Комісії, які на початку ХХ століття приїздили з київських губернських освітніх установ у провінцію, в тому числі й до Черкас 1 грудня (14 грудня за н.ст.), щоразу знаходили місцеві школи порожніми...

"День навчальний, а діти де?" – удавано дивувалися чиновники. Насправді вони знали, що діти не у школі, а в церкві, на літургії й акафісті. Справа в тому, що цей день за церковним календарем є днем пророка Наума. Отже, батьки вели дітей на літургію, щоб додати дітлахам розуму...

Зрозуміло, що причиною такого своєрідного вшанування вітхозавітного пророка була співзвучність слів "Наум" і "ум". Тобто, це був суто народний, а не церковний звичай. Та вчителі марно боролися проти "забобону", який міцно ввійшов у традицію.

"Батьки й діди наші цього дня водили дітей своїх у церкву, будемо водити й ми до Наума, – пригадує старий черкаський вчитель Степан Нехорошев слова батьків початку ХХ століття. – Не нами встановлено, не вам, учителям, скасовувати".

Вчителі зверталися по допомогу до священиків, але ті також відповідали, що змінювати нічого не збираються, що зайвий раз помолитися за школярів нікому не зашкодить. Одного разу напередодні свята пророка Наума черкаська вчителька Капітоліна Гукович, прихопивши пляшку вина, пішла відвідати псаломника черкаської Свято-Троїцької церкви, щоб він їй "розтлумачив святці". Той тільки руками розвів:

– Люди за сто років звикли першого грудня до Наума дітей вести. Ви, вчителі, своє, а батюшка – своє розуміє, – пояснив псаломник. – Та що на це й люди скажуть? Як було сто років, так і буде, люба Капітоліно Данилівно.

Того року, коли сталася ця розмова, вчителям пощастило. на Наума дітей у школах, правда, не було... але не було й комісії із Києва.