Як людина, яка віддала 20 років свого життя не тільки викладацькій, але й управлінській роботі в системі вищої освіти, я переймаюся проблемами розвитку української вищої школи й виходу її на світові обшири. Упродовж останніх років я активно пропагую ідею заснування міжнародного Українського університету з потужною онлайновою базою. В силу специфіки державного управління наукою та вишами в Україні, мій проект, ясна річ, не знаходить підтримки. Втім, я мене більшою мірою турбує пасивність моїх колег-професорів, оскільки за їхньої активної підтримки та участі ми могли б реалізувати цей проект за межами України (наприклад, у США).

Від часу заснування Українського католицького університету не дає мені спокою й думка про те, що було б добре мати також і УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ.

Що стосується римо-католицької церкви, то створення цивільних, мирських університетів є давньою традицією. У Старому Світі успішно працює ціла низка університетів, заснованих колись із благословіння Ватикану різними угрупуваннями католиків. Спеціальні католицькі університети існують ледве чи не в більшості країн світу, де домінує римська церква.

Мають свої університети й протестанти. Вони знані як християнські. Цікаво, що засновують свої університети не тільки головні, наймасовіші течії в протестантстві, а й менш потужні чи й просто малі. Наприклад, меноніти мають у Північній Америці аж два університети.

Зовсім інша картина у православ’ї. Має православний університет Антіохійська церква. Заснували православний університет і греки; правда, не в Греції чи США, де мають потужну церкву, а в… Африці. Ось уже двадцять років поспіль діє під егідою РПЦ Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університет у Москві. До цього ще можна додати православні інститути нижчого, ніж університет рівня, один із яких працює під егідою Вселенського патріарха в США. На цьому по суті перелік і вичерпується. Я вже не кажу про те, що жоден із цих православних вишів навіть не наблизився до того рівня й авторитету, якого зажили католицькі й протестантські університети.

Цікаво, що жодна з українських православних церков поки що навіть не починає розмов про створення правосланих вишів, задовольняючись парою духовних академій та невеликою мережею семінарій, які готують кадри для внутрішніх потреб церков. Ми добре знаємо, що загальний освітній рівень підготовлених там священиків залишає бажати кращого, оскільки викладацький склад академій та семінарій, як правило, не мають відповідної університетської освіти, а що вже казати про наявність у них учених ступенів та професорських звань.

Мені, звичайно, скажуть, що проблема створення Українського православного університету спричинюєтьсся розколом українського православ’я на різні юрисдикції і що цю проблему проблему буде вирішено після створення єдиної Помісної православної церкви. Аргумент, звичайно, дуже вагомий. Тільки ж один Бог знає, як довго ще триватиме процес об’єднання українського православ’я в єдину церкву. Так можна й до другого пришестя дотягнути…

Між тим, я глибоко переконаний, що заснування Українського православного університету можливе й необхідне саме тепер. Спробую обгрунтувати свою позицію.

По-перше, Український православний університет може бути заснований як незалежний громадський виш, який не підпорядковується якійсь конкретній православній юрисдикції, але уможливлює співпрацю різних православних церков – УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ, УПЦ в США, УПЦ в Канаді та ін. В міру своїх можливостей українські православні церкви та їхні вірні, безумовно, підтримають цей проект матеріально.

По-друге, Український православний університет як осередок вищої освіти на засадах православ’я зайнявся б підготовкою кадрів з вищою та післядипломною освітою, які поступово замінили б існуючий викладацький склад православних академій та семінарій, які понесли б свої знання в загальноосвітні школи й інші, неправославні навчальні заклади і які зрушили б з мертвої точки наукові гуманітарні студії, передусім – в царинах православної історії, етнології й етнографії, психології й соціології та ін.

По-третє, як навчально-науковий заклад, Український православний університет у короткому часі перетворився б на об’єднуючу рушійну силу українського православ’я. Це здійснювалося б через підготовку кадрів з вищою освітою сучасного рівня. Це здійснювалося б через проведення наукових досліджень, публікацію наукових праць і організацію наукових і науково-практичних конференцій, семінарів, симпозіумів.

Словом, закріпившись як факт українського правослів’я, Український православний університет стане фактором, умовою, рушійною силою на шляху об’єднання українських православних церков у єдину Помісну церкву.

Якщо цю ідею буде підтримано, я радий буду докласти своїх знань, досвіду й сил для того, щоб проект став реальністю.

Проф. Д-р Володимир Іваненко, Вашингтон, США 

8 лютого 2012 р.