Цей визначний український та російський церковний і культурний діяч належав до когорти тих знаменитих постатей (разом із Феофаном Прокоповичем, Стефаном Яворським, які були його молодшими сучасниками), котрі вирішальним чином вплинули на реформування української церкви, культури й освіти кінця ХVII — початку ХVIIІ століття і разом із тим надали колосального сприяння царю Петру І у здійсненні його честолюбних планів зі створення абсолютної монархії, підпорядкованої особисто йому гранично централізованої імперії. Зрозуміло, і з відповідною церковною системою, яка виконувала би жорстку волю царя. Водночас постала гостра необхідність модернізувати сам підхід до церковної (так само і до світської) освіти в державі. Діяльність Димитрія (Дмитра) Туптала відіграла тут справді помітну роль.

Народився майбутній митрополит Ростовський та Ярославський 5 (за іншими даними, 9 чи 10) грудня 1651 року в Макарові на Київщині, в родині сотника Київського козацького полку Сави Туптала. Навчався він у Києво-Могилянській академії (тоді — колегіумі) в 1662—1665 роках; улітку 1668 року, після прийняття постригу, жив у київському Кирилівському монастирі. З 1675 по 1700 рік був проповідником та ігуменом у різних українських монастирях (Чернігівському, Батуринському, Густинському, а також у Києво-Печерській лаврі), а також протягом короткого періоду — у Вільні та Слуцьку. З 1677 року працював кафедральним проповідником при Лазареві Барановичі — провідному духовному діячеві України того часу. Саме за його домагання Димитрій Туптало написав свою першу книгу, що дійшла до нас — «Руно орошенное». Був також, імовірно, й придворним проповідником гетьмана Івана Самойловича в Батурині (близько 1679 року).

3 1684 року на запрошення Варлама Ясинського, визначного просвітителя кінця ХVII століття, Туптало переїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській лаврі. Саме там він склав свої знамениті «Четьї-Мінеї» (церковно-релігійні збірники, в яких житія святих, перекази, повчання розміщені по днях кожного місяця відповідно до дати вшанування церквою того чи іншого святого). Туптало писав їх понад 20 років, і саме їх видання уславило його.

Багатогранну діяльність Димитрія Туптала на початку ХVIIІ століття можна, з певною часткою умовності, розділити на дві частини: просвітницьку та церковно-адміністративну. Для нас, можливо, дещо цікавішим є перший аспект. Ставши 1702 року митрополитом Ростовським та Ярославським, він заснував школу для священнослужителів (де навчались не тільки діти священиків, а й вихідці з інших станів), побудовану на загальноосвітніх, а не спеціальних засадах — викладались граматика, латинська й давньогрецька мови, віршування, нотний спів, риторика. Освітній процес був побудований за тогочасними українськими принципами.

Більш відомим є Туптало — церковний письменник, мислитель і проповідник. Його проповіді — яскравий зразок українського риторичного мистецтва доби бароко, вони представляють блискучий розвиток традицій письменників ХVII століття, насамперед — Іоаникія Галятовського та Антонія Радивиловського. Широке визнання здобули його полемічні твори «Келійний літописець» (там митрополит писав про «сущих на владетельствах», котрі «вельми согръшают и безгръшных осуждают вмъсто гръшных», в той час коли царю мають бути властиві «милость, кротость и незлобие»), «Розыск о раскольнической брынской въръ», «Зерцало православного исповедания», «Діаріуш, або каталог київських митрополитів», а також «Рождественские драмы» та «Успенская драма», що їх він писав для учнів своїх шкіл. Додамо, що мова богословських праць Туптала — церковнослов’янська з елементами українізмів, мова проповідей була близькою до народної.

Митрополит Димитрій (Дмитро) Туптало завершив свій земний шлях 28 жовтня 1709 року в Ростові. Попри свою певну політичну заангажованість як адміністратора, він був ревним навчителем світла Христового, за що й здобув шану сучасників.