БЕЗ КОРУПЦІЇ В РОСІЇ ПОЧНЕТЬСЯ ХАОС

Вадиме Юрійовичу, російський чиновник Сурков, який керував адміністрацією російського Президента, написав книгу «Околонуля». Книга про Росію, яку вони, Сурков з Путіним, і побудували. Хочу процитувати головного героя: «Корупція і злочинність такі ж опорні конструкції соціального порядку, як школа, поліція і мораль. Прибери їх, і почнеться хаос». Ви б не хотіли написати таку книжечку і видати під прізвищем, наприклад, колишнього голови Секретаріату Президента Віктора Балоги? Сурков і Балога мали аналогічні посадии при перших особах держави.

У нас немає потреби писати такі постмодерністські штуки, як у Росії. Це одвічна біда і одвічний жанр Росії. Я хочу нагадати твір Грибоєдова. Він подає критику миколаївської Росії і водночас він на держслужбі, посол з особливих доручень, чиновник МЗС. У цьому є певна шизоїдність, коли чиновник високого рангу займається літературним змалюванням мерзот життя.

Може, не чіпайте Грибоєдова...

Я теж люблю «Лихо з розуму». Але, все ж, такий літературний дослід для чиновників Росії не випадковий. Це все той самий прояв шизоїдності. Тому що в Росії, як тоді, так і зараз, немає інституйованої опозиції, немає реально незалежних ЗМІ. ЗМІ, які могли б змальовувати мерзоту буття без звернення до якихось літературних оповідей, а в режимі статті, інтерв`ю, коментаря тощо. Більше того, такі літературні досліди з боку Суркова чи інших російсько-радянських державних діячів - не новина. Нагадаю вам, Андропов писав вірші з критикою радянського способу життя. Вмикається компенсаторний механізм, реальна опозиція компенсується наявністю літературної опозиції. Літературна опозиція може бути жорсткою. Можлива література такого дисидентного персонажа типу Солженіцина, а можливе отаке м`яке дисидентство, вмонтоване в структуру влади. Але такі літературні досліди небезпечні, оскільки це не щира опозиція. У цій опозиційності є легітимізуючий чинник. У згаданій вами цитаті автор легітимізує корупцію. Говорить, що боротися з корупцією треба обережно, адже без неї почнеться хаос. А обережно означає взагалі ніяк не боротися. Бо якщо ми реально боротимемось з корупцією, то не буде самого суспільного організму. Тому що корупція це системотворний чинник соціального і державного організму.

Спостерігаючи агресивну політику Кремля і безхребетність наших політиків, окремі аналітики не виключають, що спроби, хай і тимчасові, реінтеграції імперії російського керівництва можуть виявитися успішними...

Тут є дві частини проблеми. Наскільки взагалі доречне питання про реінтеграцію. Це веде до питання: а наскільки ми взагалі дезінтегровані з пострадянського російського історичного і стратегічного тіла для того, щоб ставити питання про реінтеграцію. І що розуміти під дезінтеграцією, реінтеграцією і інтеграцією взагалі.

Україна ще не вирішила завдань розставання з Росією як історичним і стратегічним простором. 1991 року ми стали незалежні від СРСР, але не від Росії як одиниці геоісторії. І це завдання впродовж останніх вісімнадцяти років ми так і не вирішили. І зможемо вирішити, якщо візьмемося за national building – національну розбудову. Тому що нація – це національна спільність, а

в Україні панівної національної ідентичності немає, вона змішана. У когось вона радянська, у когось пострадянська, у когось регіональна, у когось економічно-соціальна (люди віддані не нації, а патронові, політичному лідерові, спільній радянській історії). І це завдання вичленення з радянського історичного тіла ми не вирішили. Нам про це не втомлюються нагадувати патріарх Кирил, російські керівники, які кажуть, що Україна це «країна спільного російського світу», і що вона входить в такий собі «спільний православний простір» і «сферу привілейованих інтересів Російської Федерації».

Україна відбулася як адміністративно-територіальна одиниця. І вона має адміністративні кордони, які, до речі, не пройшли процедуру правового оформлення. Меншою мірою ми відбулися як національна держава. Нація – це поєднання історії, території і культури. Під культурою я розумію смисли. А смислові центри сьогодні для українців розташовані не тільки в Києві, а й у Москві. Тому що там продукуються основні смисли історії, Великої Перемоги, минулого, сьогодення і майбутнього, якою повинна бути Україна. А сьогодні, оскільки Захід перебуває в певній смисловій кризі, після приходу до влади Обами, Москва стає цілеспрямованим смисловим центром. Про яку дезінтеграцію чи реінтеграцію можна говорити, коли з Росії ми поки вичленилися лише адміністративно, а в смисловому історичному та стратегічному відношенні інтегровані? Ми не глибоко інтегрувалися в європейську політичну і моральну географію і не глибоко дезінтегрувалися з російського історичного тіла.

Інтеграція – це співзв’язування держав, економік. Є три моделі співзв’язування: інтеграція, імперія, гегемонія.

Коли говорять про інтеграцію з Росією, як ЄЕП і ЄврАзЕС або нову інтеграції дружніх православних і пострадянських держав, то використання цього терміну є некоректним. Інтеграція передбачає розподіл влади, фрагментацію, її делегування, передачу повноважень зверху вниз. У ЄС інтеграція проходить як? Частина європейського суверенітету передається вгору, на наднаціональні брюссельські структури, Єврокомісії, а повноваження вниз – на місцеве самоврядування. Так і виходить, Європа – в регіонах. Інтеграція – це завжди розподіл влади. Вона – завжди можливість і здатність ділитися владою з іншими учасниками інтеграції.

Імперія – це інший тип співзв’язування. Території приєднуються і функціонують в рамках одного державного тіла.

Гегемонія – це третя форма скріплення. Це коли країна є домінуючим центром, смисловим, стратегічним і військово-політичним. І всі інші входять до сфери її впливу. Росія ніколи не пропонувала нам інтеграцію в тому сенсі, щоб розподілити владу. Та вони у себе вдома її розподілити не можуть. Уся влада належить кремлівському центру. Яка може бути інтеграція з країною, яка сама всередині себе нездатна на інтеграцію? Імперію нам вже не пропонують. Імперія – це тягар для Росії. Їм не потрібні території. Території сьогодні не актив, а пасив. Контроль над територіями передбачає бюджетні витрати.

А ось гегемонія, здатність впливати на політичну систему, історію, інформацію, зовнішньополітичний курс – це те, чого вони хочуть. Доктрина Медведєва, п`ятий пункт – про сферу привілейованих інтересів Росії.

Тому всі розмови від нерозуміння, що таке інтеграція в сучасному світі, чим вона відрізняється їм імперії і гегемонія, як форми співзв’язування...

Повний тескт на УНІАН