Всесвітньовідомий філософ – про втрату віри із відкриттям кварків, еволюцію християнства та релігійність політиків

Філософ світового масштабу, почесний доктор Оксфордського університету, канадієць Чарльз Тейлор говорить про сучасне людство загалом і про сучасну людину зокрема у програмі  ”Homo Sapiens” з Мирославою Барчук на телеканалі ТВі.

Мирослава Барчук: У вітальні Homo Sapiens – відомий канадський філософ Чарльз Тейлор.

Я тримаю в руках ще “теплу” книжку, що вийшла у видавництві “Дух і літера” – “Секулярна доба”, яка належить нашому гостю. Книжку переклав Олексій Панич, наукова редакція Констянтина Сігова. Власне про цю працю і про секулярну добу ми і будемо говорити сьогодні з нашим гостем.

Професоре Тейлоре, знаю, що це не перший ваш візит до України. Які у вас враження щодо наукового життя в Україні, а також рівня підготовленості студентів університетів?

Чарльз Тейлор: Насправді у мене було лише дві зустрічі. Одна – торік у Львові, у Львівському університеті, й цього року – у Києво-Могилянській академії. Мене дуже вразив рівень обговорення, ті питання, які ставлять люди, взагалі той рівень відданості знанням, розумінню, те, що їм хочеться в усьому розібратися – це те, що мене дуже надихає і радує.

Люди – це не тварини, коли кожне покоління повторює інстинкти попереднього, а культурні створіння, вони розвивають розуміння свого світу, Бога, космосу

Мирослава Барчук: Українське видавництво “Дух і літера” видало вашу працю “Секулярна доба”. Послухаймо, що сказав професор Олексій Панич, який переклав вашу книгу українською мовою.

Олексій Панич: Це твір епохальний, який перевернув багато чого і в науці, і в історії культури, і в історії релігії, і в розумінні того, що таке релігія, що таке модерна доба, що таке наша сучасність. Головне питання, яке ставить автор, звучить так – чому лише 500 років тому в Європі було практично неможливо не вірити в Бога. Було очевидно, що всі вірять в Бога і не може бути інакше. І раптом за 500 років так радикально змінилося вперше в історії людство, аж дедалі менш очевидно, що в Бога можна вірити, і дедалі більше людей навпаки приймають найочевидніше – що жодного Бога немає.

От що таке мало статися в культурі, в суспільстві, в свідомості, в етиці, щоби так радикально змінилося наше життя? І це тільки підготовка до другого запитання. А що таке наша сучасна доба? Як нам жити разом у цій добі? Як нам її розуміти? Ми не зможемо влаштувати своє життя – віруючі, невіруючі, атеїсти, ті, хто сумнівається, ті, хто думають, що чітко знають, що Бога нема – як нам жити всім разом? Бо якщо усвідомимо, то можемо краще порозумітися і знайти якусь формулу кращого співіснування, де буде місце всім і ніхто не наступатиме іншому на його права сповідувати свою віру чи не сповідувати – причому без ризику, що це буде формула атеїстів, які терплять віруючих у своєму колі. Бо є така загроза, що сучасна держава не секулярна – насправді під нею ховається атеїстична держава, яка каже: “Жодного Бога нема, але якщо хочете – сповідуйте собі. Ми чітко знаємо, але просто вам дозволяємо”.

Чи це правильно? Чи це справедливо? І ми тут в Україні так само шукаємо відповіді, як і наші колеги й сучасники в Західній Європі. 


Отже, 500 років тому було природно, що люди вірили в Бога. Що ж сталося з людьми і з їхнім розумом? Це ж зовсім нетривалий період часу.

Чарльз Тейлор: Насправді це тривало довго, було декілька етапів. Але що справді змінилося – це наше відчуття життя у світі, в космосі. Бо тоді люди жили серед духів, магічних сил, які якось могли на них впливати. Тобто вони розуміли, що живуть у космосі.

А зараз ми живемо у всесвіті. Всесвіт визначається нашою постколоніальною наукою – ну, ви розумієте: кварками, всім такими космічними променями і т. д. Тут немає жодної моральної мети чи сенсу. Наш світ не створений із духів – він абсолютно не магічний. Тобто християнство, іслам і т. ін., великі релігії – вони все-таки походять із космічного світу магії й духів. І треба це все тепер перенести в сучасний світ.

Християнство насправді має новий контекст – це контекст вибору персонального пошуку того, що всесвіт сам по собі не відповідає на твої питання

Цей всесвіт не має сенсу. Політичні структури були створені буквально декілька років чи десятиліть тому. Але вони абсолютно не є частиною того космосу – це абсолютно інший досвід. І звичайно, що деяким людям дуже важко до цього пристосуватися. Вони просто втрачають свою віру – кажуть, що це кінець і т. д.

Але так часто відбувається з великими релігіями в історії – люди знаходять інші способи, які пасуватимуть новому способу існування. Вони намагаються знову підключитися до християнської релігії або до мусульманської, або до буддистської.

Насправді це дуже цікава доба, бо християнська релігія – вона нова, вона інша, але вона не є спільною для всіх зараз. Раніше було настільки очевидно, що в цьому магічному світі є Бог, він потрібен, бо є так багато сил злих, які нам загрожують, а Бог – це те, що нас захищає. А зараз люди відчувають, що є такі політичні сили в нашому світі, які якимось чином замінили ці злі сили. Все-таки люди мають якось звертатися до Бога. Тому зараз бути християнином дуже важко – але це також не є спільним для всіх. Тому що ваші родичі і друзі можуть насправді вірити по-іншому, все це проживається по-іншому. І ви проживаєте це так, щоби жити в цьому не магічному всесвіті.

Насправді ви маєте також жити з тим фактом, що люди поруч із вами не погоджуються з вашим баченням. Я знаю сім’ї, де хтось є християнином, хтось мусульманином, хтось атеїст, хтось взагалі пішов в “нью ейдж”, хтось католик старого стилю, хтось – нового стилю. І вони мають жити разом в одній сім’ї.

Мирослава Барчук: Знаю, що третина американців змінили релігію протягом життя. Чому так сталося?

Чарльз Тейлор: Думаю, що це насправді завищена цифра. Бо іноді вони можуть перейти з однієї протестантської Церкви в іншу. Але що це відображає? Це дуже вписується в наш новий світ. Бо люди розуміють щось, якісь варіанти, відмінності. І вони питають себе – що насправді промовляє до мене? Це те питання, яке задають собі молоді люди, коли проходять якийсь духовний пошук – що насправді говорить до мене? І вони намагаються йти за цим голосом туди, де їх щось зачіпає. І дуже часто вони йдуть якимось іншим шляхом, ніж той, в якому їх виховували, коли вони були дітьми.

Тому християнство насправді має новий контекст – це контекст вибору персонального пошуку того, що всесвіт сам по собі не відповідає на твої питання. Це зовсім не космічний світ магії, як раніше, у цій ситуації це зовсім інший досвід. І ті форми, і те, як ми їх проживаємо, і те, що зовсім різні речі для нас означають різне, – сьогодні все по-іншому.

Мирослава Барчук: На обкладинці одного з видань вашої книги “Секулярна доба” є фото Бруклінського мосту. Чи є він символом модерну для вас? Що він означає для вас?

Чарльз Тейлор: Це одне зі значень – він є символом сучасної ери. Частково тому, що це нещодавня конструкція, частково тому, що це міст, який був збудований, тобто він не міг з’явитися природним шляхом. Ще тому, що він пов’язує дві частини Нью-Йорка. А ще тому, що це дуже великий поетичний символ. Є такий вірш “Міст” американського поета Харта Крейна – саме про Бруклінський міст.

Насправді ми дуже багато перебрали обкладинок, вони нам не подобалися. Моя дружина має прекрасне художнє почуття. Нарешті ми знайшли ось це – і всі погодилися з цим варіантом.

Раніше було дуже очевидно, що в цьому магічному світі є Бог, бо є багато сил злих, а Бог – це те, що нас захищає. А зараз люди відчувають, що є такі політичні сили, які якимось чином замінили ці злі сили

Мирослава Барчук: Це дуже цікаво, бо є російський поет Володимир Маяковський, який написав вірш, що називається “Бруклінський міст”. Поет заходить на Бруклінський міст, неначе ступає у церкву…

Чарльз Тейлор: Це справді дуже цікаво. В якому році Крейн написав свій вірш? Чи не є це посилом до нього? Можливо, на нього це вплинуло, бо ідея та сама. Це як середньовічний готичний собор, це ніби ліс, з якого він походить. Це щось дуже глибоке з історії людства. Ми говоримо про це сьогодні – але він говорить тим сучасним голосом. Він не відводить вас вглиб історії, як готичний собор.

Тому в цьому сенсі це щось, що може замінити – воно аналогічне тому, щоби піти в церкву чи монастир. Але існує велика різниця, бо це почуття сучасності й нової ери, яку символізує Бруклінський міст.

Мирослава Барчук: Саме по це я і думала. Духовний пошук – він завжди з нами. Але як сучасні люди можуть зрозуміти себе, суспільство, природу, той самий всесвіт лише у секулярних термінах, без будь-яких посилань на щось божественне?

Продовження див. тут

Теги: