Чи не задумувалися ми з вами, люди сьогодення, над тим, що до половини 19 століття  клопітливе питання: “Що робити?” навіть не стояло на порядку денному. Це Микола Чернишевський  захопився ним, в наслідок тих збочень, які відбулися в головах людей, що звернули з Божого шляху історичного розвитку людства.

Люди, які вірили в Бога, які дбайливо жили Його Божественними Заповідями, жили бажанням вічного життя, впевнено знали, що їм належало робити, як поступати: вони уникали гріха, плекали чесноти і кожною миттєвістю, дарованою Господом, наближати вічність.

Це тоді, коли збожеволіла і осатаніла Європа – почала зрікатися Господа Бога та несамовито культивувати атеїзм; а у центр буття, замість Божественного начала, поставили ідею антропоцентризму. Ось тоді і розпочалася метушня, нерозуміння дійсності; а з цим – незнання куди йти та що робити. Замість чіткого Божественного порядку, закладеного Творцем, збунтовані супроти Нього люди, (до якої б спільноти земної вони не належали, сьогодні вони усі вже на правді,) намагалися стати регулювальниками на шляху історії і спроваджувати людство не до Неба, не до Господа Бога; а до пекла, по злодійські назвавши його «світлим майбутнім», майбутнім, мабуть осяяним полум’ям пекельного вогню.

Хто зна, якби склалася земна людська історія, наша доля, коли б люди тоді не стали б зрікатися Бога  тай не попрямували  зухвало у напрямку, вказуваному регулювальниками-атеїстами. Якби зневажили їх спокусливі заклики та спрямування, а продовжили би ту ходу, той шлях, яким прямували цілі століття, а то і тисячоліття.  Але сталося, що сталося!

На тому про атеїстичному напрямку, запропонованому безбожниками, людство не могло очікувати добро, добробут, благополуччя. Їх очікувало те, що могло запропонувати пекло і володар його: бунти, революції, безконечні війни, поневіряння, різновидні катаклізми, техногенні катастрофи і безлад, з яким силами людськими, ослабленими атеїстичною проказою, справитися було не можливо…

Сьогодні знову так часто звідусіль, з усіх напрямків суспільного життя у цілому світі, а особливо у нашій Україні, обездоленій маловірством та безбожництвом, звучить традиційне для такого стану: “Що робити?” ”Куди йти?”, “У що вірити й кому довіряти?”.

Коли неправильно застібаємо  блюзку, піджак, камізельку, приходиться вчинити зворотню дію: розстебнути, тай перестебнути правильно. Ось нам і відповідь  на запитання « Що робити?», належить повернутися назад, до того пункту, де ми стояли колись  як народ, як нація, як Господні творіння перед вибором – чи нам залишатися з Богом, чи звернути з того шляху тай піти дорогою атеїзму і безбожництва. А потому, як при Таїнстві Хрещення, коли звершується чин відречення від сатани, тричі сказати « відрікаюся від тебе, люцифере, сатано!», тричі дмухнути і тричі плюнути; а далі бодро і натхненно прямувати тою дорогою, дорогою предків наших святих і побожних. Тоді, як і тому народові богообраному, що послухався Бога, вийшов з єгипецького полону – днем  нас  супроводжуватиме хмарина, осяяна ласкою Господньою; а в ночі – вогняний стовп. А попрямувавши за ними – більше не помилятимемось, ми обов’язково дійдемо! Дійдемо до порогу вічності не чужими, не зайвими. Тоді обов’язково відчиняться перед нами двері Вічності, двері Царства Божого і зустрінуть нас там як своїх, як рідних, як благословенних, що прийшли, залишивши сумніви і вагання, щоб успадкувати те, що пообіцяв нам Спаситель наш і Господь, Ісус Христос.

І ще декілька слів про Новий Рік і відзначання його. По-перше, Новий Рік, це не свято, тому що в ньому немає що святкувати. Свята та їх святкування належать Богові і святим Його. Подія Нового Року – це є людьми встановлений порядок, чин відзначання. Люди відзначаючи, акцентують увагу на тому, що певний період часу минає і настає інший. То ж, з цієї події аж ніяк не варто чинити ідолопоклонства, певні язичницькі ритуали, тим паче віддаватися надмірним втіхам,  гулянням, пиятиці.

Звичайно існує привід порадіти, «попразнувати», але святкувати у Новому Році немає чого. Тому, коли чую від певних людей, що Новий Рік для них є найбільшим, найщасливішим святом, – стверджую, це є заблудженням і не відповідає дійсності. Новий Рік відзначаймо, але не святкуймо. То ж, метою події Новоліття є не попоїсти та напитися, погуляти та відвести душу, тому що це відведення душі стає «відведенням» від Бога та від Різдва Його.

Ті люди, що вірять у Бога нашого Триєдиного; у Спасителя нашого, Господа Ісуса Христа, зустрічають Новий Рік молитвою. Молитвою подяки за рік, що минає з допомогою Господньою. За всі ті ласки, якими в ньому нагородило нас Провидіння Господнє.

А також молитвою надії, що у тому році, який наступає, нехай Проведіння Боже не залишає нас. Нехай провадить нас Господь земними дорогами життя, оминаючи небезпеки, хвороби, нещастя і біди. Тим паче, що живемо ми в апокаліпсичні часи. Нехай веде нас Господь, наче люблячий батько за руку  до мети, яку Він нам призначив!

То ж, з Новим 2012 роко та зі Світлим Різдвом Христовим будьмо здорові, щасливі і Богом бережені!