Психологічні наслідки легких "перемог"
 
Дослідження особливостей дій збройних формувань руху "Талібан" свідчить про вміле використання ними виниклої ситуації. У тих регіонах і місцях, де діють угруповання талібів, особливо на півдні і сході країни, створені паралельні адміністрації. При формально існуючій державній адміністрації таліби призначають своїх польових командирів, яких підтримує народ.
 
З позицій психології це дуже виграшний варіант організації управління, адже такі утворення, що не обтяжені бюрократизмом, корупцією та іншими вадами офіційної влади, намагаються вирішувати спірні, побутові питання населення, не грабуючи крамарів і дрібних підприємців та даючи їм змогу нормально працювати. Їм лише належить платити 10-відсотковий релігійний податок - так званий "закят". Ця система працює, хоча й вважається кримінальною. Такий порядок до душі простим афганцям. При цьому талібів таки не люблять, адже разом з "Аль-Каїдою" вони нав'язують місцевому населенню радикальний
ісламізм, непритаманний афганцям, які майже 800 років сповідували ліберальний іслам.
 
Характеризуючи структуру військових формувань талібів, слід зазначити, що рух "Талібан" не є однорідним, це радше альянс екстремістських і антиурядових сил, що борються проти прозахідного режиму Хаміда Карзая і його союзників. Деякі його сегменти, по суті, є кримінальними групами (банди наркоділерів і "військових баронів"). Основна частина талібів має свої бази в Пакистані, в зоні "незалежних племен" у Північно-західній прикордонній провінції, деякі з них знаходяться в Афганістані. Штаб-квартира руху "Талібан", за даними командування США, розташована в місті Кветта (Пакистан). Їх стан та дислокація помітно погіршилися після ефективних дій пакистанської армії в ході військових операцій 2008-2009 років.
 
Однак, як вважають експерти, останнім часом рух захисників "істинного ісламу" посилився. Таліби та їхні союзники діють у тісному контакті з "Аль-Каїдою".
Їхня орієнтовна чисельність 12-20 тисяч осіб.  

За даними американського командування, масштаб бойових дій на сході Афганістану 2009 року збільшився на 40%, у порівнянні з попереднім роком, що підтверджено спеціальним представником ООН в Афганістані. Відповідно зросли втрати воюючих американців. 
 
Таліби значно розширили зону їхнього впливу і контролю: за даними міжнародного аналітичного центру в Лондоні, в 2007 році військова присутність талібів поширювалася на 54 % території Афганістану. У 2007-2008 рр. вони захоплювали і утримували під своїм контролем деякі центри провінцій на півдні Афганістану. У 2007-2009 рр. екстремістам вдалося здійснити серію масштабних диверсійних і терористичних актів, кілька терористичних актів минулого року здійснили терористи-смертники. Тепер центральна частина Кабула зусиллями влади і міжнародних організацій перетворена на складний лабіринт захисних споруд з бетонних блоків, огорож з колючого дроту і барикад.
 
Загони талібів активно діють на підступах до Кабула, в сусідніх з афганською столицею провінціях Вардак і Логар, практично контролюють значну частину
провінції Газні.
 
Військовий аспект особливостей дій талібів доповнює їхню гнучкість та вміння швидко навчатися. Не обтяжені бюрократичними складнощами, що притаманні
військовим формуванням НАТО, вони спокійно змінюють тактику, адаптують її до конкретних умов і конкретного противника. З 2008 року таліби перестали
формувати великі військові загони. Тепер загони, як правило, налічують 70-80 вояків. Таліби вважають за краще працювати нечисленними мобільними групами.
Завдяки широкому застосуванню асиметричних дій військовим формуванням талібів не потрібні складні системи озброєння. Вони вдосконалили тактику військових
дій і здатні найпростішою зброєю вражати найсучасніші бойові вертольоти. 
 
Останніми роками формування талібів не створюють постійних опорних баз, які легко знайти засобами супутникової розвідки та знищити. Після виконання бойового завдання мобільні групи розсіюються, повертаються на дрібні бази, якими може служити будь-який кишлак. У талібів є радіозв'язок, мобільні телефони, тому зібрати їх знову нескладно. 
 
