Є багато стереотипів, які поширені серед віруючих людей. Вони поширюються, бо такі люди мають недостатньо віри, надії, любові або у них віра без раціонального зерна. Саме гірше, коли вони поширюються за гордості та зневаги до людей.

1. Поза Церквою немає спасіння.

Найбільш поширеним стереотипом є той, що взагалі поза Церквою немає спасіння. За цією логікою лише віруючі люди можуть отримати спасіння. Безбожники однозначно ні! До них належать атеїсти, агностики, скептики, іновірці, а й навіть “толерасти”.

Головним аргументом на користь цієї версії на їхню думку є те, що Христос помер лише за тих, які покаялися.

Бог безмежний. Людина є обмеженою істотою. Ми не знаємо достовірно хто буде спасенний, а хто ні. Так є люди які жили злим та грішним життям та не бажали покаятися/змінитися. Іншість світогляду не означає однозначну загибель. Церква це не лише інституція, де є хрещені вірні, клир та собори. Не існує меж Церкви. А звідки нам знати про ці невидимі межі?

Христос сказав “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...” (Мт. 28:19). Якщо людина не хоче поширювати Добру Новину, то вона не християнин. Мається на увазі найперше своїм життям. Кожен хто вірить в Ісуса Христа не може мовчати та називає “гріх” гріхом, “добро” добром, а “зло” злом.

2. Поза конфесією немає спасіння.

Так вважають віруючі протестанські, католицькі, православних конфесій. Така думку також поширена серед інших релігій та невіруючих. Нав’язування секулярного світогляду іншим це також насадження свого “конфесійного” світогляду та бажання навернути віруючих на свою світську “віру”.

З власного досвіду прикладом такої крайньої конфесійної нетерпимості до всіх інших конфесій є РПЦ. На їхню думку спасуться лише православні, які підпорядковуються Патріарху Кирилу. Цей пастир епічно поведе до спасіння все людство на кортежі. В напрямку Кремля.

В Радянському союзі держава офіційно переслідувала всі релігійні громади. Під час Другої світової війни 1943 році Сталін знову зробив рівнішою Російську Православну Церкву. Але Йосипу Віссаріоновичу та його “червоним” наступникам до розпаду цієї держави доводилося зрівнювати все навколо державної православної церкви, яка є засобом проти ворогів Кремля.

Подібне мислення поширене також серед католиків, протестантів та інших православних. Якщо говорити про католиків, то офіційно згідно вчення Другого Ватиканського Собору декларація “Nostra Aetate” (28 жовтня 1965) говорить що найкращий шлях спасіння християнський, але ми незнаємо до кінця шляхи Божого спасіння. Християнство мусить поширюватися, але туди де воно не поширилося не означає, що ці люди однозначно неспасенні.

Щодо протестантів це дуже складно щось говорити, бо є дуже багато конфесій. У залежності від протестанських конфесій їхнє вчення наближене або віддалене до “Nostra Aetate”.

УПЦ-КП та УАПЦ будучи довгий час в неволі РПЦ перейняла їхні стереотипи, щодо вищості православної віри над іншими конфесіями та релігіями. УПЦ-МП за деяких винятків також має подібні стереотипи, а частіше у крайній формі.

На мою думку з точки зору спасіння це добре, що у нас є багато конфесій у нашій країні. Бо так є конкуренція, а тому християнські конфесії змушені розвиватися. В кожної людини свій шлях до спасіння. А у кожній конфесії є плюси та недоліки. Про них в цій статті не збираюсь судити.

3. До Бога через Націю.

Є в Україні та світі такі націоналістичні течії, які вважають, що Нація навіть є вище Бога. Прямо вони так не кажуть, але вважають що якщо релігійні ідеї суперечать нашій національній ідеї, то таку віру треба відкидати. Крайніми проявами такого світогляду є Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра) з основною ідеєю вважають, що “наш слон самий щасливий у світі”. Християнство придумали жиди, щоб узурпувати Україну.

В основі сучасних радикальних ідеологій покладений інтегральний націоналіст. Сучасні умови дозволяють використовувати цей крайній вид націоналізму з популістською риторикою. Такими політичними лідерами є Дмитро Корчинський, Олег Тягнибок, Ірина Фаріон, Олег Ляшко, а інколи Дмитро Ярош.

Якщо приходить до реальної роботи у боротьбі з корупцією та проведенням реформ, тоді вони включають на повну популістську риторику. Щодо просування християнських цінностей, то не так багато депутатів дійсно просувають християнські цінності у Верховній Раді. Є також депутати, які поширюють християнську віру, але вони популізмом не займаються.

Ще однією особливістю цього світогляду є те, що на їхню думку росіяни, які підтримують Путіна однозначно не спасуться. До опозиційних росіян незважаючи на їхні прогріхи ставлення все таки набагато краще. Така взаємна ненависть небезпідставна. Саме за імперського хворого мислення багатьох росіян є така протидія. З іншого боку цьому сприяє пропаганда Кремля.

Організація “Тризуб ім. Степана Бандери”, які є одні з засновників “Правого Сектору” та звідки почав свою кар’єру Дмитро Ярош говорять про “режим внутрішньої окупації”. З цієї точки зору українська влада, як така погана і представляє інтереси не України, а Росії та Заходу. Радикальні націоналістичні організації з такої точки зору є єдино правдиві. Отже влада проклята, а “Правий Сектор” святі.

Аналогічне ставлення і до “ліберастів” та “толерастів”. Але навіть з націоналічної точки зору є абсурдною. Що таке ставлення до “ліберастів” та інших опонентів, які тавруються як “вороги”, то це все походить з небажанням рахуватися з Вченням Церкви або елементарним її незнанням.

Спасіння ми отримуємо у дар від Бога. Своїми силами ми не можемо здобути спасіння. Приймаючи Божу Благодать ми змінюємося і ці зміни потребують зусиль. Ставши "новою людиною" ми спасіння можемо осягнути.

"Якщо ви чули про Нього, і навчилися в Нім, бо правда в Ісусі, щоб відкинути, за першим поступованням, старого чоловіка, який зотліває в звабливих пожадливостях, та відновлятися духом вашого розуму і зодягнутися в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди" (До Ефесян 4:21-24).

Risu.org.ua

Теги: