1 листопада 65 років тому у Львові помер глава УГКЦ Андрей Шептицький, якого вважає своїм найбільшим авторитетом значна частина українців.

Урятував тоді,
коли хиталися

Н
а його похороні навіть, як свідчив дослідник Андрій Шкраб'юк, "большевицький достойник казав, що Шептицький після Шевченка був найбільшим українцем". А історик Наталія Полонська-Василенко (донька генерала Дмитра Меньшова й прихильниця УАПЦ) твердила, що митрополит "був великим авторитетом для всього українського народу без огляду на віросповідні різниці".

У 1918-му, за даними головного регулятора процесії канонізації у Ватикані Амврозія Ешера, "більшість сил мирян-українців, представників українського православ'я, була, без сумніву, за обрання Шептицького главою"... своєї Церкви. А в 1919-му визнати його митрополитом усіх українців планувало й керівництво Української Народної Республіки.

У цьому держсекретаря зовнішніх справ ЗУНР Лонгина Цегельського запевняв глава уряду наддніпрянців Володимир Винниченко. Та невдовзі більшовики окупували УНР...

Він і справді робив для своїх земляків те, що Кобзар для наддніпрянців, - рятував від асиміляції, адже в Галичині хиталися тоді між полонізацією й москвофільством.

Саме завдяки йому стала оберегом українства УГКЦ, про яку мати Шептицького писала: "Про руське духовенство говорено з погордою, на що воно заслуговувало своїми хибами й бездонною темнотою".

До слова, її молодший син Станіслав став міністром оборони... Польщі. Натомість його брат Роман Олександр Марія, який прийняв у чернецтві ім'я Андрей, запевняв: "Я з діда-прадіда русин".

Відтак благословив пробуджувати свідомість земляків у храмах і церковноприходських школах та спрямував свій неабиякий спадок на підтримку культурнопросвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа" й "Сільський господар". Заснував перший в Україні львівський Національний музей, подарував йому 15 тисяч експонатів, приміщення за 34 тисячі доларів і ще 21400 доларів - на виставковий зал, 110 тисяч крон дав ще й на Академічний дім, який був студентам гуртожитком і бібліотекою.

Добровільний мученик

Його коштом будували школи, семінарії та Богословську академію. Фінансував навчання молоді й за кордоном.

Мільйон доларів подарував сирітським будинкам, а 20 тисяч дол. - на обладнання для шпиталю, для якого віддав власний будинок. Посилав дітей на курорти й був співзасновником українських банків

Коли його запитали у США про те, чому не користується послугами таксі, яке коштує долар, а ходить пішки, не шкодуючи своєї дуже хворої ноги, відповів: "У Галичині за цей долар сирота може цілий тиждень прожити".

А для визволення Вітчизни ризикував власною свободою. Відправив панахиду за Шевченком у київському костелі, оточеному кінною поліцією. Не боявся й тоді, коли рятував понад 300 єврейських дітей і протестував проти Голокосту в листі Гіммлеру.

Російські власті таки вкоротили йому віку в монастирських келіях, які справедливіше назвати тюремними камерами. 1923 року те повільне вбивство продовжили, заарештувавши його хворим, польські власті. І після цього митрополита ніяк не визнають мучеником?..

СП