Нещодавно Українська Православна Церква відзначала День народження свого Предстоятеля — Блаженнішого Митрополита Володимира. Соборна молитва в Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври, на яку зібралися архієреї, духовенство та миряни, засвідчила, що паства молиться за свого Архіпастиря. А ще — вірить у те, що йому потрібні наші молитви: незважаючи на робочий день людей на Літургії було, як на велике свято.

Та однак за аналогією до світської влади, у суспільстві, в тому числі, серед людей церковних, побутують думки щодо безвладдя в Церкві у зв’язку з тривалою хворобою Предстоятеля. Нагнітають ситуацію песимістичними прогнозами і численні публікації в ЗМІ.

Хто і яким чином керує на цей час УПЦ, та наскільки серйозними можуть бути розмови про боротьбу в Церкві за владу — про це детальніше у коментарі прес-секретаря Предстоятеля УПЦ спеціально для «Православія в Україні».

— Отче Георгію, який стан справ з управлінням Церквою на даний момент?

— Коли ми говоримо про Церкву — насамперед, у Символі віри зазначаємо, що віримо во Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву. Соборність — це невід’ємний атрибут буття Церкви. І коли хворіє Предстоятель, то якраз розкривається значення соборних інститутів Церкви: збільшується їхнє навантаження, зростає покладена на них відповідальність.

Предстоятель — це не Президент країни, не глава бізнес-корпорації. У нього інші функції, інше покликання.

Главою Церкви є Сам Господь наш Іісус Христос. І керується все в Церкві дією Духа Святого. А видимий глава — Предстоятель — не тільки керівник. Він — символ єдності і молитовник за всю Церкву. І ці функції Блаженніший Митрополит Володимир продовжує виконувати. На одрі хвороби він молиться за всіх нас сам, а також об’єднує довкола себе в молитві мільйони людей, які хвилюються за його здоров’я й бажають йому одужання. Люди з різними поглядами і навіть ті, хто за межами Церкви, сьогодні моляться за Блаженнішого Митрополита Володимира. Таким чином, можна сказати, що він продовжує своє Предстоятельське служіння.

Щодо керування, то для цього в Церкві існують всі необхідні соборні інститути.

По-перше, це Управління справами. Навіть у Статуті йдеться про те, що Управління справами допомагає Митрополиту Київському у виконанні функцій Предстоятеля Української Православної Церкви. Управління справами продовжує функціонувати.

По-друге, це Священний Синод. Так само, в Статуті є положення, яке дозволяє скликати засідання Священного Синоду під час хвороби Предстоятеля. І це не передбачає відсторонення його чи якогось заміщення на посаді.

По-третє, існують Синодальні відділи, які координують діяльність Церкви в тих чи інших напрямках. Таких відділів — фактично, церковних міністерств — понад двадцять. Це і благодійний, і освітній, і молодіжний, і медичний, і військовий, і інформаційний, і зовнішньоцерковної діяльності…

На місцях є єпархіальні управління, правлячі архієреї, які виконують свої обов’язки. У монастирях — намісники, ігумені; на парафіях — настоятелі… Тобто, головне служіння Церкви — молитва і добрі справи — не припиняється. Богослужіння звершуються, віруючі моляться, храми — відкриті. Продовжується і соціальна, і освітня робота. І спільний обов’язок тих, хто поставлений на служіння, — не говорити, що ми чогось не можемо робити, бо Блаженніший захворів, а робити справу, на яку покликала Церква.

Предстоятель, ще раз наголошую, — для нас не просто якийсь функціонер. Він наш духовний батько. І поки він живий, і за Статутом УПЦ, і за традицією, він є Предстоятелем Церкви. І Церква молиться за нього і буде допомагати йому в несінні його служіння, його хреста.

— Ви зазначили, що за умови відсутності Предстоятеля скликання засідання Священного Синоду є можливим. Але в численних публікаціях — як світських ЗМІ, так і церковних — чимало висловлюється думок про те, що між членами єпископату УПЦ, в тому числі, між членами Священного Синоду, немає єдності, немає згоди. Наскільки може бути скликаний Синод у таких умовах?

— Напередодні Дня народження Блаженнішого ми чули в ЗМІ дуже багато про те, що немає єдності в Церкві. Але всі побачили, що і архієреїв, і духовенства, і мирян на богослужінні в Лаврі 23 листопада зібралося набагато більше, ніж збирається зазвичай на Дні народження Предстоятеля. І спільною молитвою Церква яскраво продемонструвала свою єдність. А всі ці навколоцерковні аналітики просто видають бажане за дійсне.

На сьогоднішній день існує механізм скликання Священного Синоду. І якщо буде така потреба, у межах канонів, Статуту і в дусі братерської любові всі питання будуть обговорюватися, і прийматимуться ті рішення, які найбільше слугуватимуть благу Церкви. Тому що члени Священного Синоду — це першоієрархи, які усвідомлюють покладену на них відповідальність. Вони люблять і шанують Блаженнішого Митрополита Володимира, люблять і шанують Церкву. Ніхто з них не зробить нічого, що могло б Церкву розділити, розколоти чи порушити той духовний і молитовний настрій, який є і має панувати поміж православними християнами. І не тільки зараз, у період Різдвяного посту, а й повсякчас.

Можливо, я когось і розчарую, але зазначу: у зв’язку з хворобою Блаженнішого Митрополита Володимира ніяких сенсацій не буде. Усе відбуватиметься відповідно до церковних традицій, Статуту про управління Українською Православною Церквою, Євангельського вчення.

— Коментуючи для ЗМІ стан здоров’я Блаженнішого Митрополита Володимира, його особистий секретар архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр зазначив зокрема, що «Блаженніший має жити, адже на сьогоднішній день альтернативи йому немає». ЗМІ розтиражували цю думку як головний меседж, мовляв, в УПЦ немає достойного кандидата на посаду Предстоятеля…

— Я думаю, ця фраза означала дещо інше. В Церкві не буває передвиборчих кампаній. І поки живий Блаженніший Митрополит Володимир, він залишається Предстоятелем. І ніякої альтернативи йому бути не може.

Коли ж Господь покличе до Себе Блаженнішого, тоді Церква, маючи всі для цього механізми, обере нового Предстоятеля. Скажімо так: говорити про це за життя Блаженнішого чи публічно це обговорювати — не заборонено, але й неетично. Такі розмови говорять більше про «дотепність» чи якісь аналітичні здібності тих, хто їх веде. Але до реального життя ці дискусії в ЗМІ не мають ніякого відношення. Обирати Предстоятеля будуть архієреї. А це люди, які дуже давно в Церкві, піклуються про неї й бажають їй блага. Це люди, які знають один одного протягом багатьох років. І, думаю, вони будуть спроможні зібратися й визначитися з тим, хто має очолити Українську Православну Церкву, якщо Блаженніший Митрополит Володимир відійде до Господа.

— Останніми тижнями в ЗМІ дедалі більше з’являється матеріалів з прогнозами розколу Української Православної Церкви у якнайближчому майбутньому. Аналізуються протиріччя всередині різних внутрішньоцерковних течій. Наскільки варто побоюватися подібних прогнозів, виходячи з того, що до цього часу жоден із них не виправдався?

— Про те, що Українська Православна Церква має зникнути або розділитися, говорили і в 1992 році, і в 1995-му, і в 2004-му… І зараз говорять.

Та Господь сказав у Євангелії: «Збудую Церкву мою і ворота пекла не здолають її». І ми в це віримо.

Більш того, Блаженніший Митрополит Володимир за 20 років свого Предстоятельства зробив усе, аби Церква вистояла. Результатом його управління є зростання Церкви, її єднання — незалежно від поглядів та уподобань. Єдність нашої Церкви — одна з головних наших цінностей.

І члени єпископату УПЦ — це ті люди, яких Блаженніший сам рукопокладав у єпископи. Їх можна назвати його учнями. І, як добрі учні, вони продовжуватимуть ту саму справу, яку розпочав Предстоятель: робити все для того, щоб не порушувалася єдність Церкви, щоб виліковувалися рани, нанесені їй, у тому числі, й політичними процесами в країні, щоб Церква звершувала своє спасительне служіння. Бо саме для цього вона покликана.