Підкамінь – відома місцина у Галичині. Розташоване між Бродами та Почаєвом, поселення розкинулося на межах Вороняцького і Кременецького кряжів, на півночі Подільських Товтр, котрі у народі звуться  Медоборами.

Благодатні кліматичні умови цього краю перших поселенців привабили у сиву давнину: археологи знайшли залишки посуду, які датують ще ІХ століттям до нашої ери.

Нині Підкамінь вабить туристів двома перлинами – пам’яткою природи – сімнадцятиметровим Каменем та монастирем, коріння якого сягає княжих часів.

Камінь

Появу цього велета повязують і з природними, і з надприродними силами. Звісно, давня людина не могла у своїх уявленнях про світ не придумувати версій про те, звідки ж таке диво взялося у цьому місці.

Перші поселенці віку висоцької культури ранньозалізного часу, тобто тридцять століть тому, використовували його для своїх обрядів, і для них він був своєрідним ідолом та оберегом місцевості від усіляких сил зла.

Із західного боку Каменя є ніша, зроблена у вигляді стилізованого серця. Дослідники припускають, що тут давні мешканці цієї території здійснювали обряди та приносили жертви своїм богам.

А ще на самій вершині Каменя є шість могил завглибшки до півметра. Чиї вони, хто їх видовбав – не відомо. Історики кажуть також, що численні пази та заглиблення у камені вказують на те, що вони колись утримували дерев’яні конструкції. Тобто і тут існувала система забудови на зразок фортець Тустань чи Бубнище.

Зрештою, у часи Галицько-Волинського князівства на Камені з шириною стін до десяти метрів звели християнський храм, який мав оборонний характер. Споруда була двоповерховою: на першому поверсі містилися келії, а на другому – церква.

З давніх словянських часів збереглася і назва гори – Рожаниця. Історики та етнографи впевнені: її названо на честь язичницьких богів Роду та Рожаниці, котрі у свідомості наших предків асоціювалися з родючістю природи та продовженням роду людського. У глибині цієї гори, яку згодом проголосили святою, є дві печери. Науковці переконані, що їх використовували як храм чи каплицю. Наприклад, та, що з більшим входом, могла бути підземним храмом, а менша – келією.

Монастирський комплекс Підкаменя

Перші ченці на території нинішнього Підкаменя, за даними деяких істориків, були домініканцями – посланцями Римської курії, і прийшли у ці краї на початку ХІІІ століття. Буцімто вони й збудували на горі перший дерев’яний костел. Однак під час татарського набігу храм вороги знищили, а настоятеля монастиря отця Урбана, а з ним ще 12 ченців, стратили. Переказ свідчить, що усі вони йшли на загибель з пальмовими гілками у руках.

Ще один переказ розповідає таке: “У давні часи, коли навколишні села палали вогнем через нашестя диких татар, чоловіки гинули від їхнього  кривавого меча, а жінки i діти просили допомоги у Бога, з’явилася Богородиця посеред неба i розбіглися загони наїзників, як хмари перед сонцем. А Матір Божа, спочивши хвилинку на землі, повернулася назад у небо. І залишилися два сліди – один в Почаєвi, а другий у Пiдкаменi, i потекли із них чудові джерела чистої води”.

Від Підкаменя до благодатного Почаєва – 15 кілометрів.

Нині на студитському підкаменському монастирі Походження Дерева Хреста Господнього є пам’ятні плити багатьох його фундаторів – магнатських родин Вишневецьких, Чарторийських, Любомирських, Собеських, Потоцьких, Калиновських.

Серед найцінніших пам’яток сакрального комплексу у Підкамені, безперечно, називають: костел Успiння Пресвятої Богородицi , зведений у 1464 – 1760 роках, монастирськi келiї 1612 – 1746 років, обороннi споруди монастиря з 1702 року, коринфську колону з фігурою Богородиці з 1719 року та каплицю святої Параскеви з 1739 – 1741 років.

У ХVІІ столітті Підкамінський монастир став відомий у всій Речі Посполитій. Новий власник тодішнього містечка Підкамінь Балзатар Цетнер заново відбудував монастир з каменю. Над храмом високо до неба здіймалась вежа, яку увінчували чотири мідні триметрові скульптури святих.

А у самому храмі були ще 31 скульптура католицьких святих та 14 ікон.

Син власника містечка – Олександр – допоміг з укріпленням монастиря: звели обронні мури, башти, насипали вали. Згодом ці мури врятували не одне життя не лише мешканців монастиря, а й людей з довколишніх територій.

Поряд з монастирем у ті часи з’явилася лічниця для убогих та притулок для бездомних.

У 1695 році у храмі урочисто освятили головний вівтар Успіння Діви Марії.

Згодом ікону Богоматері Підкамінського монастиря проголосили чудотворною. А гору Рожаницю – святою. У монастирських архівах було чимало записів про дивні моменти зцілень у Підкамені. Відтак до тих місць тягнулися тисячі прочан і православного, і католицького світів.

Найбільше людей до Підкаменя – до 200 тисяч осіб – прибуло на день коронації ікони Матері Божої 14 травня 1725 року. Папа Бенедикт ХІІІ на прохання польського короля прислав до Підкаменя з Рима золоті освячені корони та дозвіл Римської капітули на проведення урочистостей.

Через дві сотні років церковна влада знову коронувала ікону Богородиці – 15 серпня 1927 року.

“Золоті часи” монастиря у Підкамені чергувалися із сумними періодами в історії обителі. У 1778 році, відповідно до указу цісаря Йосифа ІІ, частина римо-католицьких закладів на нашій території мали припинити існування. Стосувалося це й обителі у Підкамені. З неї вже вивезли 7 гармат, 79 гаківниць, 22 види іншої вогнестрільної зброї, коштовні прикраси з ікон Матері Божої, Ісуса Христа, Йосифа, Варвари, Домініка, майже всю скарбницю. До Золочева перенесли засновану домініканцями аптеку. Однак монастирю у Підкамені судилося бути! Йосиф II помер, а його брат Леопольд II скасовував декрет і  дозволив подальше функціонування святині.

Поступово монастир у Підкамені почав відновлюватися. У 1831 році ченці заснували установу для досліджень монастирських архівів та фондів бібліотеки, в якій на той момент було майже 5000 томів праць і рукописів на теологічні, філософські, медичні та історичні теми.

Через кілька років після того у Підкамінському монастирі встановили орган, а частину обителі покрили бляхою. Художник Мартин Яблоновський написав для монастиря вісім нових ікон, відновив деякі фрагменти старовинного стінопису.
Під час артилерійського обстрілу в 1915 році частково обвалилося склепіння у храмі, а через рік пожежа знищила багато картин, рукописів, ікон, майже півтисячі книг.

На початку 40-х років минулого століття монастир закрили. У 1946-му один з найвеличніших монастирів Європи радянська влада перетворила на в’язницю й катівню. Рятуючись від холоду, в’язні спалили майже всі дерев’яні речі, крім Чудотворного Розп’яття з ХVІІ століття.

Згодом тут створили психоневрологічний інтернат, а сам храм перетворили у конюшню. Коли ж живих коней замінили металеві, то тут з’явився гараж.

І лише у 1997 році знову почалося відродження обителі.

Дива та легенди  монастиря у Підкамені

Дива на території монастиря у Підкамені тривають і нині. Мова йде про високу колону зі золоченою скульптурою Богородиці з дитятком на руках. Її встановили у Підкамені 1719 року на кошти Станіслава Лідиховського. А виготовив скульптуру ґданський майстер-золотар Крістіан Шоберт. До речі,  у радянські часи скульптура почорніла і простріляна кулями воєнних подій стояла німим докором. З часу повернення храму греко-католицькій громаді у 1997 році та з початком відновлення Підкамінського монастиря Походження дерева Хреста Господнього золочена скульптура Богородиці з дитятком на руках почала самовідновлюватися, і потроху набуває  первісного яскраво-жовтого кольору.

Ще одна цікава історія з життя монастиря у Підкамені – побудова у ньому колодязя. Це тривало цілих вісімнадцять років. Справа затруднювалась тим, що доводилося довбати кам’яну скалу, з якою не міг впоратися жоден тодішній інструмент. Легенда розповідає, що у листопадовий день 1690 року після вранішньої молитви у монастирі на його подвір’ї сів лелека, котрий тричі ударив дзьобом у землю. Ченці зрозуміли: птах вказує на джерело. Через певний час роботи знову ускладнилися. У монастир прийшов убогий чоловік і порадив ченцям розкласти в ямі велике вогнище. Коли воно згасло, скала піддалася, і почала обвалюватися великими брилами. Вода з’явилася щойно на глибині 97 метрів.

 

 

СП