Тиждень, що зараз переживаємо, здавна пов’язаний з поминальними ритуалами. Проте через окупацію Криму велика кількість кримчан не зможе відвідати могили і належно вшанувати померлих родичів.


Поминальні ритуали для людини – це поєднання духовного начала з генетичними кодами роду. І що гострішим є відчуття зв’язку людини з предками, то сильнішою є відповідальність за долю роду, за землю, в якій лежать його представники (не випадково цю землю називають батьківщиною). Цей зв’язок людини подібний до рослин, де корінь, який у землі, дає життя рослині та її плодам.

Невидимий зв’язок з предками людина відчувала завжди. Вшанування померлих представників роду дійшло до нас з доісторичних часів. Велике значення культу предків зафіксував ще Геродот у викладі подій війни між персами та скіфами. В одному з епізодів цієї війни перський цар Дарій запитує скіфського царя Ідантірса: чому скіфи уникають битви з персами? Відповідь Ідантірса була такою: «Ми не маємо ані міст, ані оброблених земель, тому страх, що вони будуть захоплені й розорені, не спонукає нас вступати з вами в бій. Якщо ж тобі хочеться розпочати з нами битву, то знайдіть і спробуйте осквернити могили наших предків – тоді й побачите, чи будемо з тобою битися за це. А до того часу в нас нема підстав воювати з тобою».


Пам’ять про померлих, зв’язок людини з родинним минулим, батьківські могили… – складові невидимого містка між минулим і теперішнім, які зараз на півострові руйнуються. Знецінення пам’яті предків у теперішньому Криму присутнє повсюдно. Промовистим прикладом тут може бути ситуація навколо мусульманського кладовища в Гурзуфі, на якому заради зведення нових будівель руйнують могили.


Нищення могил – це нищення коріння життя роду, викорчовування нащадків із землі предків. Могильні плити, через які людина намагалася розказати історію свого роду, донести інформацію до нащадків, сьогодні сприймаються як звичайний шматок каменя, матеріал.


Прадавні родинні звичаї в Криму нині витісняються новою радянською обрядовою моделлю. Девальвує значущість давніх звичаєвих традицій, вони замінюються ново-старими ціннісними орієнтирами, що «увіковічуються» химерним поєднанням нових пам’ятників старим ідолам: Леніну і Ніколаю ІІ, Сталіну і Катерині ІІ… Увесь цей часово-просторовий збій досить влучно презентовано в колажах Ганни Бекерської, один із яких подано як ілюстрацію до цього матеріалу.


У цьому кримському апокаліптичному карнавалі дедалі виразнішою стає картина духовної бідності й інтелектуальної пустоти нинішніх «керівників» півострова, вчинки яких підпорядковані виключно голосу, даруйте за просторіччя, пуза. Теперішня кримська «еліта» не спроможна бачити глибинного зв’язку між минулим і майбутнім. Це ще раз оприлюднює тимчасовість цієї сторінки історії Криму і цих людей, які живуть у хаосі релігій, історій, подій.
У Криму поховані батьки багатьох людей, які в ці поминальні дні не можуть навідатися до них на могили. Однак вимушений розрив із землею, де лежать тіла предків, лише увиразнює високу ціну родової землі, загострює зв’язок з батьківщиною. І батьківські могили, прибрати які діти сьогодні не можуть, навіть за межами півострова живитимуть пам’ять, невидимо зв’язуватимуть одних з одними.


Можна розлучити людину з рідними, можна заборонити їй в’їзд на рідну землю, але неможливо перервати зв’язок людини з батьківщиною, доки там є могили її предків.

Upload.wikimedia.org

Теги: