Життя пані Марії та о. Юрія Саквуків змінилося шість років тому, коли вони вирішили прийняти у свою родину двох діток, яким було по 4 роки…

11 листопада в Україні – День молитви за сиріт. Можливо, хтось згадає про дітей, які живуть без родин, почує розповідь пані Марії і замислиться над тим, що він/вона може зробити для них.

Пані Марія з чоловіком, взявши до себе дітей, створили прийомну сім’ю. Згідно з визначенням Сімейного кодексу України прийомна сім’я – це сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Пані Маріє, що спонукало Вас до такого кроку?

Будучи ще дитиною, я була дуже щасливою у своїй сім’ї. Я чула розмови дорослих про те, як важко жити дітям, у яких немає батьків. Мені хотілося поділитися своїм щастям з іншими дітьми. І тоді у мене виникла була думка: коли виросту, візьму до себе в родину самотню дитину. Мій чоловік мене підтримував, єдине – ми відкладали це на пізніші роки подружнього життя. Оскільки в нас не було своїх дітей деякий час, ми зважилися стати батьками для інших дітей. Без сумніву, це рішення не було простим.

Дуже часто можна почути від людей: «Ми б взяли дитину, але треба почекати, коли спершу наші підростуть, потім підуть до школи…». Нам, в цій ситуації, не було чого чекати, як нам здавалося.

Але ж потім у вас народилися діти…

Дивний Бог у ділах своїх… Зараз ми чекаємо народження третьої дитини, тож у нас незабаром буде п’ятеро дітей.

Які найбільші труднощі були на початку?

Найбільші труднощі були пов’язані з пристосуванням, причому, з обох сторін. Бо одна справа, коли діти народжується в подружжі, а інша – коли вони з’являються в кількарічному віці, уже зі своїми певними звичками.

Тоді всі починають вивчати одне одного, навіть вивчати себе самого в новій ролі.

Дітям потрібен був час, аби зрозуміти, що в сім’ї працюють зовсім інші правила, ніж у закладі, в якому вона була до того. Що тепер буде щось по-іншому, про них піклуватимуться нові люди… Нам теж потрібно було міняти свій звичний життєвий розклад, свої звички та вподобання.

Скільки часу пройшло, поки ви стали краще розуміти одні одних?

Спеціалісти кажуть, що дитина адаптується приблизно за стільки часу, скільки вона провела в закладі. У нас усе почало стабілізувалося десь до року.

Звісно, нам дуже допомогли курси, які ми проходили перед тим, як взяти дітей. Звісно, це лише теорія, але вона є вкрай потрібною.

Особливо нам допомагала молитва і уповання на Божу допомогу. Нас підтримували друзі, а особливо нові знайомі, з якими ми спільно проходили тренінг з підготовки прийомних батьків. Зараз вони для нас стали нашими хорошими друзями.

Ви займаєтесь програмою з питань сирітства та сімейних форм виховання в УГКЦ. За вашими спостереженнями, українські родини з охотою ідуть на усиновлення?

За статистикою, рівень усиновлення в Україні збільшився і це дуже приємно. Разом з тим у нашому суспільстві панує багато стереотипів та упереджень щодо дітей-сиріт. Власне з тим пов’язаний страх, що стоїть на заваді сім’ям зважитися на те, щоб взяти в свою родину дитину. Часто можна почути розмови про «не мої гени». Але любов і постійна праця у родині творить неабиякі чудеса. Християнські принципи руйнують таке поняття як «гени», «моя кров, не моя кров». Коли родина дотримується цих принципів, ці та багато інших стереотипів втрачають свою силу.

Потрібно не забувати, що Бог завжди з нами і є опорою нашого життя.

Що, як правило, керує людьми, які йдуть на такий крок, на вашу думку?

Кожна родина має свою історію, зовсім відмінну від інших. Одні хотіли допомогти, до інших дитина «сама попросилася». У нас панує стереотип, прикладом якого напевно можна було на початку вважати мою родину. Більшість людей вважає, що забирати дітей з установ повинні подружжя, у яких щось не склалося і в яких немає дітей. Недавно читала статисту, згідно з якою сім’ї, які вже мають своїх дітей (2-3), легше відкриваються і беруть в свої родини дітей-сиріт.

Яким чином віра впливає на прийняття рішення щодо всиновлення?

Так склалося життя, що тепер серед моїх знайомих є багато людей, які створили прийомні сім’ї чи усиновили дітей. 90% цих сімей – християни різних конфесій. Гадаю, власне християнський світогляд допомагає їм відкрити кордони своєї сім’ї, а уповання на Бога дозволяє зважуватися на подібні кроки.

Якщо у вас запитують, чому «всиновлюють дітей», що ви їм кажете?

Бувають випадки, що людям, які думають про усиновлення, цікаво знати відповідь на запитання «а для чого це робити?» Насправді мені не легко відповісти на це запитання, адже якщо людина вирішила так вчинити, то в неї є свої дуже особливі причини для цього. Спробую відповісти на це питання в загальному. Ми всі хочемо подбати про майбутнє наших дітей? Хочемо. Але ж майбутнє наших дітей також залежить від решти членів суспільства, від виховання дітей, які виходять з інтернатів. Як правило, після інтернату їх чекає непроста доля, м’яко кажучи. Вони виходять абсолютно не готові до життя у соціумі. Цим дітям важко визначитися з своєю подальшою освітою, працею, житлом. Їм складно самим створювати сім’ї, виховувати дітей, адже в них не було такого досвіду. У них так мало друзів, які б мали інший досвід життя, які можуть підтримати і допомогти.

Про християнське розуміння ми вже говорили вище. Лише хочу додати, що ми всі через хрещення є усиновленні діти Божі. Бог нас усіх полюбив такими як ми є. Будучи синами і доньками Божими ми теж є відповідальні за життя інших, якщо в наших силах є хоча б щось змінити.

Що ви можете побажати тим, хто хоче, але ніяк не наважиться зробити такий крок?

У нас є різні мрії і плани в житті. Усі вони потребують зусиль подібно як вступ до вищого навчального закладу і немалих роздумів, як це буває перед тим, як зважитися на одруження. Не все, чого ми прагнемо, ми можемо чи наважуємося досягти, а зрештою є також ті справи, які справді є не для нас і ми мусимо від них відмовитися. Якщо для когось питання усиновлення є справді важливим рішенням, то вважаю, що слід потратити час на те, щоб краще обдумати це питання.

Якщо є страхи чи сумніви, то варто боротися з ними і шукати відповіді. Зараз є дуже багато літератури, форумів, статей, з яких можна почерпнути важливу і корисну інформацію для себе. Зрештою, ті ж люди, які пройшли шлях до усиновлення чи прийомної родини, гадаю, поділяться з вами своїм досвідом.

Зараз є багато різних програм, зокрема «Наставництво». Ця програма створена для людей, які хочуть допомагати дітям-сиротам, але ще не готові взяти їх у свою сім’ю. Суть програми полягає у тому, щоб стати для дитини дорослим другом і свого роду тренером у життєвих питаннях. Роль наставника – ділити з своїм підопічним його радості й переживання, знаходити відповіді на його питання і допомогти визначитися з тим, що для нього цікаво і чим би він хотів займатися в житті. Хтось з наставником стане другом для дитини, але можливо також, що для когось бачитися з дитиною один раз на тиждень буде мало і так створиться нова родина, і дитина знайде нову сім’ю.

Теги: