Вже майже рік працює Відкритий Православний Університет — просвітницький некласичний навчальний заклад, у якому науковці, філософи та богослови створюють нові сенси і продукують сучасні ідеї.


Однією з ланок діяльності ВПУ стала видавнича програма «Бібліотека Відкритого Православ’я». Серед останніх книжок, які вийшли в цій серії, — «Молитовник православних вірян», перше творче видання збірки молитов для щоденного використання на основі класичних чинів Часослову та молитов наших сучасників.

Після презентації #Молитовника у стінах Університету відбувся промо-тур кількома єпархіями України.

Розповісти про поїздку, про те, як сприйняли нові підходи до молитви віряни Української Православної Церкви погодовися упорядник #Молитовника прот. Андрій Дудченко. Під час розмови з’ясувалося, що ідеї Православ’я, відкритого до світу, до людей і до різноманітних ідей, є на часі, вони цікавлять і хвилюють українських вірян.

— Отче Андрію, Ви нещодавно повернулися з промо-туру із Молитовником. Де Ви побували?

— Ми були в Хмельницькому та у Вінниці. У Хмельницькому інституті Міжрегіональної академії управління персоналом, який носить ім’я Блаженнішого Митрополита Володимира. На всіх курсах у ньому запроваджено викладання предметів духовно-морального спрямування. Є в них і кабінет-музей Митрополита Володимира. Там на запрошення директора інституту Леоніда Григоровича Білого та секретаря Хмельницької єпархії УПЦ о.Олександра Дацюка ми провели лекцію-презентацію Молитовника та тих моїх книжок, які попередньо вийшли у видавництві «Дух і Літера»: “Божественна літургія: Путівник” та “Сповідь і Причастя: практичні поради”.

— Як Вас приймали, про що запитували?

— Приймали дуже гарно і щиро, зустрічі були гостинними. Важливо те, що обговорення було міжконфесійним. На зустріч у Хмельницькому прийшло близько 50 осіб — духовенство, віряни, науковці… Крім священиків УПЦ, прийшов митрополит Антоній (Махота), який очолює місцеву єпархію Київського патріархату, та з ним деякі священики, також римо-католицький священик-домініканець. Тож, можна сказати, було цікаве екуменічне обговорення тих ідей, які закладені в цьому виданні: як оживити молитовне життя, яка в нас є багата молитовна спадщина, як ми можемо до цієї молитовної спадщини звертатися, як ми можемо робити українські сучасні переклади, як можемо залучати вірян до того, щоб молитва церкви ставала зрозумілою, бо наш Молитовник побудований на класичних церковних чинах молитви. Тобто, була така дуже жива, доброзичлива зустріч.

— Чи очікували Ви, що нове видання молитов українською користуватиметься попитом?

— Я думав, що це видання буде затребуване. Я був абсолютно переконаний, що це на часі, а те, що ми робимо, є важливим. Власне, мої сподівання на цей момент виправдовуються.

Особливо натхненною була зустріч із митрополитом Симеоном (митрополит Вінницький і Барський Симеон, керівник Вінницької єпархії — ред.) у Вінниці.

У нього в кабінеті ми презентували #Молитовник та мої книжки, а також Документи Святого і Великого Собору, видані Відкритим Православним Університетом... Говорили, зокрема, про певні упередження, які існують всередині нашої Церкви щодо мови богослужіння, щодо ставлення до молитов як до можливості, а не як до канону (я маю на увазі можливість запроваджувати більш творчий підхід до молитви, який ми пропонуємо в цьому виданні). У владики в єпархії є ультраконсервативне крило, тож йому доводиться керувати церковним кораблем так, щоб люди не залишали Церкву.

— Чи підтримує сам владика ідею україномовного молитовника?

— Так, ми дуже добре, конструктивно поговорили і з його високопреосвященством, і зі священиками. Знаєте, чудово відкривати те, що в єпархіях є таке життя, про яке ми тут, у Києві, не завжди знаємо.

Колись була редакція «Православіє в Україні», де були регіональні кореспонденти, які більше знали про ті події, які відбувалися на місцях. Тепер бракує такої об’єктивної, неупередженої інформації. А в єпархіях, виявляється, дійсно є активне культурне, творче життя, люди відкриті до спілкування, до патріотичних проектів, до оживлення, осучаснення певних форм церковного життя. Це все є, і це все добре. Є однодумці.

І є тенденція Відкритого Православ’я, про яку почав говорити Відкритий Православний Університет. Він її не вигадав. Це те, що на часі. Те, що зародилося на початку ХХ ст. Усі ці ідеї — ще з межі ХІХ – ХХ ст., коли готувався Помісний Собор 1917-18 рр. Думали, що він буде раніше, а виявилося, що він зміг відбутися тільки в 1917 році. Революція тоді, по-перше, дала йому можливість зібратися. А по-друге, перервала…

Тож ідеї пошуку нових форм, і разом із тим вірності істині, як завжди це було в історії, продовжуються вже сьогодні — у тих формах, які притаманні часу, які  зможе сприйняти сучасна людина.

— Куди Вас іще запрошують із #Молитовником? Із ким ведете перемовини щодо наступних зустрічей?

— Річ у тім, що поїздки відбувалися не з моєї ініціативи. Зараз оформилися такі осередки українського інтелектуального життя — мережа книгарень «Є», партнерів видавництва «Дух і Літера». Книгарні зацікавлені, щоб автори книжок приїздили до них, проводили презентації. Тоді люди більш активно злучаються до читання книг.

Власне, у Вінниці і в Хмельницькому у нас були зустрічі у книгарні «Є». Є пропозиції стосовно міст Суми, Харків, Дніпро…

— У Вінниці на презентацію до Вас прийшли навіть із телеканалів…

— Так, у цьому місті діє «Товариство святого Петра Могили». Там є молодий, ініціативний і дієвий священик — отець Назарій Давидовський. Він провів фантастичну роботу з підготовки презентації, в тому числі з медіапартнерами. Йому вдалося залучити до заходу три місцеві телеканали, в газеті «День» одразу вийшла новина про презентацію… Це була приємна несподіванка. Також він запросив на зустріч місцеве духовенство. Прийшов отець Олег Кожушний — лінгвіст, знавець давньогрецької мови і літератури, викладач Київського національного університету ім. Т.Шевченка, доцент Київської духовної академії. Він легко читає всі богослужбові тексти мовою оригіналу, тож мені було дуже цікаво і важливо з ним поспілкуватися і дізнатися його думку про Молитовник.

— Київ — велике місто, яке і за кількістю населення, і територіально вартує кількох єпархій. У столиці будуть іще презентації?

— Якщо мене запросять, то так. Видавництво «Дух і Літера» і його директор Костянтин Сігов мені пропонували провести презентацію теж у київській книгарні «Є». Тож, якщо таку зустріч буде організовано, то із задоволенням на неї погоджуся.

— У кого найбільший попит на цей #Молитовник, хто є основним його користувачем — священнослужителі чи віряни?

— Насправді аудиторія — це і священики, і віряни. Здебільшого, з нашої Української Православної Церкви. Менше цим цікавляться в інших церквах — у Київському Патріархаті, у греко-католиків... Тому що в них вже є своя розвинута традиція української богослужбової мови. У греко-католиків існує більш творчий підхід, ніж у нас. Вони складають свої молитви. Оскільки греко-католицька і католицька церкви знаходяться в повному спілкуванні, то в них є такі процеси, як латинізація: запроваджуються латинські чини, обряди. Хоча це порушує чистоту обряду, про що кажуть самі греко-католики й що критикують греко-католицькі богослови…  Це середовище є більш незамкненим, більш широким. Тому, можливо, в них є менше потреби шукати щось іще, чим можна оживити своє життя.

— Чи будуть створюватися нові молитви? Чи планується друге перевидання #Молитовника, оновлене і доповнене?

— Навпаки, ми думаємо зробити видання скорочене. Ми хочемо зробити кишеньковий варіант, більш дешевий. Тому що це видання є дуже вишуканим: папір, дві фарби, тверда палітурка, два лясе… Тож воно для читача, особливо не в Києві, а по Україні, в регіонах, часом виходить дуже коштовним. І ми хочемо видати кишеньковий варіант, щоб там були тільки молитви добового кола (ранішні, вечірні), до Причастя. І у м’якій палітурці. Це було б більш доступним для людей.

Оrthodoxy.org.ua

Теги: