ІСЛАМ ВЕЛИТЬ БУТИ ДОБРОЧЕСНИМИ І СПРАВЕДЛИВИМИ

Одним з основних прав людини, задекларованих в Ісламі, є право на свободу віросповідання. У Корані сказано: «Немає примусу в релігії» (2:256). Це означає заборону на насильницьке примушування, як до прийняття Ісламу, так і до прийняття будь-якої іншої релігії. Створивши людину вільною Всевишній Аллах, зводить цю свободу в таку високу ступінь, що надає, в тому числі, і свободу віросповідання. Однак, будучи вільним в цьому житті, відповідно до есхатології Ісламу, людина відповідатиме за свій релігійний вибір перед Богом в Судний День.

Іслам наказує мусульманам бути доброчесними і справедливими стосовно послідовників інших релігій і культів, поважати їхні права, традиції та культуру, так як сам Всевишній Господь надав людям свободу релігійного сповідання. Шаріат встановлює правило, відповідно до якого мусульмани зобов`язані сповідувати свою віру, і не перешкоджати сповідувати віру послідовникам інших конфесій.

ПРО ДУХОВНУ БЛИЗЬКІСТЬ З ПОСЛІДОВНИКАМИ МОНОТЕЇСТИЧНИХ РЕЛІГІЙ

Особливо в Корані підкреслюється духовна близькість і певна спільність з послідовниками монотеїстичних релігій, так званими «Людьми Писання» - християнами та іудеями. «Безсумнівно, переконаєшся ти, що більше всіх дружелюбні до юдеїв ті, хто каже: Воістину ми християни» (5:82). У Священному Корані також сказано: «дозволена вам їжа людей Писання, а ваша їжа дозволена ім. Дозволені вам для шлюбу жінки цнотливі з тих, кому до вас було даровано Писання» (5:5).

Даний аят Корану переводить духовну близькість монотеїстичних релігій Божественного Одкровення в практичну площину настільки, що ставить рівність трьох релігій в харчовому аспекті і навіть дозволяє змішані шлюбні союзи.
Пророк Мухаммад приймав делегації християн та іудеїв, підписував з ними політичні договори, вів богословську полеміку і навіть у важкі часи відправляв мусульман в еміграцію під захист християнського правителя Ефіопії. Всі ці вчинки сформували правову базу Ісламу, що регламентує ставлення до іновірців.

На підставі цього були сформульовані правила ставлення до зіммі. Зіммі - це громадяни мусульманської держави, які не є послідовниками Ісламу, тобто іновірці.
З першого століття історії Ісламу і до цього дня, мусульманські богослови єдині в тому, що зіммі користуються тими ж правами і несуть ті ж обов`язки, що й мусульмани, володіючи при цьому повною свободою віросповідання, правом зберігати свою культуру, мову, національну ідентичність, культові будови та релігійну практику. Аж до того, що християнам і юдеям не заборонялося виготовляти і вживати вино не в публічних місцях, незважаючи на те, що для мусульман це категорично заборонено.

Для послідовників інших релігій були засновані особливі правила: у разі правопорушень їх судили за правилами їхньої релігійної традиції. Такий демократизм і широкі права дали змогу іновірцям зберегти свою релігію, свої громади і культові споруди протягом усіх 14 століть Ісламу у всіх мусульманських країнах - від Марокко до Індонезії.

ПРАВА ІНОВІРЦІВ ВІДСТОЮВАВ ЩЕ ПРОРОК МУХАММАД

Пророк Мухаммад особливо підкреслив права зіммі, попереджаючи тих, хто їх порушує про неминуче покарання. Він сказав: «Хто нашкодить зіммі, той зашкодить мені, а той хто шкодить мені, шкодить Аллаху. Хто порушує договір, ущемляє права, покладає на інших більше, ніж вони можуть виконати, або бере у інших щось без їхньої згоди, для тих я буду ворогом в Судний День».
Халіфи мусульманських держав стояли на сторожі прав і недоторканності своїх підданих, у тому числі і немусульман, а ісламські вчені сформулювали ці права в конкретні норми Шаріату.

Так богослов малікітського мазхабу Шахаб ад-Дін Аль-Карафа писав: «Угода по зіммі накладає на нас певні обов`язки. Вони є нашими сусідами, що живуть під нашим (мусульманським) покровительством і захистом, а так само під заступництвом Всевишнього Аллаха, Його посланника і релігії Іслам. Той, хто порушує ці зобов`язання щодо хоча б одного з цих людей, говорить хоча б одне образливе слово, поширює брехню, порочить його репутацію, завдає йому образу або ж сприяє цьому, зазіхає на заступництво Аллаха, Його посланника і релігію Іслам».

А відомий богослов Ібн Хазм про права зіммі сказав таке: «Якщо ворог прийшов, щоб захопити наших співгромадян немусульман, то ми зобов`язані захистити їх зі зброєю в руках і, якщо буде потрібно, віддати за них свої життя, щоб захистити тих, хто перебуває під заступництвом Аллаха і Його посланника. Видача ж зіммі без бою є зрадою і порушенням договору».Сучасний богослов Юсуф Аль-Кардаві пише: «Іслам поважає людину тільки за те, що вона людина. Права всім людям дані Богом. Хіба може Іслам дозволити завдавати іновірцеві зло або будь-яку, найменшу шкоду, в той час як всім мусульманам велено бути милосердними до тварин і до всього сущого? Ісламський закон до кожного виявляє свою повагу і надає своє, особливе, місце».

Що стосується мусульман у світських, християнських чи будь-яких інших видах немусульманських держав, то вони повинні бути вірними і гідними громадянами своєї країни, зберігаючи при цьому свою релігійну приналежність і ісламську ідентичність. Мусульмани повинні займати активну позицію в суспільстві, дотримуватися законів, платити податки і служити в армії.