Чому ця книга, розрахована передусім на фахівців, хвилює так, ніби під її палітурками - несподівана звістка про когось рідного чи найдавніші невідомі знімки з родинного фотоальбому? Про це я запитала себе подумки на презентації наукового видання Національного заповідника "Софія Київська" - монографії кандидата історичних наук Вячеслава Корнієнка "Корпус графіті Софії Київської. Частина І: Приділ св. Георгія Великомученика". І сама ж собі відповіла: адже мої співвітчизники можуть сподіватися, що з-поміж тих, хто видряпував на стінах Софії написи й малюнки упродовж ХІ-ХVІІІ ст., - і їхні далекі предки з численними пра-пра-пра...

ІСТОРІЯ З ЖИВИМИ ГОЛОСАМИ

Вони були зовсім не інопланетянами. Жартували: "Віддай козу мою попові". Малювали павича, півника, голуба. Зітхали: "Хо-хо-хо...". Хтось гротескно зобразив середньовічного вояка, доповнивши пародію й підписом: "Нікчемний іде на війну" ...

 

"Автори графіті читали нотатки попередників, - наголосив Вячеслав Корнієнко. - Ось один напис про те, що 25 травня 1092 року потонув при переправі через річку Стугну князь Ростислав Всеволодович. А другий - князя проклинає: "Нехай не приймуть Ростислава в Царство Небесне". Чому такий резонанс викликало поховання Ростислава в Софійському соборі? Бо юний князь наказав утопити печерського монаха Григорія-чудотворця, а сам загинув, не розкаявшись".

Собор був для давньоруських киян своєрідним поштамтом Вічності. Вони довіряли йому графіті-молитви Господу про потаємне і благали помилування. Видряпували на фресках свої імена, щоб ті святі молилися за них повсякчас. А їхні звертання до святих тепер дають змогу визначити, хто там зображений. Священики звітували засічками про здійснення проплачених поминальних служб. Діти у присоборній школі використовували стіни Софії для граматичних вправ...

Фундатор науки про графіті Софії Сергій Висоцький, який у 50-60-ті роки минулого століття опублікував їх 311, вивчав лише найпомітніші, найцікавіші, вибірково. У Вячеслава Корнієнка інша методика: досліджує стіни суцільно, сантиметр за сантиметром, не пропускаючи навіть фрагментів, де від написів збереглися одна або дві літери. Лише у третині храму він опрацював з 2006 року понад 2200 графіті, з яких 482 увійшли до презентованої днями монографії. Вісім виявив датованих: 20-30 років ХІ ст. "Як показують форми їхніх прорізів, - зазначив Вячеслав, - вони виконані на фресках по сухій штукатурці. А це означає, що на початку 20-х років ХІ ст. Софійський собор уже був розписаний і діяв як митрополичий. І недоречно дехто вважає, що люди писали у соборі заднім числом: мовляв, згадав, що було десять років тому, і зафіксував на стіні. Цю тезу не підтвердить жоден серйозний дослідник графіті".

Заступник директора з наукової роботи Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського Олександр Маврін назвав монографію Вячеслава Корнієнка "новим початком вітчизняної джерелознавчої науки, де історія промовляє живими людськими голосами". Ця книга - вражаюча. У ній навіть вказано, де знайти кожне з графіті у соборі, щоб переконатися, чи правильно він їх трактує.

Але мене вразив на презентації монографії відгук про неї професора Київського національного університету імені Т. Шевченка Василя Ульяновського, який теж вивчав деякі графіті Софії. "І от Вячеслав видає статтю про цей напис, де трактує його зовсім інакше. Читаю її і думаю: ні, не буду використовувати його інформацію... Можу зрозуміти вчених, які десятиліттями повторюють власні гіпотези. Їм складно визнати протилежне тлумачення. Вячеслав повів мене в собор, показав той напис - і там розтанула моя така переконлива концепція... Довелося затримати видання своєї книги, щоб долучити до неї розповідь про Вячеслава і його спростування моєї гіпотези. Я спостерігав біля графіті Софії шановних опонентів Вячеслава. Як і я, вони не змогли прочитати їх до кінця. Тож чи маємо наукове право заперечувати те, у чому далеко не такі компетентні, як Вячеслав Корнієнко?"

НАУКОВО НЕ СПРОСТОВАНІ

Торік 35-а Генеральна конференція ЮНЕСКО визнала день заснування Софійського собору - 4 листопада 1011 року - істинним (про це вже повідомляв "Урядовий кур'єр") і долучила до світового календаря визначних дат його тисячоліття в 2011-му, а Національний заповідник "Софія Київська" отримав офіційний статус наукової установи. До обох цих подій причетна доктор історичних наук Надія Нікітенко, яка очолює в заповіднику відділ науково-історичних досліджень. Це вона обгрунтувала нове датування храму. Ми зустрілися з Надією Миколаївною, щоб поговорити про її аргументи нового літочислення святої Софії.

- Надіє Миколаївно, чому ви засумнівалися щодо традиційної дати спорудження Софійського собору - в 1037 році, яку й досі войовниче обстоюють деякі вчені?

- Історію, архітектуру, живопис і графіті Софії Київської я досліджую в комплексі вже понад 30 років. Починала зі сходових веж, де піднімалися на хори княжа родина та придворні. Що там зображено на фресках укладення династичного шлюбу київського князя Володимира, хрестителя Русі, і візантійської царівни Анни, визначила, залучивши багато джерел і літератури, зокрема й про церемоніал, звичаї візантійського двору, іконографічні канони. За обрядами при освяченні храму, розташуванням фігур на фресці, хто в чому одягнений, хто за ким іде, зрозуміла, що й на груповому княжому портреті у центральній наві собору - теж родина Володимира. Замислилась: але чому ж не Ярославова, якого вважали засновником собору? Адже у всі часи твори мистецтва прославляли своїх замовників...

Ретельно переглянула всі писемні джерела щодо Софії. Тенденційність літописів відзначали й дуже відомі науковці, які їх досліджували. Зокрема Олексій Шахматов на початку ХХ століття зауважував, що рукою літописця водили політичні пристрасті й інтереси. А ці тексти дійшли до нас ще й у пізніх списках, аж через кілька сотень років після спорудження Софії Київської. Новгородський літопис датує її заснування 1017-м роком. А в "Повісті временних літ" під 1037-м йдеться не тільки про заснування храму, а й про те, що в ньому вже працює бібліотека, правляться служби, згадується навіть вся забудова частини Києва з назвою "город Ярослава": і Софійський собор, й укріплення з Золотими воротами, і надбрамний храм Благовіщення Богородиці, Георгіївська та Іринінська церкви. Не міг, звичайно, Ярослав створити за один рік отакий комплекс величезних кам'яних будівель. Тому багато вчених вже давно вважають, що до цього року зарахована містобудівна діяльність Ярослава за увесь період його правління.

На початку ХХ ст. відомий вчений Дмитро Айналов за "Словом про Закон і Благодать" митрополита Іларіона дійшов висновку: той говорить, що Ярослав, створюючи Софію, завершив справу Володимира, так само як біблійний цар Соломон -Єрусалимський храм, справу свого батька Давида. Ця думка Айналова також набула великого поширення в науці. Він першим сказав, що Іларіон, сучасник будівництва Софії, зафіксував дорогоцінну історичну правду: Володимир мав пряме відношення до собору. Одначе вважав, що хреститель Русі задумав його зведення й почав заготовляти будівельні матеріали, але спорудив храм Ярослав.

Датовані графіті чітко вказують на спорудження Софії у другому десятиріччі ХІ століття. Наприклад, 1019, 1021, 1022 роки говорять про те, що Софія заснована раніше не тільки 1037 року, а й 1017-го, бо звести за пару років такий храм неможливо. А в церковних Святцях зафіксовано дві дати освячення Софії Київської: 4 листопада і 11 травня. Софійські храми освячували тільки в неділю, бо то день Господній. Так от у другому десятиріччі ХІ століття 4 листопада на неділю випадає в 1011 році, а 11 травня - в 1018-му. Тобто заклав собор Володимир у 1011 р. (місце, на якому ставився закладний камінь і над ним хрест, освячувалося), а престол вже побудованої Софії освячений при Ярославові, в 1018, рівно через сім років. За такий час зведені і Єрусалимський храм, і Десятинна церква. Тобто, як і казав Іларіон, Ярослав завершив справу батька.

Іноземні мандрівники - купець Мартин Гроневег і дипломат Еріх Лясота незалежно один від одного відвідали Софію Київську наприкінці ХVІ століття, з різницею в десять років. Обидва у своїх щоденниках занотували, що собор заснував цар Володимир, а Лясота додав, що той зробив це за прикладом Софії Константинопольської.

Протоієрей Софії Лєбєдінцев у своїй книзі згадав про титульний напис над центральним входом до собору, де початок його будівництва зазначений 1011 роком. А з архівних документів відомо про ктиторський напис митрополита Петра Могили. Як ктитор - фінансист реставрації храму - Петро Могила дав колосальні кошти на відродження напівзруйнованої Софії Київської, відновив богослужіння. І зробив величезний напис на чотирьох попружних арках, що підтримують центральний купол: "Нача здатися (почав будуватися) сєй Прємудрості Божія храм в лєто 1011-є". Дати писалися тоді літерами. Але в давній Русі літочислення йшло від створення світу, а за часів Речі Посполитої, до складу якої за Петра Могили входила Україна, - від Різдва Христового.

Дехто закидає: мовляв, Петро Могила все притягнув до Володимира, щоб довести давність київського християнства. Але чому ж він "вигадав" саме 1011-й рік, до якого я дійшла науковим шляхом? Могила залишив багату творчу спадщину, як православний ієрарх намагався у всьому дотримуватися точності. При ньому ж був монастирський архів, який згорів лише наприкінці ХVІІ ст. А ктиторський напис з'явився в 1634 році й проіснував аж до реставрації в 1953-му. Тепер його можна побачити лише на довоєнному знімку, який ми знайшли нещодавно.

- За одним із "круглих столів" у заповіднику "Софія Київська" опоненти намагалися заперечити ваше твердження про подібний склад фрескової штукатурки та поливи плит підлоги святої Софії і Десятинної церкви.

- Ось перед вами книга про Десятинну церкву, а в ній стаття київських мистецтвознавців про її фресковий тиньк. Вони здавали його зразки до хімічної лабораторії і за отриманими результатами поділили на кілька типів. Так от, ці дослідники зазначають, що фрескова штукатурка лише найдавнішої частини Десятинної церкви, центральної, містить специфічний шлак. Його могли отримати тоді, коли варили смальту - скло для мозаїки, яка прикрашала центральне ядро Десятинної церкви. Такий самий шлак знайшли і в тиньку Софії Київської, а от у пізніших добудовах Десятинної церкви його немає. Тетяна Макарова, московський археолог, досліджувала давньоруську кераміку і довела, теж за лабораторними результатами, що полива плит підлоги Десятинної церкви, знайдених при розкопках, та Софії абсолютно ідентичні за складом. Зазначивши, що будівники цих храмів схоже належали до однієї школи - візантійських зодчих, яких запросив Володимир для спорудження Десятинної церкви.

- Чи багато опубліковано дисертацій, монографій, статей українських вчених, у яких спростовуються ваші відкриття щодо Софії Київської?

- У наукових публікаціях ніхто не спростував жодного доказу з приводу тисячоліття Софії Київської 4 листопада 2011 року - ні моїх, ні талановитого молодого вченого Вячеслава Корнієнка, який за кілька років здійснив у науці значно більше, ніж хтось за все життя. А різні необгрунтовані закиди залишаються поза наукою.

У СЬОГОДЕННЯ - ТРАНСПОРТОМ ІСУСА

Ось вони перед вами: найсвіжіша із найдавніших дат (1019 рік) у графіті Софії Київської і графічний посланець хлоп'яти з ХІ століття, що прибув у наше сьогодення тим самим транспортом, що й Ісус Христос у Єрусалим. Цей видряпаний на стіні Софії Київської понад дев'ять віків тому дитячий шедевр гостює у нас на шпальті, хоча його автор і гадки не мав, що таке газета. Найвірогідніше, малий зобразив вершником себе. Ще й уточнив зверху літерами, що зібрався у тривалу подорож саме на ослику: "І - А"...

 

 

УК