Ще зюних літ Надія Максимівна Петрук із села Кошів Луцького району співала у церковному хорі. Хоч і мала з чоловіком дрібних дітей, велике хазяйство, хатні справи, із задоволенням бігла у сусіднє село в храм служити Богу і людям.
 
– Ще колгоспу не було, то вже посля войни, як помню сьогодні, приходить до нас додому жіночка. Каже до мами: «Тьотю, пустіте Надю співати». А я ще їдну дівчину покликала, бо сама встидалася, і пішли ми на співанку (тобто репетиція. – Авт.) до батюшки у Садів, там нас вчили співати, – згадує Надія Максимівна. – Бо як не вмієш, то хто на крилос возьме? Помню, як батюшка старенький вмер. Службу одслужив – і всьо. Три дні його не ховали, по десять священиків приїжджало, ми їм вечерю робили. Ми, хорісти, боялися, щоб церкву не закрили. А нас було душ зо двадцять, більшість старші люди. Просять мене: «Подойди до їх спитай, чи дадуть батюшку». Отці вже повечеряли, читають Євангеліє над покойніком. Я підійшла, стала так крепко плакати. Їден встав, пригорнув: «Доцю, не плач, знаю, що ти хочеш спитати. Ваш батюшка казав: як занепаду, то церкви не зачиняйте і забезпечте моїх хористів». І правда, церкву тоді не закрили. А потім, вже роки минули, ми з їднею жінкою добивалися вже другого батюшку. Спочатку согласився, а потім уже не хотів, бо мав більші гроші. І знаєте, я написала йому пісьмо: «Якщо ви правильний священик, то шо дорогше: слово Божеє чи гроші?». І через трохи часу він приїхав з жінкою і малими дітьми. А ми, хорісти, йому хату побілили, наробили порадків, їсти знесли.


Згадує Надія Максимівна, як з хором відкривали не одну церкву по навколишніх селах. Заробляли для свого храму гроші, коли у Різдвяні свята щедрували від хати до хати. Партійне начальство не виганяло і гроші давало, але просило не ставити їхніх прізвищ у списку благодійників. Пригадує, що на великі празники священик обдаровував хористів хустками, шоколадом, печивом. Перестала співати у церковному хорі лише з приходом Незалежності, бо хотіла славити Бога рідною мовою. Та й вік уже був не той, молодечий.
– За все життє не ходила до церкви хіба тоді, коли слаба була чи на роботі… – зітхає старенька і перебирає пожовклі фотознімки.

Visnyk.lutsk.ua

Теги: