3 січня (21 грудня за старим стилем) ми вшановуємо пам'ять Петра Ратенського. Це святитель, який є символом Галицько-Волинської землі, своїм походженням, подвигами і діяльністю він став величним свідком православної віри на Західноукраїнських землях, уособленням зв’язків нашого народу з братнім народом північної частини Русі, і цим назавжди лишився в пам’яті свого віруючого люду.

Точні час і місце народження Петра Ратенського встановити неможливо (близько 1260 р.). Але дехто каже, що місце народження Святителя Петра – м. Ратне, районний центр у теперішній Волинській області, де тече річка Рата, на берегах якої руїни давнього монастиря, в якому, говорять, і був ігуменом Святитель Петро.

Змалку він навчався в місцевого дяка, але не відразу гарно вчився. У сім років йому було видіння, що він зустрів мужа, вдягнутого в святительську одежу. Той доторкнувся до язика Петра і благословив його. З того часу вже ніяких труднощів у вихованні та навчанні не було.

Є легенда: коли Петро ще знаходився в материнському лоні, то мати Євпроксія мала видіння: їй наснилося, що вона тримає в руках ягня, між ріжками якого росло пишне дерево з великою кількістю квіток і плодів. Посередині нього горіли свічки, від яких духмяніло. Це було, на думку Святителя Кіпріона, знамення тих дарів, якими Господь мав наділити обране немовля.

Аргументом того, що Петро саме волинського, а не галицького походження, є й те, що при прибутті його в Галичину він уже був відомим як Ратенський.

Петро Ратенський ще знаний як один із найвизначніших ієрархів того часу в Московській церкві. Адже відомо, що на московську землю православ’я прийшло з Києва, а перші єпископи були греками і українцями. Пізніше наші земляки посідали всі найвищі посади в московській ієрархічній церковній драбині..

Патріарх Афанасій об’єднав дві митрополії в Україні: Київську і Галицьку, щоб не образити князя Юрія Львовича, ставить Петра Ратенського Митрополитом Київським і Галицьким. Він керував Руською Православною Церквою в період монгольського свавілля та княжих міжусобиць, він мирив ворогуючих князів і ставав на перешкоді братовбивчих розбратів.

У 1325 р. Святитель Петро, на прохання Великого князя Іоанна Даниловича Калити, переніс Митрополичу кафедру з Володимира-на-Князьмі до Москви. Він передбачив татаро-монгольску навалу і майбутнє піднесення Москви. З його благословення у московському Кремлі був закладений Успенський собор. У цьому соборі збереглися два образи, написані Святителем Петром: Пречистої Божої матері та ікона Пресвятої Богородиці, іменована Петровською.

До речі, в 1547 р. у цьому соборі було вперше «вінчання на царство» Івана (Грозного). Там же зберігається Гвоздь Господній і посох Святителя Петра. З 1395 р. в соборі знаходилася Володимирська ікона Божої матері. Собор був місцем поховання більшості московських святителів до утвердження Святого Синоду.

1541 р. під час пожежі в Успенському соборі Митрополит Макарій виніс образ Богородиці авторства Петра як найбільшу цінність.

Він був знаним художником. Ратенський приніс ікону Святої Богородиці, що була написана ним власноруч, архієрею Максиму з Константинополя, який навчав людей Божим заповідям. Святитель Божий благословив його й братню ікону прийняв і тримав її у великій честі.

У Львові він був вихований на романському мистецтві. У фондах Третяковської галереї зберігається його робота, датована 1320 р. – дерев`яна статуя Миколи Можайського. Вона явно демонструє ознаки цього стилю.

Митрополит П. Ратенський був єдиним відомим письменником і художником-іконописцем Галицько-Волинської землі в княжій добі.

Як Митрополит Київський, він залишив два послання: «Повчання духовенству і мирянам» і «Повчання ігуменам, попам і дияконам». У них звернув увагу на: «гнів, лютість, заздрість, ненависть, пиятство і блюзнірські бесіди». Він водночас навчає священнослужителів, як вони повинні молитися за паству і навчати її істинам християнської віри: «Передовсім вам належить обнятися тихістю, смиренністю, а також берегти себе від справ непристойних у страху Божому. Бо зі слів своїх будеш виправданий і зі слів своїх будеш засуджений».

Більшість ікон пензля Петра Ратенського безслідно зникли під час татарського лихоліття.

Митрополит Петро помер у Москві 3 січня (21 грудня за ст.ст.) 1326 р. Виконуючи волю Святителя, його останки поклали в Успенському соборі, а ховав його Феодосій, Єпископ Луцький, земляк покійного. Своїм перебуванням на той час у Москві стверджує тісний зв'язок наших західних земель із первосвятителем усієї Русі.

Ще перед смертю Ратенський заповідав поховати себе не у столичному місті, а у невідомій, далекій, яка тоді була схожа на село – Москві. Першою кам’яною спорудою Москви стає Успенський собор, закладений (але не добудований) Митрополитом Петром для свого поховання.

У 1339 р. Руська Православна Церква зарахувала Петра до лику своїх святих. А коли в 1479 р. на місці старого храму був побудований новий, мурований Успенський собор, який стоїть донині «чесні мощі великого чудотворця Петра перенесли і поклали поблизу святого жертвиника» в Новій церкві.

Російський історик В.О. Ключевський писав: «Митрополит Петро помер страждальцем за Руську землю, він клопотався за паству в хана Узбека в Орді в 1313 р., доклав багато зусиль у своїх турботах за віруючих…і руські люди присягалися його іменем уже в ХІV ст.»

Петро Ратенський є дійсно знаною постаттю в історії як Української держави, так і Московської. Він зробив вагомий внесок у Православну віру, вчив і благословляв. Митрополит є святим. Дотепер його мощі зцілюють людей.

Його вважають небесним покровителем Москви і всієї Руської землі.

Петра бачать національним героєм у Москві, цінують його, як будівничого їхньої церкви і держави, а на Волинському Поліссі (звідки родом Ратенський), панує повне його забуття.

Соромно не пам’ятати своїх національних героїв. Треба знати історію їхнього життя, адже в цьому є і частинка нашого!