Журналісти Першого Козацького взяли ексклюзивне інтерв’ю у новообраного Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Блаженнійшого Митрополита Макарія (Малетича).

Майже з самого моменту обрання Митрополита Макарія вищим ієрархом УАПЦ 4 червня 2015 року новому Предстоятелю довелося вирішувати складні питання, що стосувалися не тільки УАПЦ, але долі Православ’я в Україні в цілому та можливості досягнення суспільного миру.

9 липня в Києві між УПЦ КП та УАПЦ пройшли переговори що до умов об’єднання в єдину релігійну структуру. Можливий союз невизнаних церков вітається частиною громадян України, як передумова для створення «єдиної православної помісної Церкви». Проте переговори не були успішними, і вже в вечорі 9-го прес-центр УПЦ КП виступив з заявою, в котрій звинувачував УАПЦ в недотриманні домовленостей та зриві переговорів. Автокефальна церква в свою чергу зауважила, що «УПЦ КП не погодилося з жодною пропозицією, висунутою архієрейським Собором та Патріаршою радою УАПЦ, і тим самим завела у безвихідь діалог».

Згодом з боку спікерів КП, зокрема Євстратія Зорі, залунали звинувачення в тому, що невдача переговорів була обумовлена підкупом керівництва УАПЦ «промосковськими силами». Ми спробували дізнатися позицію Митрополита Макарія що до подій довкола об’єднання. Також розмова не оминула ситуацію на Сході країни, що Владика відмовляється називати інакше ніж війною. Говорили про захоплення церков та шляхи релігійного порозуміння, про піар та справжнє служіння.

Минув вже місяць з того часу, як Вас обрали предстоятелем. Скажіть будь ласка, якими були Ваші найперші дії, рішення та візити?

Мій перший візит був до війська. На третій день після мого обрання я не поїхав до церкви чи на престольне свято, чи з іншим візитом. Я ще до того часу тричі відвідував українське військо на східній Україні. Вони кажуть, АТО. Я не можу сказати, що це АТО. Це дійсно війна.

Яка?

України із повстанцями. Може, я не прав, але АТО – це коли десь там якийсь конфлікт вийшов. А якщо тисячі людей загинули…  

Можна питання? Ви хочете сказати, що це війна з повстанцями. Повстанцями-українцями?

Ні, не з українцями. З росіянами. Може, там і українці є. Я не знаю. Я перший раз об’їхав блокпости з гуманітаркою, другий раз об’їхав всі блокпости, сам розвіз гуманітарну допомогу, спілкувався, зустрічав там, на блокпостах, різних людей з усієї України. Так що речі треба називати своїми іменами. Бо я бачив. Бачив розруху. Так держава встановила, що це АТО, а я думаю, що це війна.

Скажіть будь ласка, чи є якийсь шлях до порозуміння із повстанцями? Який є шлях до примирення і в українському суспільстві, і з ворогуючою стороною також?

Я думаю, все може бути, бо милосердний Господь сказав, в людини неможливо – в Бога все можливо. Примирення... Повинно йти до примирення. Одна сторона і друга (мають) примирятися. І ми молимося за примирення, щоб на Україні припинилися протистояння, вбивства, тому що це не вигідно українському народові і тим матерям, чиї сини гинуть по обидві сторони бойових дій.

Ви щойно розказали, що вже не вперше були на Сході в зоні бойових дій, але українське суспільство дуже мало про це знає. Про те, коли там бувають представники Київського Патріархату, особисто Філарет, коли нагороджує когось, про це знають всі, це показують на центральних каналах. Скажіть будь ласка, як Ви ставитесь до такої ситуації, коли деякі церковні ієрархи багато часу починають приділяти політиці та своїй участі у розмовах щодо війни, у військових справах?

Мене зараз звинувачують в тому, що я працюю на Москву, що УАПЦ зірвала об’єднання. Не зривала. І ті вояки, з якими я зустрічався, ті люди знають, що я не їздив, щоб собі рекламу робити, а просто їздив, щоб поспілкуватися, будучи в Щасті чи в Пісках, чи в інших місцях. Тому я з камерами не їздив, а завантажив дві великі фури. Перший раз 50 тон продуктів, одягу. Потім на другий раз пошив та відвіз 700 бурок, теплий одяг. На кожному блокпості, який я відвідав, зробив фотографії, вони є в єпархії. Для історії. (посміхається)

Але не для показу?

Так.

9 липня в Михайлівському Соборі відбулося спільне засідання діалогової групи УПЦ КП та УАПЦ з питань об’єднання церков. І ось, за його результатами прес-центр УПЦ КП звинуватив Вашу сторону у відкиданні домовленостей та зриві процесу об’єднання. А потім через деякий час навіть залунали такі досить неприємні заяви, як Ви вже сказали, що нібито Вас підкупили промосковські сили чи навіть безпосередньо росіяни. Не могли б Ви прокоментувати більш детально ці події та висловити власну точку зору щодо цього?

Ви знаєте, мені прикро. Боляче, що єпископ носить панагію, людей і священників научає правді, а сам правду не каже.

Кого саме Ви маєте на увазі?

Євстратія. Деякі канали брали в мене інтерв’ю, а потім те інтерв’ю не показали. Або, як на «1+1», все переробили, і потім це інтерв’ю вийшло. Але як би люди не чинили, Господь сказав «Я є правда життя, і хто йде за Мною, в тій правді буде перебувати». І 9 липня, коли відбулися вже переговори в Михайлівському після попередніх домовленостей, чому ви звинувачуєте нас в тому, що ми зірвали? Вся комісія УПЦ КП встала і вийшла, з посмішкою.

Чому?

Тому що не погодилися на ті умови, що ми поставили.

Розкажіть детальніше, що за умови?

Ось вони. Ми зразу поставили умову, щоб об’єднати назву. Є у мене документи, де я як предстоятель заохочую, щоб всі єпархії, благочинні, диякони, священики брали участь в обговоренні умов, які ми приймаємо на архієрейському соборі, патріаршій раді. В мене є підписані документи. І ми не багато вимагали. Вимагали те, щоб об’єднати назву. Ми віддаємо все керівництво! Я говорив, що буду за патріарха Філарета голосувати, буду закликати інших, які мене зрозуміють та підтримають, голосувати за нього! Але якщо Київський Патріархат буде брати все керівництво об’єднуючої церкви, то можна по-людські піти назустріч нам? Просто по-людські? Я думаю, що можна. Тим більше, що ми багато не вимагали. Лише об’єднати назву.

Яку назву ви пропонували?

Українська Автокефальна Православна Церква (Київський Патріархат) або, навпаки, Київський Патріархат Український Автокефальної Православної Церкви, тимчасово. Потім нехай це міняють, щоб поки людей назва об’єднала. І це відкинули. На «1+1» Патріарх Філарет сказав, що це неможливо, бо Київський Патріархат вже автокефальний. Може, він так думає, а священики, які з 1998 року в УАПЦ, по-іншому думають. І я в тому числі по-іншому думаю. Я із сім’ї священика. А мене звинувачують, що я промосковський, що я беру мільйони в якогось олігарха? Нісенітниця. Я з 89 року у числі семи перших вийшов з Православної Церкви МП, а дехто до 1992 перебував в МП і далі хотів там бути. То мене звинувачують, що я промосковський і гроші беру… Пусте.

От ви згадували, що я їздив в зону бойових дій. Так, і не для реклами. Я не поїхав одразу після Собору до єпархії чи на виїзд. Деякі мої друзі, які мають бізнес, привезли кошти, щоб помогти провести Собор, бо держава дещо пропонувала. А я сказав ні. В такій ситуації я зараз і не брав би.

Держава пропонувала що?

Деяку непотрібну допомогу. Ми зібрали кошти з парафій, а ті гроші, що привезли друзі, я на четвертий день сів, поїхав до війська, відвідав три лікарні і роздав.

Повернемось до переговорів. Коли ми почули, що відкинули об’єднуючу назву, ми запропонували другу. Давайте відкинемо одну назву і другу, а візьмемо третю, нейтральну – Українська Православна Церква. Яка була б помісна. Цю назву має Церква, яку очолює Онуфрій, але влада, юристи най попрацюють над тим. Якщо не можна об’єднати дві, давайте третю. Вони погодилися на це, але запропонували, щоб до цієї назви додати ще дві, щоб юридично це було як УАПЦ, КП і УПЦ. То виникає питання: навіщо тоді об’єднання робити? Я думаю, що об’єднуюча церква має носити одну назву. Так ні я, ні єпископи не дізналися, для чого зберігати три назви, брати третю і зберігати дві.

Замість двох – три.

Так, брати третю назву та зберігати дві юридично. Вони що, хаос хтять створити? Я на це не пішов і не піду. Якщо йдеться про майно чи нерухомість, то в УАПЦ немає нерухомості. Бачите, як ми тут…

Так, скромно…

А хоч би й була нерухомість, то ідея України мені була б вище нерухомості.

Поступилися би без проблем?

Я б її роздав. Аби вона не стала вищою за амбіції та бажання народу мати об’єднуючу церкву.

Ваша Церква пережила багато гонінь в двадцятому сторіччі, вона має давню традицію боротьби за своє право існувати такою, якою вона є. Переживши всі ці гоніння та політичні утиски, як Ви ставитесь до ситуації, котра спостерігається зараз, коли певні церковні ієрархи намагаються користуватися політичною кон’юнктурою, аби посилити свою владу?

Переживемо. Пережила УАПЦ, коли президентом був Кравчук, коли з 1992 по 1995  ми не мали реєстрації. І це переживемо, я впевнений. Знаєте, ми скромні люди, духовенство. Ми не йдемо і піару не робимо, як інші: самі винуваті, а когось звинувачують. Я думаю, що це, що я вам кажу, буде передано в ефір. Коли кореспондент «1+1» завів мене перед Михайлівським Собором і хотів перед Пасхою взяти інтерв’ю, я йому сказав «схаменися». А ще один кореспондент, той самий, що був на відкритті російської церкви в Криму, завів мене під загорожу на вулиці, а потім половину інтерв’ю повирізав. Як би людина через вигоду чи ще через якусь причину не викривляла факти, правда все одно буде. Їхав я сюди на Київ, заїхав в Рівне, дзвонять мені священики, що треба йти на телебачення, треба щось робити. Знаєте, я не така людина, я будівничий. Я людина, яка хоче щось зробити, щось лишити після себе на землі, не прожити даремно. Ну як, Євстратій буде говорити одне, критикувати УАПЦ, а я зараз вийду буду критикувати Київський Патріархат?! Що люди подумають? Глузд втратили зовсім! Розберуться люди. Але ми виживемо. Все буде гаразд. Я би хотів, щоб Собор не був таким аж… таким адміністративним, а проводився з Божим благословенням, з порадою, з бажанням почути іншого і врахувати його думку – хай він навіть буде слабшим! Ми не вийшли з переговорів: нам запропонувала двосторонні переговори Православна Церква Московського Патріархату, але ми прийняли рішення, що якщо не погодяться на двосторонні, ми не підемо назустріч. Бо нас  звинувачують зараз, а потім ще скажуть, що УАПЦ промосковська. Ми прийняли рішення, що, якщо погодяться на трьох форматний діалог – прошу. Але ми не будемо припиняти переговори ніколи, будемо продовжувати їх вести, і якщо будемо впевнені, старатися, прагнути того, не робити якогось піару, когось звинувачувати, а помаленьку йти, в чомусь уступати, молитися за тих, в кого гордість треба подолати, аби до них прийшло смирення, то на Україні, думаю, ще за мого життя, не знаю, чи помісна буде, але об’єднання пройде. Все можливе буду робити й неможливе.

А чи можлива поява об’єднаної української православної церкви без діалогу з УПЦ МП?

Як то кажуть, це вже буде помісна церква. Дай Боже! Але я думаю, що без третьої вітки… Якщо три гілки об’єднаються, то дійсно буде помісна церква. Я не можу казати і не маю права так думати, що на Україні не може існувати Православна Церква Московського Патріархату. Не знаю, в яких межах, але вона повинна бути. Раз Римо-Католицька церква є на Україні, є інші Церкви, вона може і мусить бути. Є росіяни, їх не можна обмежувати в правах. І українців теж, якщо це їхній вибір. Наприклад, якщо вони ходять до костьолу, то що, якщо вони не поляки, їх не пускати до костьолу!? Ось, поїхав я на південь, там Римо-Католицька Церква дала кошти на костьоли, хоч там і мало поляків, але ходять українці – це їхній вибір. Має бути помісна церква, я за помісну церкву. І дай Боже, щоб це скоріше настало: це ствердить державність, на мою думку і думку людей. Якщо очолить церкву цю гарний українець, то, може, буде вгамовувати й чиновників, щоб вони не дозволяли собі те, що дозволяють. Не піддасться і не буде виконувати те, що говорить йому чиновник, а буде мати свою думку і завоює авторитет в українського народу.

В 2007 році, коли Ющенко йшов на парламентські вибори, то хотів організувати об’єднання. Владика Андрій відмовився йти, а я пішов на Пушкінську і мав там розмову. В чомусь патріарх Філарет погоджувався зі мною, в чомусь не погоджувався. Я людина відкрита. Мені пропонували і до цих пір пропонують, якщо відбудеться об’єднання церков, посаду – бути постійним членом Синоду. Я сказав ні. Тому що коли рядового єпископа чує предстоятель і патріарх, то можна бути, коли не чує – краще не бути. А тепер деякі політики кажуть – а хто такі УАПЦ? А інші політики кажуть, що немає вже УАПЦ, вже є об’єднання церков. Але УАПЦ має свою історію. У Львівській в 90-му році нараховувалось 436 парафій, в Івано-Франківській – 407, а в Рівненській області нараховувалось понад 300 парафій. Прикро, що одна особа розділила, а деякі особи, коли їм пропонували очолити церкву, не захотіли, а зараз кажуть, що про це не треба згадувати.

Ви зараз про які саме події говорите?

Про події 1992 року. А не було би поділу – не треба було б зараз що з’єднувати. Треба було думати владі, тодішньому президенту. Яким би не був Патріарх Мстислав, він був патріотом. Я казав на той час старшому єпископу Андрію: як це так, що єпископи не спромоглися знайти помешкання Патріарху! Коли він приїжджав з Америки в Україну, жив по готелям. Що, влада українська не могла організувати йому житло, для цього ж не треба було Пушкінську ділити! Могла знайти осідок. Якби б Патріарх Мстислав більше перебував на Україні, то зараз би не було отих звинувачень і розколу. Коли я приїжджав до Львову, то голова комітету дав мені запрошення на собор, дав мені книжку «Заповіт Мстислава» і сказав мені: «це Вам на пам'ять». Я йому відповів, що в мене є така, навіщо? А він мені говорить, що потрібно об’єднуватись. Я відповів, що є різниця: є об’єднання, а є приєднання. На що він сказав, що різниці він не бачить. Воля ваша. Я думаю, може більшість українців не роблять різницю між об’єднанням та приєднанням, але свідомі українці мають розмежування: що таке об’єднання, і що таке приєднання, що таке УАПЦ і що таке Київській Патріархат. Коли УАПЦ виникла, а коли виник КП. І як би державна машина не запускалася, вона своє відпрацює і заглухне і не буде мати енергії далі працювати. Тоді треба буде повернутися назад і зажити іншим, справжнім життям.

Як би ви могли оцінити сучасних ієрархів УПЦ КП Філарета та УПЦ МП Онуфрія. Щоб Ви могли сказати про них як про людей та ієрархів?

Не судіть і не судимі будете. Не можу я судити ієрархів, ми одного віку з Онуфрієм, але судити я їх не можу. Думаю, ким би ти не був, предстоятелем чи простою людиною, ти маєш залишатися людиною, українцем і такою людиною, яка б не гадала, що все її можливе, все під силу; працювати для народу, для Україні, для майбутнього вічного життя. А для цього треба триматися правди, долати свою гординю.

Я думаю, сьогодні патріотизм треба не тільки перед камерами засвідчувати, а показувати його насправді. Робити це потаємно. А Господь тоді воздасть явно. І пам’ятати про це кожного дня. І якщо так чинити, то буде приємно і самій людині, і всім, хто поруч.

Багато людей, що будуть дивитися це інтерв’ю, є прихожанами УПЦ МП. Зараз для них часи удвічі складніші, особливо тяжка ситуація в західних регіонах – Рівненській та Тернопільській областях, де відбуваються силові захоплення храмів, які знаходяться під юрисдикцією УПЦ МП. І віряни іноді у відчаї: сучасна влада не допомагає їм, не захищає їхні інтереси. А представники КП, іноді за підтримки Греко-Католицької церкви, викликають на допомогу організовані угрупування на зразок Правого Сектору, що створюють атмосферу страху в єпархіях. Що б Ви могли сказати їм як ієрарх УАПЦ, що б могли їм порадити?

Правий Сектор також виступає проти УАПЦ. Ми зверталися з заявою, приходили сюди, роздавали по Тернопільській єпархії агітацію «йдіть всі в Київській Патріархат». Ну то піар. Най мене заставить хтось, як мені дорога УАПЦ, будь я не предстоятель чи єпископ, а мирянин? Ну хто мене примусить? Ніхто ніколи. Мені та писулька – почитаю та й викину. До цього просто не треба допускати.

Тобто віряни УПЦ мають стояти на своєму?

Так. Кожна людина, і можу зараз звернутися до всіх українців, кожна людина визначає собі напрямок. А просто заганяти так, бо «ми Правий Сектор і повинні напрямок дати церквам», так не можна. Але захоплення… За свої 20 років я жодного храму не захопив і не буду того робити.

І не благословляєте?

Ні. Ось один примір. В нас колись було протистояння з греко-католиками в селі Липник Жовківський район, Львівської області. Моя автокефальна громада мала право власності на церкву. Я міг виїхати, зібрати молодиків, як декотрі церкви роблять, і свою справу зробити. Але я вмовляв будувати свою. Трудно було. Пару років знадобилося. Священик не дуже згоджувався, але, коли я з ними порозмовляв, він дав згоду. І що я роблю як єпископ? Що перше потрібно на будову? Вапно. Я купую «камаз» вапна за кошти єпархії і направляю. Як вапно приїхало до громади в село, ну його ж треба тепер погасити. Як вже викопали яму й погасили вапно, треба вже братися до будівлі (сміється).  

 І так спокійно, без бійні, побудували таку гарну собі церкву Петра і Павла. Приємно. І приємно, коли я приїхав її освячувати, і став перед людьми подякувати, в сльози на очах виступили, що ми постарались, зробили це, і що там моя є доля, мій внесок. І зараз маємо примирення з греко-католицькою громадою, зараз вони там служать, хоча право власності наше. Нам тоді радили звертатися в Європейський Суд, я їх переконав: ви будуйте. А як відсудите ту церву, то будете оренду брати. Все. Компроміс треба робити.

 Людяність проявляти. Тоді буде все гаразд: чи то в церкві, чи в сім’ї, чи в суспільстві. Якщо в сім’ї в чоловіка та жінки немає примирення, чим все закінчується? Розлученням. Їх і так повно по Україні, а Львівська область попереду усіх за кількістю розлучень. Але коли – і я свідомо переконаний в цьому – сім’я переборе це, і чоловік як голова сім’ї піде на уступки, матимемо добру, сильну, християнську родину. Я думаю, що так само з’явиться сильна об’єднуюча церква


1kozak.tv

Теги: