12 січня 110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СЕРГІЯ КОРОЛЬОВА


ГЕНІЙ. У Росії пишаються, що першим космонавтом став росіянин Юрій Гагарін. Хоч немає сумніву в тому, що в СРСР за будь-яких умов першопрохідцем прориву людства в космос мав право бути тільки представник «титульної» нації.

Зате творцями ракетної техніки ставали не за рішенням мандатної комісії, а за особистим талантом. Отож напрочуд промовистий факт, що конструктор першого штучного супутника Землі та пілотованого космічного корабля Сергій Корольов не лише родом із Житомира, а й вважав себе українцем. Більше того, в його анкеті, заповненій під час вступу до Київського політехнічного інституту, власноручно написано: рідна мова — українська.

Синові уродженки Ніжина Марії Москаленко від батька дісталося лише російське прізвище. Майбутньому підкорювачу космосу виповнилося лише три роки, коли його батьки розлучилися, і хлопчика виховували бабуся з дідусем у суто українськомовному середовищі.


Згодом було навчання в Києві та Одесі, доки в 1926 році фактичне розформування авіатехнічного гуртка при Київській політехніці не спонукало Сергія Корольова переїхати до Москви. Отож неважко підрахувати, що третина життя майбутнього творця ракет минула в Україні, де він ще в дитинстві вперше побачив політ аероплана, а згодом став конструктором кількох планерів.

Донька Сергія Корольова Наталія свідчить, що «відтоді, як я себе пам’ятаю, слово «Україна» вимовлялося у нашій родині трепетно, з особливою любов’ю. «Дивлюсь я на небо», «Реве та стогне Дніпр широкий» — улюблені пісні бабусі і батька». Вторять цьому спогади перших космонавтів і насамперед українців за національністю, з якими головний конструктор любив розмовляти мовою матері.

Лише найвірнішим друзям колишній зек Корольов повідав про своє спілкування з «вєжлівимі людьмі» в роки ув’язнення. Зокрема перший допит після арешту проходив так: «Сидить навпроти мене комсомолець у гімнастерці і запитує: «Ученый, воды хочешь?» Я простягаю руку за склянкою, а слідчий з усієї сили б’є мене по голові важким графином… Перше, що почув, коли отямився: «Вроде ученый, а голова хлипкая».

Ефективнішим за фізичні тортури став моральний тиск: після погроз сержанта держбезпеки Бикова заарештувати дружину Корольова, а трирічну доньку «врагов народа» віддати на «воспітаніє Родіни» вже знаний конструктор «чистосердечно» зізнався у шкідницькій діяльності.

Перебита під час допитів щелепа, втрачені у таборі на Колимі від цинги два десятки зубів, тільки дивом врятоване життя та передчасна смерть у зеніті творчого злету — про ці епізоди в біографії Сергія Корольова за радянських часів не згадували. Так само, як про його повну реабілітацію за відсутністю складу злочину аж навесні 1957 року — за лічені місяці до запуску першого супутника.

Натомість не відомий світу і ретельно засекречений головний конструктор 1965 року обмовився у розмові з друзями: «Прокинешся вночі, лежиш і думаєш: може, вже знайшовся хтось, хто дав команду, і ці «вєжлівиє вертухаї» нахабно зайдуть сюди і гаркнуть: «А ну, падла, на виход с вєщамі!»

…Інтуїція не підвела Корольова: під час трагічної для нього операції саме перебита під час допитів щелепа, абияк зрощена стараннями тюремного лікаря, не дала змоги підключити систему штучної вентиляції легень. Довга рука каральних органів крізь десятиріччя таки дотяглася до Прометея коcмічного поступу людства.

13 січня 140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЬВА МАЦІЄВИЧА


Український Ікар


ТАЛАНТ. Тривалий час його згадували лише як першого російського авіатора, що загинув в авіакатастрофі. Трагедія сталася 1910 року під час велелюдного всеросійського свята повітроплавання на очах десятків тисяч глядачів. Саме ця загибель спонукала Гліба Котельникова до пошуків засобів порятунку льотчиків, завдяки чому було створено ранцевий парашут.

Менш відомо, що українець Лев Мацієвич — талановитий інженер-конструктор, який після розроблення проекту панцерного міноносця став одним із провідних фахівців Морського відомства Російської імперії. Крім класичних бойових суден, наш земляк займався проектуванням підводних човнів і навіть створив концепцію першого у світі авіаносця. Причому це був не прожект на майбутнє, а цілком реальна розробка із спеціальними катапультами для запуску літаків, гальмівними сітками для скорочення пробігу аеропланів під час посадки та іншими технічними новинками, що використовують донині.

Крім того, Лев Мацієвич — один із засновників Революційної Української партії, метою якої вперше було проголошено незалежність України. Втім, це не було самоціллю, бо наш земляк чудово усвідомлював, що «визволення народу з політичної тиранії мало що означатиме, коли не буде визволення з економічної тиранії». На жаль, саме про останнє забувають сучасні нам політики, для більшості з яких незалежність асоціюється виключно з їхнім суверенним правом грабувати власний народ.

