Готуючи матеріял для календаря на сайті (25 років з дня убивства нашого поета минуло на початку вересня; прикро, що це роблю із запізненням), доторкнувся до Стусової поезії.

Ділюся тут своїми свіжими враженнями.

Що найважливіше? В більшості свої віршів Василь Стус — не просто поет. Я на мене (можливо, це не ориґінально) , поезія – це спосіб художнього сприйняття навколишнього світу та реакції на нього.

А світ Василя — переважно внутрішній. Звичайно, серед його віршів є також реакції на природу, на оточення , на людей менше. Але суть не в цьому.

А що ж важливе для нього у внутрішньому світі? Як бачу – людина перед вічністю.

Вірші Стуса надзвичайно загострені на питання: - хто ти є, що є добро і зло, як бути з цим злом і стражданням перед Богом. Це вічні питання. Поет – душа відкрита і вразлива. Як він переніс стільки несправедливости, хамства, жорстокости, зневаги до людини, лютої ненависти до України і прожив 47 років, поневіряючись по таборах – не збагну. У гостроті реакції на зло Стус подібний Шевченку. Але Тарас міг більше довіряти паперу і виливати на нього свою печаль – жив у вельми демократичній імперії ;(. А Василь все неприйняття нелюдського ставлення до людини виносив назовні. І тяжко був покараний за свою непримиренність зі злом.

Ще одне міркування – про дух, духовне життя. Традиційний погляд – ототожнюють духовне життя та релігійне. Це не зовсім те ж саме. У Стуса, внаслідок його радянської біографії, не було можливостей зустрітися з глибоким релігійним життям. Його релігійне життя, мабуть було на етапі початківця. Але, безумовно, він жив напруженим, інтенсивним духовним життям.

Дух – це свобода від плоті. Дух здатний не лише до споглядання та самопізнання, а й до діяльности: «Дух, що тіло рве до бою…» (І. Франко).

Міцний дух В. Стуса подвигав його на затяте, навіть відчайдушне протистояння диявольській системі. І саме його глибокий дух дає таку моральну та екзистенціальну напругу в його віршах.

Вірші, які ми обрали як такі, що в них проявляється духовне життя Василя Стуса, буде розміщено на сайті. Вважаю, що духовна основа у вірші є й тоді, коли в ньому немає безпосередньої релігійної атрибутики.