Патріарха Констрантинополя, гетьманів Богдана Хмельницького і, можливо Костянтина-Василя Острозького і вояків ЗУНР “бачили” за свою історію товсті стіни церкви Різдва Христового, що на вул. Руській.

Храм протягом віків слугував для тернополян парафіяльним, а до 1958 року церковне подвір’я було набагато ширшим, ніж тепер – вдавалося у сторону вулиці Руської.

Патріарх затвердив братство

Перша відома церква на місці сучасної існувала уже в XVI столітті і була вона дерев’яною. Ця будівля – одна з найдавніших у Тернополі, стояла поряд із Кам’янецькою брамою. Можливо, вона була свідком історії околиць ще до офіційного заснування нашого міста Яном Амором Тарновським у 1540 році.

І цю дерев’яну церкву відвідав ще у 1589 році патріарх Єремія ІІ. Глава церкви примандрував у Тернопіль з Москви через Вільно (тепер Вільнюс – прим. ред.), Остріг та Збараж. Він відслужив літургію, а потім послухав промову відомого у ті часи проповідника Кирила Транквіліона Ставровецького на захист братств. Відтак патріарх затвердив статут “Рождественського церковного братства” для нашого міста.

До речі, під час своєї поїздки патріарх відзначився ще й тим, що висвятив на Київського митрополита Михайла Рогозу, а також погодився на утворення Московського патріархату. Через останнє, хоча і через плачевний стан церкви загалом, українські єпископи на чолі з Михайлом Рогозою і наважилися на Берестейську унію. Утім, гість з Царгороду цього не передбачив. Подейкували, що у Москві його підкупили...

Храм – два в одному

Щодо кам’яної будівлі церкви, то її почали будувати у липні 1602 року і завершили у вересні 1608-го. Фундаторами стали Василь Ігнатович-Чайка та Семен Григорович, але доклалися і всі папафіяни. Разом назбирали 1916 золотих. Храм був ніби ще однією оборонною точкою на стику валів. Він був нижчий за теперішній, але згодом отримав надбудову – приділ Святої Трійці. Це був ніби другий поверх, а наверху – куполи.

Уже такою перебудованою парафіяльну церкву, за переказами, застав гетьман Богдан Хмельницький. Керівник козацької держави помолився там під час одного з походів.

Не відомо, чи церкву сильно поруйнували під час нападу турків у 1672 році, але факт, що біля неї був старовинний цвинтар. Дуже багато тернополян там поховали під час епідемії чуми, що охопила місто у 1770 році.

Присягали на вірність ЗУНР

З 1700 року Середня церква стала греко-католицькою і залишалася такою до 1946 року. У ХІХ столітті її інтер’єр переробили: завалили стелю у притворі, на яким і стояв приділ; перенесли за вівтар камінь з фундаційним написом; оновили розписи. Шановане місце зайняла чудотворна тернопільська ікона Богородиці. А на вулиці звели дзвінницю.

Особливим у житті Тернополя став листопад 1918 року – час утворення Західно-Української Народної Республіки. Саме у церкві Різдва Христового перед отцем Володимиром Громницьким 18 листопада присягали місцеві військові. Пізніше, у 1934 році, у храмі відслужили жалобну службу у пам’ять Симона Петлюри.

Отець Громницький організував при храмі також хор, підтрмував національне життя. Утім, усі ці старання перекреслили війна і прихід комуністів, до яких парох не дожив один рік. У 1946 році храм примусово відібрали у греко-католиків і віддали православним. А в 1958 році під час реконструкції вулиці Руської “вкрали” частину подвір’я храму. Стару дзвінницю тоді взагалі поруйнували і відновили її тільки до п’ятої річниці незалежності України.

20 хв.