Останній день весни приніс сумну звістку: помер Верховний архієпископ-емерит Києво-Галицький Любомир кардинал Гузар. І, зважаючи на масштаб його особистості в сучасному церковному житті України, перше, що спало на думку – до Бога відійшла не просто людина, а ціла епоха в історії Католицької Церкви.

Він не був моїм єпископом-ординарієм – я католик латинського обряду, – проте я завжди сприймав його саме як католицького єпископа, якого Папа удостоїв ще й кардинальського титулу. Мені довелося особисто спілкуватися з Блаженнішим Любомиром лише раз, під час інтерв'ю для університетського часопису. Я сприймав його скоріше дещо відсторонено – і це дозволило неупередженим оком побачити самобутність цієї особи. Постать кардинала Любомира Гузара була неоднозначна – і тому промовиста. У ньому дивно, але органічно поєднувалися східна християнська духовність і західний освітній і культурний вишкіл. І цей синтез, здається, був визначальним у його житті.

Майже всю драму ХХ століття, пережиту українськими католиками східного обряду, можна прочитати в біографії Блаженнішого Любомира Гузара. Львівське дитинство, на яке випали й так званий «золотий вересень», і поперемінні окупації його батьківщини двома тоталітарними режимами, які завершилися вимушеним виїздом родини за кордон. Життя «на еміграції», на чужині, де людина, вихована у східній християнській ментальності, мала адаптуватися до західного способу й стилю буття. Священицьке покликання, науково-педагогічна діяльність, чернечі обітниці, співпраця з кардиналом Йосифом Сліпим. Географічним тлом цих перипетій слугував широкий простір – від Європи до Америки; згодом – повернення до Європи, а зрештою і в Україну.

Тим, хто знав кардинала Любомира Гузара особисто, є що розповісти про нього – і немало! Доля ж відсторонених аналітиків – з висоти пташиного польоту оцінювати ситуацію в цілому. На правах оглядача я можу собі дозволити лише це, тож саме на цьому зосереджуся. Особливо наголошу лише на трьох моментах з біографії Блаженнішого. Це зовсім не означає, що інші неважливі, – але саме ці три точки вважаю визначальними, бо вони якнайповніше розкривають «munusapostolicum» – апостольську місію, яку аж до смерті має нести на своїх раменах католицький єпископ.

Перший момент – це становлення й розвиток за правління Верховного архієпископа Любомира такої важливої церковної інституції, як Український католицький університет. Упорядкування середовища, де протягом наступних не років, а століть плекатимуться інтелектуальні й духовні таланти Церкви, – погодьтеся, тут є і стратегічний підхід, і втілення учительського уряду Церкви, покладеного на єпископів зокрема канонічним правом.

Другий – це перенесення центральної кафедри УГКЦ зі Львова до Києва. Так було відновлено стародавній титул її очільників, який протягом попередніх століть уперто, послідовно й завзято заперечувався різними державами, владами й режимами: Верховний архієпископ Києво-Галицький. Паралельно – це дуже важливо – за Блаженнішого Любомира в Києві було закладено та зведено новий собор відновленої Києво-Галицької архікафедри. Це характеризує ту частину єпископської місії, яка стосується служіння керівництва та відправлення священного Божого культу.

І, нарешті, третій момент (для мене, латинника, вихованого у традиції латинського юридизму, він дуже важливий) – це кардинальський титул архієпископа Любомира. Наданий Папою Йоаном Павлом ІІ у 2001 році титул кардинала-священика церкви святої Софії містить у собі кілька важливих сенсів. З одного боку, як не крути, а це пряме нагадування, що історично саме храм святої Софії завжди був традиційною кафедрою Києво-Галицьких митрополитів. З іншого, він додатково підкреслює особливі узи сопричастя та єдності носія титулу з єпископом Рима.

І ще важливий, як на мене, нюанс. Блаженніший Любомир кардинал Гузар насамперед був монахом. Аж настільки, що в одному з останніх своїх публічних виступів, 4 квітня 2017 року, навіть акцентував на тому самому, на чому завжди наголошував засновник західного чернецтва святий Бенедикт. Дякуючи духовенству та вірним за вітання з нагоди 40-річчя його єпископських свячень, ювіляр сказав: «Моє до вас прохання, від імені моїх тих співбратів з минувшини, прошу вас, моліться і працюйте, аби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога й служила нашому народові». Молись і працюй – oraetlabora. Сприймімо ці слова як одну з важливих духовних порад мудрого старця, у якій йому вдалося поєднати і східну католицьку духовність, і західний культурний вишкіл.

Вічний відпочинок дай йому, Господи, і світло вічне нехай світить йому.

Кmc.in.ua

Теги: