Впродовж багатьох років Тараса Шевченка намагалися демонізувати або ж беатифікувати – святий і грішний, веселий і депресивний, сильний і сентиментальний – кількість стереотипів навколо Шевченка можна вивчати в розрізі, як кільця на старому дубі. Однак істина, як завжди, посередині, адже Шевченко, попри свою геніальність, був звичайним чоловіком. Поет любив гарний одяг, хороше товариство, добрий алкоголь, був надзвичайно галантний з жінками і відрізнявся іронічністю в характері.

Сьогодні, коли увесь світ відзначає 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, ми поговоримо про 10 найпоширеніших стереотипів щодо Тараса Шевченка. Чи був він аж таким бідним і провінційним, чи захоплювався алкоголем і жінками, якими політичними симпатіями відрізнявся - читайте в огляді нашого видання.


Стереотип 1: бідний кріпак


Як відомо, Тарас Шевченко був третьою дитиною в сім'ї кріпака Григорія Шевченка. Родина не мала великих статків, а сам Шевченко у 9-річному віці осиротів – у нього померла мати.

«Шевченко справді походив з бідної кріпацької родини, але не забуваймо, що кріпаки – це колишні козаки. Це люди ініціативні, спритні й активні. І навіть у тих селах, де жили кріпаки козацького походження (а Шевченко був козацького походження) і звичайні гречкосії, завжди відчувалася відмінність між ними. Люди, які позбулися козацьких вольностей, намагалися робити, як кажуть сьогодні, дрібний бізнес. Вони були не просто ратаями, вони ставали ремісниками – ковалями, бондарями, стельмахами», – розповідає літературознавець, кандидат філологічних наук Богдан Тихолоз.

 Він також наголошує, що прізвище Шевченко говорить саме за себе і означає походження з родини шевців.

«Батько Шевченка, говорячи теперішньою мовою, тримав власний автосервіс – ремонтував вози і міняв колеса. Тому Шевченко не походив з бідної родини, яка тільки вміє, що нарікати на власну долю, а походив з тої родини, де люди намагалися собі давати раду навіть у дуже складних обставинах. Шевченко робив те саме з тією різницею, що його інвестиції були не в ремісничі справи, а у власний талант», – наголосив Тихолоз.

Літератор Олександр Денисенко стверджує, що гроші для Шевченка ніколи не були особливо важливими. Поет з легкістю витрачав свої заощадження на цукерки та тістечка для дітей і ніколи не ганявся за винагородами чи додатковими гонорарами. «Це людина, яка не жила матеріальним життям і ніколи не прагнула багатства».


Стереотип 2: неосвічений профан


Люблять говорити, розповідає Богдан Тихолоз, що Шевченко – це діамант у селянськім кожусі, дилетант, людина нізвідки, який був малокультурним і малограмотним, проте завдяки своєму природному таланту досягнув успіхів.

«Насправді, Шевченко належав до касти найбільш освічених людей свого часу. Одним із найпрестижніших навчальних закладів тогочасної Росії була Академія художеств, тобто Академія мистецтв, яку Шевченко не просто закінчив, а й отримав кілька дуже високих нагород. За час навчання він здобув три срібних та одну золоту медаль за свої роботи, подавав великі надії і повинен був їхати до Італії на навчання», – зазначив Богдан Тихолоз.

Пізніше за досягнення у галузі гравюри Шевченко отримав звання академіка, яке було на четвертому рівні у табелі про ранги в Російській імперії. До прикладу, обер-прокурор (генеральний прокурор) належав до того самого рівня табеля про ранги, що й академік Шевченко, і до нього треба було звертатися «Ваше превосходительство».

«Зрозуміло, що Шевченко терпіти не міг таких умовностей і нікому не дозволяв до себе так звертатися. Зробити з Шевченка такого собі профана-дилетанта – це ще один стереотип, з яким потрібно боротися. Недарма у Львові зараз існує ініціатива назвати проспект Шевченка проспектом академіка Шевченка, що доволі слушно, адже раніше ця вулиця була Академічною», – підсумував Тихолоз.


Стереотип 3: плаксій і невдаха


«Неодноразово доводилося чути, мовляв, читали ми вашого Шевченка – усі ці нещасні Катерини і заплакані дівчата вганяють у депресію і меланхолію. Так кажуть ті, хто не дочитав навіть до «Гайдамаків». Шевченко – це поет сили, енергії і боротьби, це поет, який мав велике бажання життя для себе та своєї країни», – наголосив Тихолоз.

«Це один із найбільш поширених стереотипів – ніби Шевченко весь час страждає, закликає до боротьби, пише лише про страждання народу, що викликає негативні і депресивні емоції, – зазначає режисер Станіслав Мойсеєв. – Насправді це не так. Такого роду кліше у совєтському і пост-совєтському часі було дуже багато. І нам зараз важливо спробувати їх зруйнувати, подивитись на Шевченка іншим поглядом. Адже життя Шевченка було насичене незвичайними подіями і людьми, а його історія – це історія боротьби, при чому успішної».

 «І те, що це саме так, зараз свідчить Майдан, який опирається на Шевченка як на сильну і потужну особистість. За великим рахунком, уся історія життя Шевченка – це історія феноменального успіху. Людина з нульовими стартовими можливостями, раб і кріпак став Батьком нації», – додав Богдан Тихолоз.


Стереотип 4: селюк і нечупара


Режисер Станіслав Мойсеєв розповідає, що одним із найбільш поширених стереотипів є стереотип про провінційність і неохайність Шевченка.

«Цей міф опирається на відоме зображення Кобзаря у шапці і в кожусі – такий собі образ сільської патріархальної недолугої України і українців. Насправді, тоді Шевченко пожартував, одягнувшись у такий одяг. Це було своєрідним арт-викликом для оточуючих, адже сам Шевченко був відомим модником», – зазначив режисер.

Більше того, друзі та колеги вважали Шевченка справжнім лондонським денді, продовжує Богдан Тихолоз, адже він любив дорогий одяг і без будь-яких вагань витрачав на нього гроші.

 «Довгий час Шевченка зображували в образі селюка, який вічно ходив у потертій шапці і засмальцьованому кожусі. Насправді, відомим є факт, що Шевченко був франтом. Він, як лондонський денді, дуже любив дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші», – розповів дослідник.

До прикладу, з гонорарів він купив собі дорогу єнотову шубу. Також він любив білі парусинові костюми, а це такий одяг, в якому не підеш відкидати гній, додав Богдан Тихолоз.

«Коли ми говоримо про відомий образ з останніх років життя Шевченка в шапці і кожусі, подивіться на цей кожух до землі з величезними полами і на цю шапку – це дуже дорогий і модний на той час одяг. Шевченко спеціально конструював образ народного батька, козарлюги, такого Тараса Бульби. Завдяки одягу він творив власний імідж, однак у дуже маскулінний спосіб, без ноток самомилування», – зауважив Тихолоз.


Стереотип 5: соціаліст, націоналіст, демократ


«Тарас Шевченко насправді був великим поетом і націєтворцем, якого жодна влада не змогла б скинути чи заперечити, але лише приручити. Тому радянська влада зробила з нього попередника Жовтневої революції, такого собі революціонера-демократа, а вже в сучасності деякі політичні сили намагаються зробити зі Шевченка націоналіста-державотворця. Одне й інше є великим перебільшенням і перекособоченням», – стверджує літературний критик, кандидат філологічних наук Олександр Бойченко.

Критик наголошує, що у Шевченка є все. Кожен може відшукати у його творчості і національну ідею, і боротьбу з царизмом, може зауважити народження націоналізму і заклики до революції.

 «Мені найбільше імпонує підхід до творчості Шевченка, який запропонував Григорій Грабович: творчість Шевченка – це великий літературний міф, як до прикладу, міф Гомера. Гомер створював цілісний міф, який лежав в основі самосвідомості греків та цілої грецької культури. А говорити, що Гомер був за Зевса чи за Геру, чи за Посейдона – це смішно. Це космос, в якому є всі основні елементи. Те саме і з творчістю Шевченка – кожен може знайти у ньому щось своє і любити це», – підсумував Бойченко.

«У радянські часи Шевченка представляли в образі співця знедоленого селянства, революціонера-демократа, войовничого атеїста, тобто такого собі предтечу Жовтневої революції. Під час політичної боротьби у ХІХ-ХХ століттях кожна політична партія творила собі свого Шевченка: соціаліст, український націоналіст Донцовського плану, соціал-демократ, комуніст. Кожна партія ліпила йому на обличчя свої наліпки, які сам Шевченко, я впевнений, усі поздирав би, викинув, догнав би і ще дав би», – прокоментував Богдан Тихолоз.


Стереотип 6: народний, а значить примітивний...


Продовження див. тут

Теги: