Історія з намаганням протягнути через Закарпатську облраду фінансування непрофесійного і, по-суті, політичного видання під назвою «Словарь русинського языка» Юрія Чорі нещодавно наробила чимало галасу серед громадськості. Тепер до редакції Закарпаття онлайн потрапив документ, який висвітлює всю цю історію в іншому, фаховому світлі.

Загалом дивно, що філологічний факультет Ужгородського державного університету, на якому не бракує фахівців-мовознавців гідного рівня, до останнього часу тримався осторонь цієї мовної проблеми, віддаючи її на ґвалтування політикам і таким "спеціалістам" як протоієрей Димитрій Сидор (який очолює "мовознавчу" комісію в "русинському" рухові), чи дитячий лікар Євген Жупан, який, власне, і є проштовхувачем політрусинської тематики на обласному владному Олімпі. Сподіваємося, що фахові розмови на тему кодифікації окремого "русинського языка" – ще попереду, а наразі публікуємо "Експертну оцінку "Словаря русинського языка" Ю.Чорі, що її було підготовано на замовлення Управління інформації та зв'язків з громадськістю Закарпатської ОДА. Аналогічний висновок, за інформацією Закарпаття онлайн, підготував і член-кореспондент НАН України, виходець з Закарпаття Василь Німчук, який дням брав участь у науковій конференції з нагоди святкування 610-ї річниці з дня написання Королевського Євангелія. Сподіваємося, що нам вдасться познайомити наших читачів і з думкою цього шанованого в наукових колах фахівця-мовознавця, а загалом – вивести цю тему з поля політичних спекуляцій, перевівши в площину фахових дискусій на тему збереження безцінних мовних скарбів Закарпаття.

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

«СЛОВАРЯ РУСИНСЬКОГО ЯЗЫКА» Ю.ЧОРІ

(УЖГОРОД, 2002 –2008)

На офіційне звернення начальника управління інформації та зв’язків із громадськістю Закарпатської обласної адміністрації п.Дрогальчука В. (лист № 01-329 від 08.08.2011 р.) до декана філологічного факультету УжНУ проф. Бідзілі Ю.М. дати експертну оцінку «Словаря русинського языка» Ю.Чорі відповідно до рішення експертної ради з питань видання творів закарпатських авторів від 05.08.2011 р., була створена експертна комісія в складі таких спеціалістів-мовознавців факультету: доктори філол. наук, професори Чучка П.П., Сабадош І.В., Белей Л.О., кандидати філологічних наук, доценти Галас Б.К., Філак І.Я., Шумицька Г.В.

Ознайомившись із  словником, комісія дійшла наступних висновків.

Названа як “Словарь русинського языка” праця Ю. Чорі насправді являє собою словник української мови, виконаний із великою претензією на якусь оригінальність, яка мало чим підкріплена. Автор у передмові нічого не говорить про територіальні межі “русинського языка” (а в світі є ще два, причому кодифіковані, «русинські языки»), підданого лексикографічній обробці, про джерела реєстру і джерела перекладної (тлумачної) частини. Тому безвідповідальні слова упорядника: “Не буду переповідати про вты словарі, што были складені дотипирь. Про них  уже повіли своє слово многі учені як у нас, так и за границьов”. Мабуть, говорити на рівні з “многими ученими” упорядникові важко. І це видно з багатьох висловлювань, коментарів Ю.Чорі і лексикографічного опрацювання ним фактичного матеріалу, про що детальніше скажемо трохи нижче.

Створення цього словника не мало ніяких інших мотивів, окрім політичних,  а саме довести окремішність «русинського языка», що неодноразово стверджується у коротеньких передмовах до кожного із томів. Проте незаперечна українська природа закарпатських говірок спричинилася до того, що, незважаючи на наміри автора, рецензований словник можна беззастережно кваліфікувати «українсько-українським словником». Щоб переконатися у цьому, досить розгорнути «Словарь» на будь-якій сторінці. Нижче подаємо два фрагменти словника – усі заголовні слова підряд на КА- таРІЗ-. Наприклад: Kaбак – корчма. Кабала – кабала. Кабальный – кбальний. Кабан – кабан. Кабанець – кабанець. Кабанча – кабанча. Кабанчик – кабанчик. Кaбанятина– кабанятина. Кабанячый – кабанячий. Кабаре – кабаре. Кабат – піджак, куртка, пальто. Кабатик = кабатчик – піджачок, курточка. Кабатина –  піджак, куртка.Кабатÿв – піджаків, курточчин. Кабацькый ( – а,– оє, – і ) –  кабацький (корчмарський). Кабачковый – кабачковий. Кабачок – кабачок: 1) овоч. 2) Корчмочка.Кабель – кабель. Кабельный – кбельний. Кабіна – кабіна. Кабінет – кабінет.Кабінетик – кабінетик. Кабінетный – кабінетний. Кабінетно – кбінетно. Кабінетнÿсть– кабінетність. Кабінетськый – кабінетський. Кабінка – кабінка. Каблук – каблук.Каблуковый – каблуковий. Каблучечка – каблучечка. Коблучка – каблучка.Каблучный  – каблучний. Каблучок – каблучок. Кабріолет – кабріолет.Кабріолетный – кабріолетний (тут із 36 слів лише 5 діалектних закарпатських, які, за переконаннями Ю.Чорі, могли б претендувати на статус русинських, а решта, тобто 85%, - українські слова, наявні в літературній мові видумані автором штучні словакабатÿв, кабінетський, як і їх неіснуючі українські відповідники піджаків, курточчин, кабінетський; помилково написані слова кбінетно, кбельний, коблучка; загалом майже на кожній сторінці словника наявні помилкові написання слів). РІЗ-: Різак – різак.Різалка – різалка. Різальник – різальник. Різальниця – різальниця. Різальницькый– різальницький. Різальный – різальний. Різанина – різанина. Різаный – різаний.Різанкы – різанки, зібране. Різано – різано. Різаня – різання. Різати – різати.  Різачка – різачка. Різачок – різачок. Різець – різець. Різка – різка. Різкый – різкий.Різко – різко. Різкÿсть – різкість. Різкіше – різкіше. Різкішый – різкіший. Різковатый– різкуватий.  Різковато – різковато. Різник – різник. Різнити – різнити. Різниця – різниця. Різницькый – різницький. Різничка – різничка. Різный – різний. Різно –різно. Різнути – різнути. Різнÿсть – різність. Різня – різня. Різонути – різонути. Різь – різь. Різьба – різьба. Різьбарити – різьбарити. Різьбарь – різбар. Різьбарьство – різьбарство. Різьбарськый – різьбарський. Різьбити – різбити. Різьбленый – різьблений. Різьбленя – різьблення. Різьбовый – різьбовий. Різькати – різькати.Різьчик – різьчик. У цьому випадку із 49 слів усі, крім лексеми різальницькый (вона, очевидно, видумана як русинська), співпадають з українськими літературними, а укр. літ. відповідника різальницький немає; укр. різбити написано помилково (правильнорізьбити), а слова різчик в укр. літ. мові немає. Отже, 98% слів цього фрагмента – українські слова.

На підставі цих двох прикладів (а подібні наявні на кожній сторінці словника) можна зробити незаперечний висновок, що з лексикографічного погляду це не русинський, а український, точніше українсько-український словник, у реєстровій частині якого понад 90% українських слів. Це перший висновок. Другий висновок безсумнівно схиляє до думки, що ніякої окремої русинської мови не існує, якщо в найбільшому словнику (Ю.Чорі) цієї уявної мови переважна більшість слів збігається з українськими літературними (окремі слова різняться тільки фонетично, морфологічно, але не лексично). Адже і першокурсникові філологічного факультету відомо, що будь-яка самостійна (окрема) мова відрізняється від найближчої спорідненої тим, що кількість специфічних, тільки їй властивих слів у першій найбільше, точніше – переважна більшість словника.

У передмові до І тому нічого не сказано про такі обов’язкові речі для такого словника, як вказівка на тип словника (перекладний, тлумачний, нормативний і под.), його мета, на кого розрахований, принципи та засади його укладання, джерельна база реєстрової та української частини, правописна система словника тощо. Автор обмежується заявою: «В  основі СЛОВАРЯ   – азбучный принцип. До русинськых слÿв подаєся українськый тлумачный варіянт». Із цього незрозуміло, який словник автор хотів створити – тлумачний чи перекладний, а перша фраза нічого нового не повідомляє, бо майже всі словники укладаються за алфавітом.

Зупинимося на структурі словникової статті «Словаря» як основному об’єкті будь-якого словника. Реєстрові слова подаються без наголосу, без будь-яких стилістичних ремарок, які би регламентували вживання певного слова (хіба такі слова, як срака, сраня, срати, усрати і маса под. у словнику, автор пропонує вживати без будь-яких обмежень? багато слів застарілих, які теж ніяк не позначені і т.д.), без паспортизації, тобто без указівки, в якій говірці записане слово або в якого автора, з якого літературного джерела його взято до словника. Користувачеві словника залишається вірити авторові, що такі слова вживані на Закарпатті. Насправді дуже часто це не так, бо в словнику багато слів, які автор штучно створив, напр.: прорывник (ні з укр. відповідника, ні з ілюстрації незрозуміло, що це), обандерольовати, походящый, похожалый, потряска, просверкнути, просватовати, прорычалый, прорайовати,прорайованый та багато под. Можливо, якесь із таких слів і вживається десь чи кимось, але в усіх таких випадках треба це зазначати. І тоді такий факт можна перевірити. До словника слід вносити тільки реальні, а не можливі, гіпотетичні слова. Як засвідчують наші спостереження над «русинською» частиною  словника Ю.Чорі, переважно це слова з невеликої території боржавських говірок. Тоді постає законне питання: якщо це загальнозакарпатський словник, то чому практично не береться до уваги більшість закарпатських говірок – марамороських, ужанських, верховинських? На це питання автор відповіді не дає.

У передмові до словника Ю.Чорі пише, що його «СЛОВАРЬ розчитаный  на живу бесіду.Тому вміщені в ньому не лем чисто русинські слова,но й даякі инші,узяті з руського, мадярського, словацького, чеського,украйинського й другых языкÿв,што прижилися в нашому крайи». Однак до реєстру внесена помітна кількість русизмів, які не характерні для живого мовлення закарпатців, напр.: похищати, поругати, поруганый, потрясающый, отряд (в ілюстрації на приданый), отношеніє, движеніє, безвозвратный, безвозвратно, безнадежный, бросити, бросати, дополнительных вопросÿв, смотр (у статті поескадронный) та багато ін. Крім того, якщо цей словник «розчитаный  на живу бесіду», то не є вмотивованим внесення до нього сотень книжних слів іншомовного походження, зокрема з банківської, політичної, медичної та ін. термінології. Метою справжньої лексикографії є не нав’язування мові невживаних у ній слів, а фіксація тих, які в ній використовуються в певний період.

Серйозним недоліком пояснення значення слів у словнику є внесення у сотнях випадків у ролі українських відповідників тих самих реєстрових або інших діалектних слів, які відсутні в українській літературній мові, пор.: бабльоватый – бабльоватий, барахольщик – барахольщик, батужжя – батіжжя, бзити, бзіти – бздити, бздіти, бімбовочка – дитяча фітька, богачка – богачка, баранча – баранча, бараня – бараня, батужити – батіжити, бігкый – бігкий, бокор, дараба – бокор, плот, бутликовый – бутликовий, успішати – успішати тощо. Іноді в таких випадках, як, напр., в останньому, відсутні ілюстрації, і значення слова взагалі не можна встановити.

Практично до всіх реєстрових слів подаються ілюстрації, які, проте, зовсім непридатні і ніяким чином не виправдані. Читаємо, що пише Ю.Чорі з цього приводу: «До вшиткых  новых слÿв  и словотворÿв у СЛОВАРИ давуться  єден-два приміры.Правда,се не цитаты из  творÿв  писателÿв,не  словесні ображчикы з  друкованых русинськых  книжок,бо такых, к  сожаленію, дуже мало.Всі приміры,в основному,придумані самым автором авать учуті й записані з уст жителÿв области». Залишається тільки подивуватися із сказаного автором словника. То, виходить, це словник однієї людини? Але ж ми маємо ряд словників, у яких чимало народних закарпатських слів, зокрема лексикографічні праці Я.Головацького, Л.Чопея, О.Митрака, Г.Де Воллана, А.Семеновича, І.Верхратського, В.Гнатюка та ін. Ні один серйозний лексикограф не брав на себе сміливість повністю ігнорувати своїх попередників. Чому не використано народну лексику та ілюстрації із творів закарпатських письменників? Лише подекуди подаються прислів’я та приказки. Але ж це теж багатющий скарб нашого фольклору. І Ю.Чорі про це добре знає, як мало хто інший. Чому ці всі багатства народної творчості залишилися невикористаними в аналізованому нами словнику?

Нерідкісні в словнику випадки, коли в ілюстрації до якогось слова відсутнє це слово або подається інша форма, див., напр. у статтях походя, попрясти, стрільник, понаплесковатися, потько, учимиряти та ін. То для чого така ілюстрація?

У словнику Ю.Чорі не завжди витримана системність, послідовність, уніфікованість – таких важливих у лексикографічній праці. Так, за наявності фонетичних чи морфологічних варіантів (олень, олинь, олінь) часто не зовсім зрозуміло, чому автор наводить їх то в одній, то в різних статтях:

Поєден ( – ного ), ч . – поодин: Поєдным страшно кортіло быти першоудкрывателями.

Поєдна ( – ої ), ж.  – поєнна – полодна: Поєдна черешня на дереві была вже достиглов.

Поєдні ( – ых ) – поодні: Коли побывали у вариши, поєдні хлопці посітили басейн.

Поєдноє ( – ого ) – поодне: Серед посівного насіня было поєдноє  вже  побутявілоє.

Поескадронный ( – а,– оє,– і ) – поескадронний: Ишов поескадроный смотр войськ.

Автор змішує омоніми з багатозначними словами. Статті з багатозначними словами недосконалі., напр., для слова білый подається аж 16 значень, насправді їх у три рази менше, а сполучення цього прикметника з іменником (білый гриб, была горячка, білі ночи) це лексикалізоване словосполучення. У лексикографії давно вироблений досвід, як у словнику лексики подавати такі та фразеологічні словосполучення. Закінчення до багатьох іменників, прикметників, дієслів подаються, але непослідовно. Немає послідовності в передачі звучання слів, врахування/неврахування явищ асиміляції тощо, пор. безпекаськый (від безпекаш), битангськый (від битанга), братці, братчик, богатськый і богацькый, братськый і брацькый і т.п. До алфавіту словника внесена літера ґ, проте досить часті випадки, коли вона не використовується (бигарь, бигарчик, битанга та ін.). Автор нерідко не відчуває меж слова і в одному слові штучно об’єднує два (абывто, обывто, авадьавадь, аватьуткі, баде, бако) і більше (баштовто) слів, порушує правопис українських літературних слів (будь хто, будь де, аби хто, аборігента чимало ін.), непослідовний у графіці та орфографії (то ї, то йі, пор.: Авантюристка ( – ы ), ж. – авантюристка: Її нова приятелька выявилася  великов авнтюристков (с. 8);Йі – її ( від вона): Тому в коровы на шийи й звнок, обы йі не загубив пастушок.; Полюбив йі за доброту й  послушнÿсть (с. 1078). Словник не вичитаний після друкування, тому помилок орфографічних у ньому сила-силенна.

Із якого сучасного словника Ю.Чорі запозичив такий досвід? Складається враження, що він не звертав зовсім уваги на питання, що стосуються теоретичних і практичних питань сучасної лексикографії. Робив, як умів, без відповідного досвіду і знань, причому не тільки в галузі лексикографії, але й граматики, орфографії і т.д., тому що на кожній сторінці словника зустрічаємо недоліки різного характеру. Словник характеризується дуже низькою культурою друку, неохайністю.

Про недоліки цього словника можна писати й писати, але й на підставі сказаного вище можна зробити такий загальний висновок. З усього видно, що охарактеризований тут «Словарь русинського языка» виконаний недбало, поспіхом, без відповідних лексикографічних і взагалі мовознавчих знань, тому він не має ніякого серйозного освітнього, наукового чи загалом культурного значення. Він не принесе бажаної користі ні учневі, ні вчителеві, ні письменникові, ні науковцеві. Зрештою, й сам автор, як нам видається, це усвідомлює, коли пише в передмові до т. І:  «Будуть и такі,котрі, видячи перед собов СЛОВАРЬ РУСИНСЬКОГО ЯЗЫКА ,просто зачудувуться:“ Тÿлько безхосно труда!Нашто было?!.”  Удповім: навто, бо треба!». Справді, нащо було?

Єдине, що в цьому словнику було б вартісним, то це специфічні закарпатоукраїнські слова, але за умови, що вони були б із проставленим наголосом, локалізовані і проілюстровані прикладами, записаними з уст носіїв певної говірки або проілюстровані прикладами із літературних джерел. На жаль, цього в словнику немає. Вважаємо, що видання маловартісної і величезної за обсягом праці за бюджетні кошти є марнотратством. Тим паче, що цей словник, хай і невеликим тиражем, але вже один раз опублікований, наявний у найбільших закарпатських бібліотеках і тому уже доступний усім бажаючим ним користуватися. Крім того, автор має можливість помістити його в інтернеті.

Доктор філологічних наук, професор Чучка П.П

Доктор філологічних наук, професор Сабадош І.В.

Доктор філологічних наук, професор Белей Л.І.

Кандидат філологічних наук, доцент Галас Б.К.

Кандидат філологічних наук, доцент Філак І.Я.

Кандидат філологічних наук, доцент Шумицька Г.В.