При цьому екстремісти використовують стандартний набір тактичних прийомів: засідки, закладення вибухових пристроїв, напади на пости урядових військ, поліції і бази військ НАТО, вбивства, залякування, викрадення людей з метою викупу, знищення шкіл, мінування доріг, акти терору з використанням терористів-смертників. Дуже поширеними є залякувальні теракти, які здійснюються смертниками. Наприклад, напередодні виборів президента 2009 року в Кабулі було зосереджено 80 смертників. Безпосередньо в день виборів було здійснено щонайменше 140 терактів, нападів на виборні дільниці та місцеві органи влади. 
 
Сила талібів живиться підтримкою населення, яке дає їм прихисток. Адже таліби все ж таки мусульмани, і для афганців кращі вони, ніж американці чи військовослужбовці країн НАТО, яких сприймають як загарбників.
 
Суттєвими передумовами підтримки афганським населенням дій талібів значною мірою є некомпетентність влади, безробіття, свавілля з боку місцевої влади,
тотальна корупція, низький рівень життя більшої частини населення, невирішеність проблем 4,5 млн біженців, які повернулися до Афганістану. Адміністрація талібів працює значно ефективніше, ніж офіційні органи влади. Зокрема, органи правосуддя і поліції вважаються найбільш корумпованими
структурами.
 
Дослідження, проведені в Афганістані, свідчать про наявність такого ресурсу, як пакистанські таліби, потенціал яких становить до 20-30 тисяч бійців. Керівництво Пакистану провело кілька операцій, після яких вони переорієнтувалися на Афганістан. Однак, як вважають фахівці, пакистанська нестабільність злилася з афганською, і виникло широке поле, де радикальний ісламізм почувається комфортно. Зона опору військам НАТО вже вийшла за межі окремих етнічних груп. Разом з пуштунами проти військ НАТО в Афганістані воюють і пенджабці, представники правлячого в Пакистані етносу. 
 
Зростає координація дій пакистанських і афганських талібів. У 2009 році досягнута домовленість щодо перебазування афганських талібів на територію
Афганістану, аби не "підставляти" Пакистан і не провокувати бомбові удари США. Тепер пакистанські таліби, які виділені для афганського джихаду,
розташовані вдовж кордону і здійснюють глибокі рейди на територію Афганістану. Це якісно новий і загрозливий для військ НАТО рівень планування
і організації військових операцій. 
 
Значна кількість аналітиків вважає, що проблемою військ НАТО є дії неорганізованих військових формувань, які не мають відношення до талібів, але завдають значної шкоди. Вони здійснюють грабіжницькі напади на військові колони. Для НАТО це болюче питання, адже такі нетрадиційні бойові дії створюють військам значні проблеми. 
 
Ще однією  проблемою є спроби прискореної демократизації країни та емансипації жінок. Час показав, що демократизація на західний манір є неприйнятною для афганців. Історія країни свідчить про те, що цей процес в Афганістані має бути поступовим, еволюційним та збалансованим, інакше він викликатиме відторгнення і спротив населення. Емансипація жінок теж повинна бути дуже обережною, адже для цього немає сприятливого грунту. Як вважають дослідники, форсована емансипація, яка здійснюється НАТО в Афганістані, є "подарунком" радикальному ісламізму. 
 
Конфлікт в Афганістані є всебічним випробуванням психічної стійкості та витривалості для обох сторін. Незважаючи на втрати, керівництво НАТО вважає місію в Афганістані питанням необхідності, а не вибору. Така ідея є головною у всеохоплюючій стратегії нарощування воєнної могутності НАТО в Афганістані. Цей підхід призводить до підвищення інтенсивності бойових дій, вимагає від керівництва військових формувань НАТО подальшого пошуку й застосування
різноманітних методів і засобів морального й психічного загартування людей до дій в екстремальних умовах.
 
Воєнні дії в Афганістані значною мірою залежать від готовності особового складу до активних дій за межами національної території. Військовослужбовці мають бути добре вмотивовані й діяти, спираючись на професійний вишкіл, психологічну стійкість, мати внутрішні переконання у доцільності своєї участі
у збройних конфліктах, бути соціально захищеними. Крім того, ефективність бойових дій в Афганістані та інших схожих регіонах залежатиме від уміння протидіяти асиметричним діям бойовиків (партизанських рухів), налагодження діалогу між культурами, створення образу НАТО як партнера, покликаного покращити життя населенню країни.