ті дні, коли Ліга арабських держав ухвалила рішення зупинити членство Сирії в ЛАД і звинуватила режим Дамаска в навмисному ігноруванні мирного плану, запропонованого організацією і на словах – але не на ділі – прийнятого сирійським керівництвом, – насправді свідчить не стільки про миротворчу місію, скільки про участь патріарха в здійсненні державної, а не церковної політики.

Росія, як відомо, залишається одним із небагатьох союзників режиму Асада – поряд із Іраном і Китаєм вона робить усе можливе, щоб сирійський диктатор втримався при владі всупереч настроям у суспільстві і ненависті правителів сусідніх країн. І патріарх у Сирії сприймався як представник політичного керівництва країни, яка підтримує Асада, а не як церковний єрарх.

Стверджувати, що патріарх не розумів цього, я б не наважився. Кирило – один із найдосвідченіших церковних дипломатів, багато років очолював «зовнішньополітичне відомство» РПЦ. І в нього не могло бути ані найменших сумнівів, що він буде сприйнятий у Дамаску саме як союзник Башара Асада.

Але, тим не менш, патріархові навіть і на думку не спало скасувати або хоча б відкласти візит у країну, що занурюється в темряву громадянської війни, уникнути рукостискання з одним із найодіозніших правителів Близького Сходу і уявлення про себе як про прихильника Асада.

Це – закономірний підсумок прагнення патріарха стати не просто главою Церкви, але і впливовим політичним гравцем, спілкуватися з співгромадянами не як із паствою, а як із потенційними виборцями, вчити не тільки моралі, а й «правильній поведінці» в авторитарному суспільстві. 

За кілька днів до поїздки в Дамаск патріарх несподівано висловив жаль про розпад Радянського Союзу, назвавши атеїстичну імперію «історичною Росією» і дорікнувши тим, хто, борючись із радянським режимом, не розумів, що цілить саме в цю «історичну Росію».

Втім, серед тих, хто боровся з радянським режимом, було чимало священиків, переконаних, що боже слово перемагає зло, і навряд чи вони уявляли, що через роки їхній власний патріарх дорікне їм, що вони цілили «не туди».

Зате Радянський Союз, який став оплакувати патріарх Кирило, підтримував чудові стосунки з батьком нинішнього сирійського диктатора Хафезом Асадом і не соромився своєї дружби, коли Асад-старший також, як зараз його син, косив людей кулеметними чергами, щоб утримати владу і власність. Так що коло замкнулося.