Для нас страх не є чимось значимим, ми не виділяємо його серед наших почуттів. В інших культурах не так. Англосакси, наприклад, давно розкусили небезпеку страху й тих штучок, які можна витворяти за його допомогою. Згадаємо Генрі Торо з його знаменитим "нам нема чого боятися крім самого страху"

У західній поп-культурі ця тема порушується постійно, наприклад, професор Люпин не раз каже Гаррі Поттеру про те, що він радий, що Поттер боїться самого страху, а не об'єкта, пов'язаного з ним (Волдеморта). Можна припустити, що «викриття» страху та постійний контроль цього стану є необхідним елементом розвиненого суспільства.

Параліч

Що поганого у страху? Страх є найдавнішим почуттям, зумовленим інстинктом самозбереження, свого роду міткою, якою ми позначаємо для себе об'єкт, що нам загрожує. Страх, що є вкрай дискомфортним станом, спонукає нас позбутися його, тобто або атакувати об'єкт страху, або втекти, або сховатися від нього. Іншими словами, фізіологічний сенс страху — спонукання до дії, щоб перестати відчувати страх та, у такий спосіб, досягти безпечного, з погляду інстинктів, стану.

Це, так би мовити, найдавніший, корінний страх, успадкований нами, напевно, ще від динозаврів. Однак людина, все ж таки, дещо складніша за динозавра, тож і страхи в неї більш розмаїті як за інтенсивністю, так і за мірою усвідомлення. Для нашої теми вкрай важлива така теза — страх, хоч би яку природу він мав, змушує сприймати його джерело як пріоритетний об'єкт, він змушує, за першої ж нагоди, позбуватися цього джерела. Можна сказати, що страх паралізує. Він змушує нас постійно приділяти собі увагу на шкоду активності іншого роду.

Безумовно, страх необхідний нам як індивідам. Однак дуже часто в людському суспільстві це почуття є продуктом несвідомої й навіть свідомої маніпуляції, у результаті чого ми не лише стаємо жертвами «фабрик страху», приділяючи їм свій час й увагу, а й робимо помилки, коли починаємо діяти. Тож важливо вчитися боятися самого страху, а не його, зазвичай, ілюзорних джерел.

Буддисти і люди

Основою страхів, з якими людина стикається у своєму житті, є страх смерті. На відміну від тварин, людина знає, що смертна. Смерть є нерозв'язною загадкою і явищем, яке просто не вкладається в голові звичайної людини. Саме тому вся людська культура — це історія на тему «я і смерть». Невипадково безсмертні ельфи в Толкіна називають смерть «даром людей». Цей дар змушує людей ворушитися.

Втім, навіть страх смерті можна приручити. Насправді, це предмет віри. Відома легенда про такого собі київського буддиста, який одного разу, гуляючи, зустрівся з якимись гопниками. Гопники замірилися його побити і вступили з ним у попередню дискусію з погрозами. Буддист не став дискутувати, а просто цілком спокійно запитав: «А що ви мені зробите? Уб'єте?» Навіть гопники зрозуміли, що ця людина поза їхньою системою координат і з ганьбою пішли. Людина не боялася смерті. Ані ви, ані я такого трюку не зробимо. Тобто, сказати таке ми можемо, але навряд чи нам повірять, бо самі ми не віримо в незначність такої події, як смерть.

Страх, закон і держава

Людське суспільство — тобто спільне мешкання на одній території великої кількості людей та їхня спільна діяльність, стало можливим тільки завдяки подоланню страху: страху перед незнайомими людьми.

Однак, спочатку страх об'єднав людей у групи і племена. Ці групи було засновано на особистому знайомстві та спорідненості. Чужих слід було боятися, позаяк вони не належали до певного «ми». Співпраця в межах племені була неможливою без протиставлення його ворожому оточенню. Згадаймо, що самоназви більшості народів і племен перекладаються як «люди». Всі решта, відтак, не люди, їх потрібно боятися, убивати, перетворювати на рабів та їсти на обід.

Після відкриття землеробства людей у деяких частинах Землі стало надто багато для того, щоб усі вони могли бути особисто знайомими одне з одним. Від чужинців стало неможливо сховатися, а «ми» розпливлося і втратило форму.

Тоді виникли соціальні інститути, однією з функцій яких була утилізація страху перед незнайомцями. Розвиток цих інститутів можна побачити в давніх традиціях гостинності та священного обов'язку захисту гостя хазяїном, традиції, нераціональної з погляду практики окремого індивіда, але «раціональної» з погляду суспільства. Згодом, ці інститути стали однією з причин виникнення держави та універсального інструменту — закону, який поширювався на всіх без винятку.

Відтепер чужинців не слід було боятися, знайома чи незнайома людина рівною мірою перебували під захистом закону і це було відомо всім.

Національні особливості страху

Цікаво, що різні суспільства породили різні традиції боротьби зі страхом незнайомців. У демократичних цей основний соціальний страх утилізується в інститутах громадянського суспільства. У суспільствах патріархальних страх перед незнайомцями утилізується за рахунок надавторитета, яким є держава. Це приводить до абсолютно різних наслідків.

Для вирішення своїх проблем американець шукатиме таких, як він. Для самореалізації він теж шукатиме таких, як він. У цих спільнотах «таких, як я» незнайомці перетворюються на знайомців. Їх об’єднує якась спільна діяльність. Ці спільноти утилізують страх перед незнайомцями, кожна людина, оточена знайомцями, отримує для себе комфортне середовище перебування.

Українець теж боїться незнайомців. Однак він чинить інакше. Держава є для нього єдиним авторитетом — джерелом доходу, влади і взагалі самореалізації. Потрапляючи до держави, він отримує владу над незнайомцями, так утилізується його страх. Знайомці, що так само необхідні такій людині для комфортного існування, з'являються з цілком інших причин — як оточення, що підтверджує статус і владу. Традиція, потрапивши у владу, оточувати себе сусідами по ліжках у дитячому садку й родичами до двадцять п'ятого коліна має саме таке походження.

Отже, ми бачимо два різні результати. Американець має можливість забути про страх перед незнайомцями, оскільки спільноти, у яких він перебуває, створюють йому середовище знайомців. Таких спільнот — безліч і для незнайомців просто не залишається місця. Ми теж отримуємо середовище знайомців, але незнайомці не зникають із нашого життя, адже саме за рахунок влади над ними існує наш статус. Тож у підсумку ми є знайомими незнайомцями одне одному, що багатьом з нас дозволяє пригнічувати, принижувати й радісно куражитися над іншими.

Думаю, не потрібно пояснювати, що «потрапити у владу» — не означає мати державну посаду. Всі ми, без винятку, є такими, «що потрапили у владу», ступінь нашого «потрапляння» визначається здатністю «у разі чого» мобілізувати на свою підтримку ті або інші сили. Але вся ця система в остаточному підсумку все одно ґрунтується на державі та ієрархії.

Фабрики страху

Утилізація страху у вигляді держави й закону, з одного боку, дозволила людству стрімко розвиватися, з іншого — створила нові джерела страху та інструменти маніпулювання людьми. З'явилися цілі «фабрики страху», — насамперед ЗМІ. Новини не повідомляють нам про всі літаки, які благополучно приземлилися, вони повідомляють лише про ті, що зазнали аварії. Жовті газети, котрі смакують подробиці вбивств, працюють так само. Відчуваючи страх, ви постійно переглядатимете новини та купуватимете «жовті» газети, щоб не випустити з уваги джерела страху. При цьому ви не отримаєте ніякої корисної інформації, але, керуючись інстинктами, витратите час та енергію на «відстеження» джерела дискомфорту. Звісно, у цій сфері маніпулювання важко щось вдіяти — інформація, зокрема й негативна, є необхідною умовою існування нашого суспільства. Єдиний дієвий спосіб — розуміти, що відбувається, і відмовитися від споживання деяких особливо маніпулятивних ЗМІ, насамперед телебачення.

Натомість інший спосіб використання страху цілком свідомий. Я маю на увазі страх, на якому спекулюють політики. Всі тоталітарні режими ґрунтуються на страху. Комунізм ґрунтується на страху перед капіталістами, нацизм — на страху перед іншими народами тощо. Пояснюючи масам за допомогою теорії, хто насправді винен у їхніх бідах, політики-популісти приковують до себе увагу, нав'язують суспільству свій формат дискусії і зазвичай перемагають у ній. Причина очевидна — дуже важко заперечити агресивно нав’язувану думку про те, що в усьому винні, скажімо, євреї, або росіяни, або американці. Говорити «євреї/росіяни/американці не винні» означає погодитися на дискусію на нав'язаних умовах. У ситуації нагнітання страху, коли люди впевнені в тому, що, напевно, існує якась група, котра винна в усьому, сперечатися з тим, що пропонована вам група не винна, — марно.

Типовий приклад маніпуляції, яка ґрунтується на страху, — наша осіння паніка щодо свинячого грипу. Ця історія дуже добре показала, наскільки наше суспільство пронизане страхом і наскільки воно залежне від нього. Заходи уряду — зокрема руйнування фармацевтичного бізнесу — які в іншій країні в таких самих умовах зазнали б найжорстокішої критики, в нас знайшли якщо не підтримку, то розуміння. «Злих фармацевтів», які, на думку наших громадян, безумовно зацікавлені в підвищенні цін на ліки, має бути покарано. Наша людина боїться фармацевтів більше, ніж відсутності ліків в аптеках.

Висновки

Українці дуже бояться одне одного. Зверніть увагу на вислів «З нашим народом інакше не можна» і йому подібні, за допомогою яких ми описуємо «чужих». Думаю, страх і, як наслідок, відсутність довіри одне до одного є головною причиною нашої кризи, що не припиняється 20 років. Страх означає, що ми нездатні взаємодіяти безпосередньо між собою, взаємодіяти горизонтально, так, як це роблять люди у країнах з розвиненим громадянським суспільством. Страх змушує нас у будь-якій найнезначнішій справі покладатися на державу і постійно вимагати збільшення її втручання в наше життя. Ми так налякані одне одним, що всіляко прагнемо сховатися за державу. Однак держава за природою своєю не здатна хоч якось вирішити принаймні 10% завдань, які ми їй доручаємо. Держава без соціальних інститутів громадянського суспільства не лише не здатна захистити нас від страху, але, як ми бачимо, сама є суб'єктом маніпулювання страхом. Загалом, коло замикається. Або ми викинемо нарешті «цей телевізор» і навчимося діяти спільно із сусідами, або на наше суспільство чекає черговий тоталітарний спазм.

www.kontrakty.com.ua