Дива не закінчилися разом із земним життям Ісуса. Вони тривають і далі. Це слід Бога, який використовує матеріальні знаки, щоб сконтактувати з людьми

Для християн найбільшим дивом в історії було воскресіння Ісуса. Він сам здійснив чимало див: воскрешав померлих, лікував хворих, виганяв злі духи, помножував їжу, вгамовував стихії. Але дива не закінчилися разом із земним життям Ісуса. Вони тривають і далі. Вони є слідом Бога, який використовує матеріальні знаки, щоб сконтактувати з людьми. Не тільки через найчисленніший вид див – надзвичайні зцілення, а також через дива євхаристії, помноження їжі, стигмати, скульптури, що плачуть. Церква дуже обережна, називаючи релігійним дивом надзвичайні події. Завжди цьому передують тривалі емпіричні дослідження, а потім теологічні, щоб відкинути можливість помилки.

Ми презентуємо десять найбільших див XX століття. Церква ще досліджує два останні.

Вирування сонця

Свідками цієї події було близько 70 тисяч осіб, які 13 жовтня 1917 року прибули до Фатіми, на місце, де від 13 травня щомісяця дітям – Лусії, Жасінті та Франсіску –являлася Матір Божа. Марія пообіцяла пастушкам, що в жовтні здійснить диво, щоб люди повірили в те, що сказала їм. У натовпі, що очікував незвичайної події, були віруючі та невіруючі, журналісти з найбільших португальських газет і науковці. Коли діти мали чергове видіння, впав рясний дощ. За кілька хвилин злива вщухла, а з-за хмар вийшло сонце. Вони виблискувало, але не засліплювало.

 

Певної миті величезна куля почала "танцювати" в небі. Крутилася з величезною швидкістю навколо власної осі. Зупинилася, щоб знову завирувати. Далі сонце "почало набувати рожевого кольору по краях і ковзати по небу, кружляючи і розсипаючи червоні снопи полум’я. (...) Тричі оживлена божевільним рухом куля вогню починала тремтіти і дрижати. Здавалося, що, рухаючись донизу зиґзаґоподібною траєкторією, впаде на вражений натовп. Усе це тривало близько десяти хвилин. Урешті-решт, сонце піднялося зиґзаґоподібною траєкторією до точки, з якої почало падати, знову набуваючи свого спокійного вигляду і повертаючи собі звичну ясність свого світла", – так описав цю подію Антоніо Бореллі у книжці "Фатіма – передбачення трагедії чи надії".

Диво вирування сонця помітили лише з нагоди видінь Матері Божої. У XX столітті їх було близько 400. Церква визнала лише сім із них, зокрема видіння Марії у венесуельській Витанії Марії Есперанцо Мадрано де Б’янчині. Явище кружляння сонця супроводжувало видіння 25 березня 1978 року, побачене тисячами людей.

Звільнені з підводної пастки

26 серпня 1988 року перуанський підводний човен Pacocha наближався до порту Каллао, коли раптом у його корму врізався японський рибальський корабель. Через пробоїну вода почала надходити до машинного відділення човна. Капітан зміг задраїти відкритий ззовні люк, що вів на мостик, але сам потонув. Командування кораблем узяв на себе Роджер Луїс Котріна Альварадо, хорват. Він наказав евакуюватися через люк на носі. Проте корабель раптом нахилився і почав тонути. Клапан люка, який був уже на два метри під водою, попри її тиск, не закрився. Як стверджували пізніше експерти, під час евакуації один з моряків зачепив ногою пружину люка, через що ригелі вилетіли із замка. У човен потрапляла вода, що загрожувала 22 морякам смертю. Капітан почав кликати на допомогу хорватську черницю Марію Петкович (1892 – 1966), засновницю ордену Доньок милосердя. Як згадував, цієї миті відчув у собі фізичну і духовну "силу, необхідну для дій, щоб урятувати себе і всіх товаришів". Перемагаючи потоки води, що лилися під високим тиском, він спробував підняти клапан люка, щоб розблокувати ригелі, але не зміг зробити це. Він знову закликав на допомогу Марію Петкович. Цього разу "підняв клапан, закрутив барабан, що урухомив ригелі – і кришка люка легко закрилася. Урешті-решт, вода перестала надходити", – написав інженер Фабіо Барберіні в експертизі для Конгрегації канонізаційних справ. Через кільканадцять годин екіпаж покинув корабель.

Технічні консультанти конгрегації одностайно вирішили: "Корабель перебував тоді на глибині 12-20 метрів (...). На цій глибині тиск води на кришку люка становить: 3890 кг – на глибині 12 метрів і 6485 кг – на глибочині 20 метрів. За таких умов одна особа не могла б підняти кришку, закрутити барабан, щоб забрати ригелі і закрити кришку. Цей маневр, виконаний поручником Котріною за дуже короткий час [від удару до падіння човна на дно минуло п’ять хвилин – прим. ред.], неможливо пояснити з раціонального, наукового та технічного погляду".

Ватикан підтвердив диво 20 грудня 2002 року. Іван Павло ІІ беатифікував Марію Петкович 6 червня 2003 року.

Щелепа відростає уві сні

"Якщо я вірю в це, священик також може повірити в це", – сказав доктор Маттео Феноліо в розмові з отцем Агостіном Пулієзе, який через рік після дивовижного зцілення італійської черниці збирав інформацію про цю подію. Наприкінці війни, 20 квітня 1945 року, сестра Карла де Ноні з Вілланови потрапила під обстріл з кулемета. Одна з куль влучила в підборіддя, роздробила щелепу, а також м’які тканини. Доктор Феноліо підтвердив нестачу декількох сантиметрів кістки щелепи. Лікарі оцінили стан 34-літньої черниці як безнадійний. Стверджували, якщо навіть виживе, не зможе говорити, а споживатиме тільки рідку їжу. Сестра Карла була вже в агонії, коли настоятелька монастиря ордену місіонерок страждань нашого Господа Ісуса Христа порадила всім сестрам молитися за чудесне зцілення під заступництвом салезіанина отця Філіппа Рінальді (1856 – 1931 рр.). Наприкінці червня 1945 року хвора заснула, а коли прокинулася, почувалася здоровою. Після того як зняли бинти, вона "побачила, – як згадувала, – що підборіддя вже не падає. Я торкнулася долонями і відчула щось тверде всередині, а також помітила, що мій язик на своєму місці". Також уже могла розмовляти.

Дослідження, проведені 1945-го і 1946 року, а також 1984-го і 1988-го, підтвердили відтворення близько 4 сантиметрів кістки щелепи. Незвичайною річчю лікарі визнали також відтворення м’яких тканин, коли повністю відновилися всі їхні функції (хоча шрами залишилися). "Повернення до первинного стану таке досконале, що можна виключити будь-яку травму. Науково це неможливо пояснити", – стверджували члени медичної консультаційної ради Конгрегації канонізаційних справ.

Ватикан оприлюднив декрет про диво під заступництвом отця Філіппа Рінальді 3 березня 1990 року. 29 квітня 1990 року отця зарахували до почту блаженних.

Матір Божа плаче

Окрім зцілень, серед дивовижних явищ дуже багато інформації про скульптури святих, що плачуть. Але Церква вкрай обережно ставиться до цих випадків. Одним із визнаних у XX столітті дивом є статуя Божої Матері, що плаче, з міста Акіто в Японії. Дерев’яна фігура заввишки 90 см, виготовлена з дерева кацура скульптором-буддистом, знаходиться в приміщенні Інституту служебниць євхаристії. У липні 1973 року на правій руці скульптури з’явилася кров. У вересні статуя почалася інтенсивно "пітніти" із солодким запахом квіток. Від січня 1975-го до вересня 1981 року з очей Божої Матері текли сльози. Це повторилося 101 раз. Близько 500 осіб бачили сльози. Ці явища пов’язували з видіннями Марії сестрі Агнес Катсуко Сасагава. Були вони – як вирішили пізніше – продовженням видінь у Фатімі. Матір Божа в Акіто через сестру Агнес закликала світ до навернення, покаяння і вервичної молитви. Церковна влада передала сльози, кров і піт на дослідження. До їх проведення запросили і нехристиян з місцевого університету. Один з них, експерт судової медицини доктор Каору Сагісака, стверджував, що кров, піт і сльози є людського походження. 1984 року єпископ дієцезії визнав видіння надприродним явищем. Єпископат Японії зробив таку заяву 1990 року.

Помноження рису

"Отче, Яне Маціасе, рятуй! Бідні будуть без обіду!" – звернулася з розпачу кухарка в дитячому будинку при парафії Марії Магдалени в місцевості Олівенза в іспанській Андалузії. 23 січня 1949 року вона мала приготувати їжу для бідних мешканців містечка. Поставила на вогонь великий горщик з водою і пішли до комори по рис. Побачила порожні полиці. Уночі злодії винесли харчі. Кухарка знайшла тільки трохи розсипаної крупи. Назбирала близько 750 грамів. Вкидаючи рис у киплячу воду, волала про допомогу до блаженного Яна Маціаса, домініканця, місіонера в Перу, який помер у XVII столітті. Під час варіння рису в горщику раптом побільшало. Жінка переклала частину до другого, восьмилітрового горщика, але він "ріс" і далі. Явище бачили ще дві особи. Кухарка мусила поставити наступний горщик, коли прийшов священик, який велів винести горщики з кухні – тоді рис перестав помножуватися. "Із 750 грамів рису, вкинутого до горщика, нагодували досхочу 154 особи", зокрема 95 бідняків, а також 59 вихованців дитячого будинку.

Експерти Конгрегації канонізаційних справ вирішили, що неможливо пояснити те, як відбулося помноження рису (вони також досліджували дві збережені крупини). Диво визнали 4 жовтня 1974 року, а 28 вересня 1975 року Яна Маціаса канонізували.

Гостія, перетворена на серце

Аж 132 євхаристичні дива зафіксовано у світі від 750 року. Так само як у Сокулці, де дива ще не підтвердили, гостія перетворювалася на кровоточиву частинку серцевого м’яза або кровоточила, а вино перетворювалося на кров. Одне з останніх підтверджених науково і визнаних Церквою євхаристичних див сталося у столиці Аргентини Буенос-Айресі 18 серпня 1996 року.

Після служби в церкві Санта-Марія отця Алехандро Пезета поінформували, що хтось кинув посвячену гостію. Отець спочатку хотів її з’їсти, але була така брудна, що поклав її в посуд з водою і закрив у ковчегу для дарів. Коли через декілька днів зазирнув у посудину, виявилося, що гостія збільшилася і перетворилася на кривавий м’яз. Через місяць отець Пезет поклав гостію до посуду з дистильованою водою. Гостія не змінювалася. Три роки опісля, 1999-го, митрополит Буенос-Айреса кардинал Хорхе Маріо Берголіо доручив науковцям дослідити її. Отриманий зразок переслали до США, не інформуючи, звідки походить. Досліджували в лабораторіях Сан-Франциско та Нью-Йорка. Серед учасників досліджень були кардіолог і патолог судової медицини доктор Фредерік Зугібе, який написав: "Досліджуваний матеріал є фрагментом серцевого м’яза, що знаходиться у стінці лівої камери серця, поруч із клапанами. (...) Серцевий м’яз у стані запалення, містить багато білих тілець. Це вказує на факт, що серце жило в момент вирізання зразка(...). Ба більше, білі тільця проникли у тканину, що вказує, що це серце страждало, наприклад, як хтось, кого важко били в ділянці грудної клітки".

Дивовижну гостію виставляють у монстрації на огляд публіки.

Зцілення скалічених стоп

Метью Курутукулангара Пелліссері з Індії народився 1956 року з вадою: двостороння клишоногість. Фінансово батьки не могли собі дозволити хірургічне лікування хлопця. Коли Метью було п’ять років, він навчився ходити на зовнішніх краях стоп. Батько хлопця непокоївся, що син був об’єктом жартів ровесників, 1970 року він вирішив молитися про диво зцілення під заступництвом блаженної сестри Маріам Терезії Чирамел Манкідіян, засновниці ордену Святої сім’ї. Він склав обітницю, зокрема, якщо сестра Маріам вилікує хлопця, він поїде із сином на її могилу й опише подію в газеті. Задля зцілення дитини 19 травня 1970 року сім’я почала 40-денний вегетаріанський піст, додатковий піст по п’ятницях, а також читала молитву-новенну до сестри Маріам. 33 дня від початку новенни хлопець побачив у напівсні двох черниць. Одна з них нагадувала сестру Маріам з фотографії. "Я чув, як, масажуючи мені праву ногу, вона промовляла: "Встань, мій сину, твоя нога здорова". Дійсно, коли встав, то побачив, що права стопа вирівнялася. Через рік, у червні 1971 року, сім’я знову розпочала 40-денну новенну, просячи про зцілення другої стопи хлопця. У ніч, що передувала останньому дню новенни, цього разу мати хлопця побачила уві сні двох черниць. В одній упізнала Маріам, у другій – свою родичку, яка належала до того самого ордену й померла декілька років перед тим. Сестра Маріам сказала їй: "Нога твого сина зцілена. Іди подивися". Дійсно, друга нога хлопця була здорова.

Дивовижне зцілення Метью підтвердили свідки, аналіз фотографії хлопця до і після зцілення, а передусім лікарі, які, поза всіма сумнівами, стверджували, що "не було якогось хірургічного чи ортопедичного лікування", а навернення до здорового стану було "раптовим, функціонально повним і остаточним, що неможливо пояснити з погляду науки".

Ватикан визнав диво 27 січня 2000 року. Іван Павло ІІ беатифікував сестру Маріам Терезію Чирамел Манкідіян 9 квітня 2000 року.

Стигмати отця Піо

Найвідомішим з-посеред близько 320 стигматиків в історії Церкви є отець Піо, обдарований багатьма іншими надзвичайними властивостями (видіння, білокації, пророцтва, зцілення). Протягом півстоліття мав криваві рани в місцях, у яких їх мав і розіп’ятий Христос: на долонях, стопах і в боці. "Руки пробиті навиліт; отвір такий, що крізь нього можна побачити те, що є по інший бік. Долоню можна скласти тільки з великим зусиллям, та й то не цілком. На стопах є круглі рани. З них постійно цяпає кров, яка мочить взуття. Натискання на ці рани пальцем завдає дуже сильного болю. На лівому боці грудної клітки є поранення у формі перевернутого хреста", – так професор Феста описав стигмати отця Піо 1919 року.

Уперше отець Піо отримав кровоточиві знаки 1910 року, але незабаром вони зникли. Знову з’явилися 1918 року, і він мав їх аж до смерті 23 вересня 1968 року. Рани не гоїлися, але й не запалювалися. Капуцин намагався приховувати їх. Носив рукавиці, через які однаково плинула кров, що мала, на думку свідків, приємний квітковий запах. Лікарі і церковні комісії багато разів досліджували рани, категорично визнаючи, що їх походження не можна пояснити з медичного погляду (отцеві Піо закидали, що він спровокував стигмати, споживаючи хімічні засоби). У момент смерті ченця стигмати зникли, не залишивши шрамів.

Помноження гостій

Ватикан ще не визнав цього дива, але його досліджують у рамках канонізаційного процесу кармелітки, блаженної Марії Кандіди. Відбулося воно 15 січня 2007 року в Рагузі на Сицилії. Отець Діво Барсотті прибув з групою вірних до могили блаженної в монастирі босих кармеліток. Сестра-ризничанка не знала, що священика супроводжуватимуть інші особи. За день до цього вона перевірила, що в банці ковчега для дарів є близько 20 посвячених гостій. Вона знала, скільки осіб зазвичай приходить на службу робочого дня, тому була переконана, що коли на вівтар покладе ще чотири маленькі гостії для посвячення, то вистачить усім. Коли побачила значно більше число вірних, разом із настоятелькою монастиря почала молитися до блаженної Марії Кандіди, щоб нікому не забракло Пресвятої Євхаристії. Про те саме молився ключник монастиря, 57-літній чоловік. Молитва була почута. Причастилося понад 40 осіб. У банці залишилося ще більш ніж 50 малих гостій.

Півстоліття без води і їжі

Стигматичкою також була французька містичка Марта Робен, духовна засновниця релігійних спільнот Вогнища світла і любові. 1918 року, коли мала 16 років, почала хворіти, ймовірно, через вірусне запалення мозку, яке 1929 року призвело до цілковитого паралічу. Відтоді аж до смерті 1981 року жінка лежала в ліжку у своєму домі в місцевості Шатонеф-де-Галор неподалік Ліона. Параліч скував і її стравохід. Вона не могла ані їсти, ані пити. Протягом понад півстоліття живилася тільки Пресвятою Євхаристією, яку священик приносив їй раз на тиждень. Свідками цього були десятки тисяч людей, які побували в її домі. Серед них були скептики і науковці, які довго спостерігали за нею.

Марта Робен також мала видіння і дар білокації. Від 1991 року триває процес її беатифікації.

40 років не приймала їжі і не пила Тереза Нойманн, інша стигматичка XX століття і ясновидиця, процес беатифікації якої власне триває.

Інедію (невживання їжі) часом подають як спосіб життя, можливий для духовно дуже розвинених осіб навіть протягом тривалого періоду. Але також відомі випадки смерті людей, які хотіли виробити в собі цю здатність.

Автор: Ева Чачковська [Ewa K. Czaczkowska] – публіцистка Rzeczpospolita, що спеціалізується на релігійній тематиці, лауреат нагороди ім. єпископа Яна Храпка, авторка книжки "Кардинал Вишинський"
Назва оригіналу: Największe cuda XX wieku
Джерело: Rzeczpospolita, 02.04.2010