14 січня  135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ОГІЄНКА


Хто має душу, той багатий


ПОДВИЖНИК. На відміну від більшості колег-науковців, Іван Огієнко належить до невеликої когорти світочів культури на чолі з Тарасом Шевченком та Іваном Франком, чий шлях до вершин духу розпочався з народних низів. Шостий син у багатодітній родині відставного «нижнього чина» у два роки залишився без батька, якого розтоптали злякані коні. Не дивно, що Іванова шкільна наука розпочалася лише в десятирічному віці, коли хлопчик зміг самостійно влітку заробити на благенький одяг, взуття та зошити, щоб відвідувати школу.

Саме в гіркому дитинстві Іван Огієнко здобув два найважливіші уроки. По-перше, він ніколи не цурався свого українства та з гордістю промовляв: «я син козака і вихований хоч у бідності, та на волі». По-друге, «я зрозумів велику мудрість моєї мами, яка завжди обривала мене, коли я скаржився їй на нашу разючу бідність: «Чорт бідний, бо душі не має! А ми маємо душу!»

«Поки живе мова — житиме й народ», стверджував Іван Огієнко, все життя поклавши на те, щоб українці знали і шанували рідну культуру, історію, церквуНеписьменна сільська жінка підтримала потяг сина до науки та відвела його до єдино доступного для нього навчального закладу — Київської військово-фельдшерської школи, де дітей солдатів-відставників вчили казенним коштом. До речі, серед її учнів був і Юхим Придворний, який згодом обрав собі псевдонім Дем’ян Бєдний. Прославленого колись «червоного поета», який зрікся свого українства і душі, нині зазвичай згадують як прототип малоприємного Берліоза з роману Булгакова «Майстер і Маргарита».

Натомість Іван Огієнко залишився вірним своєму народу й Україні, хоч перед ним теж відкривалася спокуслива кар’єра. Працюючи у військовому госпіталі, хлопець зумів самотужки пройти курс гімназії та скласти екзамени екстерном. Після вступу до Київського університету здібного студента не лише звільнили від плати за навчання, а й призначили йому Кирило-Мефодіївську стипендію. У дипломі випускника, який з відзнакою закінчив виш, вже навіть зробили запис про залишення при кафедрі у званні «професорського стипендіата», тобто аспіранта.

Однак карою за публікації в українських газетах та друк брошури з порадами для тих, хто бажає «вчитись і вчити української мови», стала відмова у затвердженні кандидатури Івана Огієнка. Лише через два роки опальний дослідник зміг повернутися до стін університету. Для когось це стало б уроком на все життя, а «патентований українець», як називали його великодержавні шовіністи, продовжував доводити: «Культура українська велика і багата. Од нашої культури зачиналася наука на Москві. Нехтувати таку культуру — вандалізм, не знати її — стид і сором».

Отож цілком закономірно, що приват-доцент Іван Огієнко першим серед викладачів Київського університету в квітні 1917 року перейшов на викладання українською мовою та став читати студентам новий курс — «Історію української мови», аргументовано доводячи численним слухачам, хто насправді спадкоємець культури Київської Русі. Відповіддю колег-професорів був адресований Тимчасовому уряду в Петрограді документ із промовистою назвою «Протест Ради університету Св. Володимира проти насильницької українізації Південної Росії». В ньому великодержавна професура не лише назвала українську мову «штучно створеною», а й прямо заявила, що ніякої України немає, бо це лише «южноруськіє губєрнії».

Позиція повністю аналогічна переконанням нинішніх адептів «руського міра» з їхньою міфічною Новоросією. Відповіддю на заяви про «утиски прав руськоязичних» на споконвічній українській землі стала пряма збройна агресія одразу двох імперських Росій — червоної і білої. Союзником останньої стало московське духовенство. Зокрема, Київський митрополит Антоній Храповицький заборонив вірянам Руської канонічної церкви спілкування «з таємними ворогами православ’я — петлюрівцями», підпорядкувавши віру політиці та знехтувавши заповідь, що Богові — Боже, а кесареві — кесареве.

На відміну від московських шовіністів у рясах, Іван Огієнко вважав усі народи рівними перед Богом та не шкодував сил спочатку на посаді міністра освіти УНР, а згодом — міністра віросповідань, щоб українська мова звучала як в освітніх закладах, так і в церквах України. Обрана ним тоді дорога привела науковця до прийняття духовного сану митрополита Іларіона.

Натомість про його людські якості красномовно свідчить відмова Головного уповноваженого уряду УНР Івана Огієнка поміняти знецінювані гривні на іноземну валюту, бо не гоже «українському міністрові збувати своїх рідних грошей». На відміну від нього, реальний патріотизм сучасних українських політиків обернено пропорційний кількості доларів і євро, напханих ними у власні сейфи.

15 січня 25 РОКІВ ТОМУ ЗАТВЕРДЖЕНО ГІМН УКРАЇНИ


Про що нагадує наш славень

УРОК. Майже півроку незалежна Україна використовувала гімн УРСР, бо більшість номінально народних депутатів вважала наш нинішній гімн «націоналістичним». Тож відповідальність узяла на себе Президія Верховної Ради України, указом якої «музична редакція авторства Вербицького» офіційно стала одним з головних символів держави. Лише в березні 2003(!) року до музики додали знайомі кожному слова Павла Чубинського.


Ukurier.gov.ua

Теги: