— Хотів упасти з восьмого поверху. Відкрив вікно і почув голос покійної мами, — каже 26-річний Андрій зі Львова.

У лютому він хотів накласти на себе руки. Він втратив роботу. На розлучення подала дружина, з якою прожив два роки.

— Поруч не було нікого, хто зміг би мене вислухати, зрозуміти, підтримати, — говорить Андрій. — Я пробував повернути кохану, але вона сказала, що зустріла іншого. Невдахи їй не треба. Думки про самогубство з'явилися в 13 років. Тоді не стало мами. Тато через півроку привів у хату нову жінку, а вона вже мала доньку від першого шлюбу. На мене ніхто уваги не звертав. Ріс сам по собі. Хтось після втрати матері стає напівсиротою, а я осиротів повністю, бо батьку було на мене начхати.

Але тоді дядько з Америки передав мені крутий ноутбук. Таких ще ні в кого з однокласників не було, — згадує Андрій. — Я цікавився програмуванням, працював тестувальником. Коли щось не вдавалося, думав, що більше не витримаю. Почав планувати, як піти з життя. Кілька разів під час сварок із дружиною говорив їй, що мені лишилося недовго. Погрожував, що щось із собою зроблю. Вона кричала, що не хоче цього чути. У передсмертній записці написав: "Іду добровільно. Хочу іншого життя".

Того дня 17 лютого курив на балконі, — продовжує. — Не думав, що ­роблю. Ніби чорт ­підштовхував. Метнувся на кухню, взяв табуретку й виліз на неї перед відчиненим ­вікном. Перехилився вниз і чую: "Андрюша, стій!" Точно знаю, що то був голос мами. Я його ні з чиїм не переплутаю. Невідома сила заставила мене злізти, зачинити вікно. Розплакався, наче мала дитина. Уявив свій похорон. Кому я треба буду, хто прийде до мене попрощатися, якщо я не нажив друзів? Усі родичі за кордоном, у батька своє життя. Він навіть на мій похорон гроші зажме.

Включив ноутбук. Почав читати про суїцид в інтернеті, — розповідає Андрій. — Пишуть, що самогубців ховають за межами кладовища. Священики відмовляються їх відспівувати. А грішна душа довго мучиться й не може покинути землю. Наступного дня записався до психолога. Вже після першої консультації мене попустило. Почав розбиратися у собі. Своєю смертю я хотів відомстити всім, хто мене не любив і не розумів. Але чого б я добився? Відібрав у себе життя і звільнив усіх від своєї присутності? Чи прочитав би хтось ту прощальну записку, яку я залишив в орендованій квартирі? Чи її просто вилучила б міліція як доказ?

На форумах зрозумів, що таких, як я, багато. Люди роками планують самогубство, а рідні нічого не підозрюють. До кількох хлопців і дівчат я зумів достукатися. Допомагав розібратися у собі. Нема на світі причин, через які треба йти з життя. Дайте всьому час. Він допомагає пережити втрату, притуплює біль, приносить зміни. Нема нічого ціннішого за життя. Ми не маємо права відбирати у себе те, що дав Бог. Зрозумів, який гріх міг вчинити. Пішов на сповідь. Священик слухав мене півгодини. Просив не стримувати сліз і казати все, що зібралося на душі. Я покаявся.

Gazeta.ua

Теги: