Фізичні немочі митрополита Володимира (Сабодана) викликали чергову хвилю дискусій та припущень у церковних і світських колах про можливу кандидатуру наступника. Духовно-релігійна і національно-політична вага питання автоматично виносить його за суто церковні чи конфесійні межі. Схожу ситуацію переживала Київська митрополія за часів Ярослава Мудрого чи в момент обрання на престол святителя Петра (Могили). Тоді Київська церква отримала гідних своєму статусу першоієрархів-подвижників і досягла вагомого поступу у розвитку.

Нині йдеться про те, хто впродовж наступних років, а, можливо, десятиліть не лише очолюватиме одну із великих християнських церков України, але й визначатиме вектори її розвитку. Звісно, активна духовно-просвітницька діяльність Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви зменшує ризики втрат.

Очевидним є те, що серед єпископату і духовенства УПЦ МП відбувається зміна поколінь. Архієрейський та ієрейський сан здобули ті, хто формувався в умовах української незалежності і не має на собі виразної печаті радянського минулого, позбавлений радикалізму і, навіть, ставить церковні інтереси вище меркантильних. Свої наміри очолити київську митрополію активно вербально і позиційно демонструє митрополит Агафангел. Митрополит вважає, що половина ключа від митрополичих палат Києво-Печерської лаври лежить у Москві. Звідси його реакційні висловлювання про Львів як "другу Чечню", про недоречність автокефалії для УПЦ МП й шантаж розколом у випадку спроб змінити її статус. Вочевидь такі заяви знайшли схвалення і розуміння серед церковних і державних лідерів Росії. Оскільки митрополит Агафангел взявся терміново шукати другу половину "формули успіху". З нагоди Нового року саме він очолив подячний молебень за участю Президента України. Висока оцінка досягнень керівника держави та уряду з вуст митрополита мала переконати владу, що митрополит Агафангел саме той, хто потрібен на чолі Київської митрополії. Додатковим плюсом має стати й членство Агафангела в Партії регіонів.

Іншим реальним кандидатом в київські митрополити є архієпископ Олександр (Драбинко) – найближчий співробітник митрополита Володимира (Сабодана). На його користь промовляють молодий вік, освіта. Хоча його кандидатська дисертація написана переважно на опублікованих джерелах, а також використано деякі матеріали архіву Київської митрополії УПЦ МП й насичена ідеологічними й конфесійним штампами – архієпископ отримав навички наукового дослідження й вивчав проблему розколу українського православ'я системно. Отже, демонструє вищий рівень розуміння проблеми порівняно з іншими ієрархами УПЦ МП. Крім цього обрання Драбинка митрополитом стало б гідною відповіддю на модернізацію позиції УГКЦ, котру очолив Святослав (Шевчук). Крім цього владика Олександр не обтяжений шлейфом церковних провин, котрі дискредитують інших митрополитів УПЦ МП.

Вибір наступника митрополита Володимира (Сабодана) – це також цивілізаційний вибір, вибір шляху яким піде та частина Української церкви, що перебуває в юрисдикції МП. Від позиції нового глави УПЦ МП залежатиме чи зможе митрополія зберегти свою духовну та юрисдикційну ідентичність і чи матиме можливість розвитку.
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/volodimir-borcshevich/_vid-nastupnika-mitropolita-volodimira-zalezhatime-podalshij-shlyah-upc-mp/418543">Gazeta.ua</a>