Пропагандистські зусилля контрольованих російською владою ЗМІ (друкованих та електронних) щодо висвітлення подій в Україні впродовж 2014–2016 років були важливим інструментом легітимації та втілення російських планів із підриву єдності українського суспільства та знищення української держави.

У певних випадках політичне значення такої пропаганди не поступалося за важливістю воєнно-політичним рішенням Кремля. Це особливо стосується періоду анексії Криму. Водночас за відсутності чіткої стратегії російського керівництва маніпуляції втрачали гостроту й перетворювалися на повсякденну, ритуальну практику позначення «ворогів» та «друзів» Росії, «можливостей» та «загроз», які виникають для РФ на території України. На пропагандистський характер роботи російських ЗМІ в ці роки вказують дві показові риси: одноманітність меседжів та їх синхронне поширення одразу всіма доступними каналами.


Підсумковий звіт за результатами моніторингів теленовин 2014-2017 рр. дивіться тут, суспільного мовлення - тут. 

Хронологічно можна виокремити кілька основних етапів в інформаційних атаках Кремля проти України:

1. Грудень 2013 — лютий 2014 року — основні зусилля спрямовано на дискредитацію протестного руху та розпалювання ворожнечі між мешканцями різних регіонів України. Для внутрішньої та зовнішньої аудиторії майже щоденно тиражуються повідомлення про присутність, а згодом і переважання прихильників «фашистської ідеології» та «фашистських методів» серед протестувальників Євромайдану. Відбувається ідентифікація й підтримка проросійських сил і політиків поряд зі стигматизацією та приниженням усіх, хто виступає проти Росії.

Проросійська орієнтація обов’язково ототожнюється із силами законності, правопорядку й розвитку («Беркут», індустріальні, високорозвинуті райони й міста на сході та півдні України), а сили протесту — із хаосом і занепадом, залежністю від анонімних «лялькарів» ЄС та США. Починаючи з цього часу й до кінця 2016 року постійно наводяться «приклади», «докази», «свідчення» про різні форми та величезні масштаби західного втручання у внутрішні справи України. Наприклад, неодноразово цитується офіційна інформація Державного департаменту США щодо обсягу американської допомоги на розвиток демократії в Україні в розмірі 5 млрд доларів за всі роки незалежності. Російські ЗМІ використовують цю цифру без згадування часових рамок допомоги, називаючи таку допомогу передумовою Майдану.

Скриншот із сайту газети «Аргументы и факты». Тут — частина статті авторства Андрія Сидорчика від 20 січня 2014 року під назвою «"Коричневый" мятеж на Украине». У статті українських протестувальників порівнюють із фашистами («на киевских улицах бесчинствовали фашисты»), а представниця Національної ради безпеки США Кетлін Хейден — із «шандартенфюрером СС». Із текстом статті можна ознайомитися за посиланням: www.aif.ru/euromaidan/opinion/korichnevyy_myatezh_na_ukraine.


2. Кінець лютого — березень 2014 року — інформаційна спецоперація із супроводу військової операції із захоплення Криму. Головна якісна відмінність від попереднього етапу — масований викид сфальсифікованих новин щодо смертельної загрози для всіх, хто ототожнює себе з Росією, з боку сил, які перемогли на Майдані.

Паралельно здійснюється інформаційний тиск на військовослужбовців ЗС України та їхні родини, які служать у Криму: поширюються повідомлення про масовий та «народний» характер опору новій українській владі в Криму; тиражуються заяви зрадників, які закликають військових перейти «на бік народу»; маскуються агресивні дії спецпідрозділів РФ і водночас наголошується на стабілізаційній ролі Чорноморського флоту, на захист якого можуть розраховувати «співвітчизники» в Севастополі та Криму; акцентується виключно вирішальна роль «добровольців» (козаків, байкерів, антимайданівців, колишніх беркутівців, активістів самооборони) в захисті Криму та перемозі над «київською хунтою». Про рішення президента РФ щодо можливого застосування Збройних сил на території України згадується виключно в контексті можливої відповіді на пряме втручання Заходу в українські події.

Саме така боротьба проти «фашистських сил» в інтерпретації російських ЗМІ стає головним чинником, який відрізняє мешканців Криму від решти громадян України. Відбувається медійне конструювання окремої ідентичності «кримчан» як частини «російського народу», на противагу «українському народу». Під час цієї операції із другорядних, маловідомих проросійських кримських лідерів (Аксьонов, Чалий) виготовляється альтернативна еліта. Їм присвоюється право говорити від імені «кримчан», виражати волю «всього народу», обґрунтовувати цим «волевиявленням» проведення референдуму та «возз’єднання» Криму та Росії.

3. Квітень — червень 2014 року — інформаційна спецоперація із прикриття втручання російських спецслужб та підрозділів спеціального призначення у громадські заворушення у східних та південних регіонах України. За вдалим прикладом конструювання окремої «кримської ідентичності» починається медійна робота над створенням окремої «новоросійської  ідентичності». Санкція на такі дії надходить безпосередньо від Володимира Путіна, який на квітневій прес-конференції 2014 року окреслює уявні межі «Новоросії» — від Харківської області на сході до Одеської на півдні.

До вже згадуваних рис «законослухняності» та «працелюбності» додаються такі визначальні ознаки як володіння російською мовою та постійне її вживання, культурна та соціальна інтегрованість у простір «русского міра», православне віросповідання та відданість УПЦ-МП. Із розвитком протестів та першими випадками ескалації насильства та збройних зіткнень носіям цієї нової «новоросійської ідентичності» приписується більша гуманність, кращий розумовий та фізичний розвиток, більша відданість традиційним сімейним цінностям (любов до дітей, багатодітність, повага до літніх людей, гетеросексуальна орієнтація), більша чесність і миролюбність порівняно з представниками інших регіонів України та учасниками Євромайдану...

Продовження див. тут

Теги: