Українцям варто згадати цього року не лише про князя Володимира, а і його вбитих синів - Бориса і Гліба.

Чому усі відзначатимуть 1000 років від дня смерті святого князя Володимира – Хрестителя Русі, – але майже не згадують про 1000-річчя від вбивства синів Володимира Бориса і Гліба, першого з яких було вбито на дев'ятий день після смерті батька, хоч і не зовсім рідним, але все-таки братом?

28 липня усі українські Церкви проведуть урочистості, вшановуючи святого рівноапостольного князя Володимира, який помер в цей день 1000 років тому. Після канонізації був обраний день церковної пам'яті – за традицією, ним став день смерті. Про цей день не забували навіть за радянської богоборчої доби, бо після закриття Софії Київської кафедральним собором став Володимирський собор.

Не забули про цей день і в УПЦ після розділення з Київським Патріархатом, бо новообраний Предстоятель УПЦ носив ім'я святого князя і 28 липня відзначав свій день ангела. Саме тому коли у 2008 році постало питання відзначення 1020-річчя Хрещення Київської Русі, то попри існування в церковному календарі дати цієї події (14 серпня), в Україні вирішили встановити офіційне і церковне, і державне святкування. Обрали для цієї мети день Хрестителя – 28 липня, – бо величні богослужіння і хресні ходи цього дня вже були багаторічною традицією.

Цим, як з особистих, так і з геополітичних причин, не забарилися скористатися проповідники "русского мира", і вже 1025-річчя Хрещення Київської Русі очолював Патріарх Московський Кирил (в хрещенні Володимир Гундяєв), а 9 з 15 Предстоятелів Помісних Православних Церков разом з Президентом України майже годину смиренно чекали на Володимирській гірці появи Володимира Володимировича.

Тому можна зрозуміти бажання "московських володимирів" в рік 1000-річчя упокоєння поставити пам'ятник своєму небесному патрону хоча б в Москві, бо до Києва – зась. Так само можна зрозуміти, чому (свідомо чи підсвідомо) в Москві воліють не згадувати історію, що сталася після смерті Володимира.

Але незрозуміло, чому про власну історію і її настанови не згадують українці, які не тільки за історією, але й за родом і географією є нащадками Київської Русі, а київські правителі і сьогодні "сидять на столі" (звідси і слово "столиця"), за який вбивали один одного нащадки Володимира.

Тому пропоную пригадати історію 1000-літньої давнини в її класичному історичному, літописному і житійному вигляді, бо на відміну від альтернативних історій, історія традиційна ще й служить справі виховання і настанов для наступних поколінь.


Помирає великий князь Володимир і на його місце одразу посідає один із синів з сумнівним правом на престол. Саме цією невпевненістю свого права і можна пояснити вбивство Святополком молодших від нього братів. Першим на 9-й, поминальний, день після смерті батька було вбито князя Бориса, який вірогідно їхав пом'янути батька і не міг очікувати такої підступності. Іншою жертвою став князь Гліб, якого було вбито приблизно на сороковини за Володимиром.

Але мріям про владу над Києвом Святополка, якого народ і історія назвали Окаянним, не судилося здійснитися. Батьківський стіл посів інший брат – Ярослав, якого народ і історія навали Мудрим, а Церква вшановує як святого.

Святими страстотерпцями, тобто такими, що проявили християнські чесноти і за це постраждали, було названо князів Бориса і Гліба. Саме вони, а не їхній рівноапостольний батько Володимир, стали першими святими нашої Церкви. З давніх давен до них моляться про єдність нашої землі та вважають помічниками і заступниками нашого народу під час внутрішніх чвар. Також до них, як до своїх святих родичів і покровителів, приходили давньоруські князі просити перемоги у битвах із зовнішніми ворогами і, як свідчать літописи – отримували допомогу.

Висновки і історичні уроки:

- той, хто за допомогою братовбивчої війни бажає отримати владу над Києвом і Україною, її не отримає.

- в перспективі переможе мудріший і той, на чиїх руках немає невинної крові.

- ті, що гинуть від рук загарбників і узурпаторів, отримають вічну пам'ять і нагороду на небесах.

- історія повториться, якщо ми не зробимо висновків і нічому не навчимо своїх нащадків.

Пропозиції:

- не забути в четвер, 6 серпня, хоча б згадати про святих страстотерпців благовірних князів Бориса і Гліба, в святому хрещенні Романа і Давида, і помолитися до них про припинення "міжусобної брані і нашестя іноплеменних", про мудрість для нашої влади, про мужність і перемогу нашого війська, про єдність нашого народу і нашої країни – України, яка єдина є спадкоємницею Київської Русі.

- організувати спільну молитву за участі перших осіб держави і очільників українських церков в Борисполі (поліс/місто Бориса). Цього року місто відзначає 1000-річчя своєї першої згадки, пов'язаної з вбивством князя Бориса. Це може бути також Вишгород, де відразу після вбивства був похований Борис і куди переніс тіло Гліба їхній брат Ярослав. Саме сюди до татаро-монгольської навали приходили молитися до мощів святих Бориса і Гліба давньоруські князі.

- вже сьогодні розпочинати готуватися до вшанування у 2016-му році 1000-річчя початку правління святого благовірного князя Ярослава Мудрого – Просвітителя нашої землі, будівничого Софії Київської, покровителя наших правителів, суддів і всіх правників, студентів і бібліотекарів, шанування якого і на державному, і на церковному рівні розквітло лише за часів незалежної України і якого декілька років тому під час телевізійного шоу несподівано для організаторів глядачі назвали найвеличнішим українцем усіх часів.

Тsn.ua

Теги: