Хто ці люди та які завдання виконують. Які знання та риси для них згодяться

Служіння, звершення таїнств, а це різні обряди, проповіді, служба священика в усі часи потрібні народу. «Погляд» вирішив дізнатися більше, хто стає священиком, що виконують ці люди, які є посередником між народом і Богом, як вони живуть.

Більше про життя духовенства з нами поділилися Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило та священик Роман Палійчук.

Не ходив до церкви та не знав Святого Письма


Історія священика Лужанської громади Романа Палійчука досить незвичайна. До служби в армії він не відвідував храм, не читав Святого Письма, тож розуміння про Бога, церкву, священика як служителя, не мав жодного. Поштовхом до обрання цього фаху стала цікавість. Бо тоді юнак мав багато запитань, відповіді на які важко було знайти в той час у газетах, журналах.

– Раніше не міг подумати навіть, що буду священиком, - зізнається Р. Палійчук. – Коли повернувся з військової служби, мені виповнилося вже 21 рік, дізнався, що при університеті у Чернівцях відкривають філософський факультет. Мене притягнула назва «філософія», бо мав особисті міркування. Та оскільки після відкриття факультету запрацювало тільки теологічне відділення, спробував вступити туди.

На факультеті був великий відбір і Р. Палійчук був один із півсотні охочих абітурієнтів. Усі вони проходили співбесіду у владики. Навіть тепер, коли минуло стільки років, отець Роман не може зрозуміти, чому владика вибрав його. Адже юнак не мав тоді уявлення про Бога, не знав змісту роботи священика, єдине – була велика зацікавленість пізнати нове.

Лекції з таким студентом для викладачів були справжнім випробуванням, бо він запитував такі дрібниці, перебивав їх на півслові. Як результат навчання, спілкування із священиками, викладачами, Р. Палійчук вибудував свій світогляд віруючої людини. І після одруження владика запропонував йому стати священиком. Отримавши пропозицію, Р. Палійчук не вагався, адже тепер хотів сам донести людям те, що навчився.

Робота священика ненормована і без вихідних


– Місія будь-якого священика полягає в тому, що він повинен донести людям ту радісну звістку, яку нам залишив Господь, бо «Євангеліє» з грецької перекладається, як «добра звістка», - каже отець Роман. – Священик має відкривати людям Бога в таїнствах, які він виконує, - в хрещенні, вінчанні, покаянні і своєю місіонерською діяльністю – проповіддю.

У священиків немає графіка роботи, у них ненормований робочий день. Субота та неділя практично завжди у священика зайняті. Адже це підготовка до недільної служби, нічна багатогодинна служба. Крім того, багато людей, які мають якісь потреби, це хрестини чи вінчання, стараються перенести їх на вихідні.

У багатьох склалася певна думка про доходи священиків. Однак, якщо добре розібратися у всьому, не завжди уявна картина відповідає реальності. Мій співрозмовник розповідає, нині сільські священики, де маленькі громади, змушені йти на підробітки, аби забезпечити родину.

– З практики скажу, багато хто може не повірити, бо у людей склалася певна думка, насаджена роками, і певний час так було, один священик в радянську епоху міг обслуговувати 10 громад, - пояснює отець Роман. - Тоді йому виживати було важко, бо пресувала система, але було багато роботи, а відповідно і більше статків. Бо люди якимось чином віддячували священику за роботу.

Нині кожна громада має свого священика. Але не всі громади великі. І в нашій області є такі, де до храму ходить 10 чоловік. Cкільки вони можуть виділити на пожертви? Багато моїх колег, окрім служіння, змушені працювати на іншій роботі. Вони намагаються виконувати священицьке служіння і разом з тим працювати ще десь. Відпрацьовують, щоб прогодовувати свої сім’ї.

Зазвичай у численних громадах священики просять у громади зарплату хоч на рівні мінімальної. Але не всі громади можуть дозволити собі заплатити ці гроші священику.

Пожертви громади церковні старости розподіляють на обслуговування храму (світло, опалення тощо), а також на зарплату священику. Крім цього, є особисті подяки, коли священику щось дають за певні дії, наприклад хрещення дитини тощо. Але ця пожертва залежить від щирості людини.

Священиків навчає владика


Нині фактично в кожному обласному центрі України є духовний заклад, де можна вивчитися на священика. У Чернівцях - теологічне відділення. Окрім цього, в єпархії при церкві Параскеви діє духовне училище, де навчають охочих безкоштовно.

– На теологічному факультеті навчання платне, і не всі можуть собі дозволити таку послугу, - каже о. Роман. - Тому владика безкоштовно передає знання охочим. Тут студентам читають лекції тощо. Якщо людина прагне бути священиком, даємо їй можливість більше прослухати лекцій, допомагаємо у всьому.

«Вражає, коли людина тебе чує і змінюється»


Служіння – саме по собі непроста справа. А оскільки священику доводиться бути на всіх подіях, які пов’язані із радощами та бідами, виконувати свою роботу їм не так просто. Доводиться переживати всі емоції.

– Священики дуже багато чого бачать і переживають емоцій, - ділиться Р. Палійчук, – адже мають справи з людським життям.

Не завжди, навіть здавалося б, радісні обряди, наприклад, шлюб, приносить приємні емоції, ділиться священик.

«Обряди шлюбу і хрестин це радісне, але навіть у такі моменти буває відчуваєш смуток, бо нині, розумієш, що більшість молодих пар просто виконують обряд. Вони навіть не розуміють, що таїнство вінчання має глибший зміст, і кожна молода пара, яка могла б відчути, пережити зміст самого таїнства вінчання, вона була набагато щасливішою, ніж сьогодні. Коли бачу як до шлюбу беруть шикарні авто, ресторани, дорогі плаття, але це тимчасове задоволення. З’являється смуток, коли бачу це, нічим не можу зарадити, бо зараз мене не почують. Чекаю нагоди зустрітися ще раз із молодятами і донести, що означає весілля, шлюб, сім’я.

Виважено готуються до обряду похорону священики. Адже мають втішити тих, у кого горе. Їм доводиться підбирати слова для кожного особливо.

Священики за час своєї діяльності набачилися різного, та найбільше вражає, той момент, коли людина змінюється.

- Коли бачиш, як людина змінюється на очах, коли з нею всередині щось відбувається, стає іншою, це зігріває, - ділиться отець Роман. – Такі випадки були. Найбільше запам’ятався епізод, коли після лекцій у школах про сімейне життя одна дівчина передумала робити аборт, а батько дитини вирішив з нею одружитися, приємно за цих людей. Радісно, що вони не занапастили свої долі і зуміли прийняти правильне рішення.

Любить музику та спорт


Зрозуміло, що священик це така ж людина, як і всі, має хобі. Р. Палійчук ще не будучи священиком закінчив музичний заклад, полюбляє музику, а також займався аматорським спортом. Тож часто грає із синами у спортивні ігри.

Коли священик разом із іншими духівниками перебуває у дитячих таборах, грає з вихованцями у футбол, баскетбол. Каже, хоч це трохи незвично оточенню бачити його без ряси, але це допомагає наблизити до себе дітей. Так легше з ними працювати.

У сім’ї з розумінням ставляться до професії батька. Його дружина, коли брала шлюб, добре розуміла, що стане жінкою священика. А оскільки її дідусь був церковним старостою, віруючим, прищепив їй любов до Бога змалку.

Тож коли Р. Палійчук став священиком, найперше підтримку мав саме від дружини.

Р. Палійчук виховує двох синів-студентів та маленьку донечку. Хоча сини не пішли шляхом батька, для них важлива віра і те, що робить батько.

«Приємно, коли чую розмови синів із друзями, коли вони ревно відстоюють думку священика, віруючої людини. Мені приємно, що хоч вони і не священики, але для них це важливо і переймаються цим наскільки можуть», - гордиться своїми нащадками отець Роман.

Священики змушені йти на заробітки


Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило


Священиків завжди утримував народ. Люди віддавали десятину священству і допомагали усім чим могли, аби ті виживали.

Нинішня доба характерна тим, що багато сіл поділилися конфесійно і жодна з конфесій не здатна самостійно утримувати священика. Це ослаблює церкву. Священству важко у таких громадах. Народ збіднів, а десятину мало хто виконує. Народ став менш наближений до Бога. Священиків навіть добрих і порядних люди починають ненавидіти. Вони слідкують за грошима священиків, якою машиною їздить тощо. Хоча Бог сказав: мою частину я віддаю для свого священства.

Це спонукає до того, що в єпархії уже чимало священиків влаштовуються на іншу роботу, аби вижити.

Крім того, у радянський час людей гонили від церкви. Тепер важко людей повернути, вони не мають церковного виховання і це вилилося у трагедію цілої нації.

Зараз є ще одна проблема, будують багато храмів, а якщо парафія будує храм, священик  у злиднях виживає і змушений шукати іншу роботу. Через це занедбується мораль Христова. 

На сьогодні церква стоїть перед фактом, що буде завтра. Бо люди говорять, мовляв, не потребують благословення попа, їх благословить Бог сам. Якби це було можливо Господь не засновував би церкву та священиків.

Є багато парафій, які збудували церкви, паркани, озолотили хрести, а їхній священик тиняється по інших роботах на заробітках. Люди матимуть храми, золоті хрести, але священства не буде. Ніхто не піде служити за копійки на бідні парафії. Ще одна причина зникнення священства – не буде кого висвятити у священика.

Переді мною зараз проблема, де взяти священика для парафії. Бо у бідних парафіях священики служать за 500-700 гривень.

В історії ніколи не було такої волі і свободи, яку маємо нині. Але чим вона закінчиться, невідомо. Народ зневірився, огрубів. Ніхто не боїться Бога, але священиків зневажають, хто як хоче.

Вимоги до кандидата у священики: бути батьком у душі. (Що більше батьківської любові у священика, то він професійніший. Він може бути не найкращим проповідником, без доброго голосу, але є таке, що притягує до нього людей. Бо священик – це найперше батько для своїх духовних дітей).

Рogliad.ua

Теги: