Мало хто нині знає: ще навіть на зорі радянської влади на Чигиринщині була реальна пустеля, єдина в центральній Європі – зі справжніми барханами і рухомими сипучими пісками…

"Риби хватить, землі хватить – живіть!" – з такими словами прихистив у цій місцині на Чигиринщині втікачів від польського гніту гетьман Богдан Хмельницький. Першим на так званій Розсосі – рівнині між річками Тясмин та Ірдинка оселився коваль гетьманських козаків, циган Микита Ключник – так почалася історія села Розсошинці. Неподалік осіли переселенці з Мордовії – своє село вони назвали Мордвою (нині воно має назву Красносілля). Як і обіцяв гетьман, земля була родючою, а річки повні риби, тож жилося б тут людям добре, аби лише менше ворогів-нападників було… Після підлих домовленостей Москви з Варшавою для Правобережжя було втрачено все, що завоювали козаки гетьмана Хмеля – Україну хижо рвали на шматки шляхта й бояри, а будь-який опір місцевого люду душили вогнем і мечем. Після Коліївщини, коли козацький люд піднявся на битву за волю, але був зраджений Росією і винищений польськими та московськими карателями, дотла згорів Чорний ліс біля Мордви з Розсошинцями – кажуть, дубовий бір, де кошем стояли гайдамаки, знищили за особистим наказом російської цариці Катерини. Нове село поряд з двома попередніми заселили ті, хто постраждав від пожежі, тож село отримало сумну назву на спогад про ті події – Погорільці. А на місці лісу на довгих двісті років з’явилася загадкова широченна "лисина" з сипучого піску, який рухався…

"Песчаная равнина имеет около двух с половиной верст ширины и до шести верст длины. На ней песок так глубок и мелок, что при сильном ветре подымается на воздух и несется массами, засыпая соседние луга и поля". Так писалося у "Статистическом описании Киевской губернии" Фундуклея. Коли пісок нищив пасовиська й поля, перемітав людські городи й засипав плетені тини так, що не видно була кілка, щоб горщик на нього почепити – тоді люди в черговий раз знімалися з місця, змінюючи сільську межу і відступаючи перед невмолимою стихією. Брак придатної для обробітку землі змушував їхати на заробітки на Херсонщину. Популярним у місцевих селян був і чумацький промисел – валки з Чигиринщини вирушали в Крим по сіль і морську рибу. Водночас у вільному краю не забували про те, як колись володіли зброєю предки-козаки: не під однією стріхою була захована як не замашна запорозька шабля, то обріз старої рушниці. Не даремно ж в усі часи і у всіх народів розповідалися легенди про те, що немає більш витривалого воїна, аніж бедуїн (в перекладі –"син пустелі"), який змалечку звикає до суворого життя і невибагливості…

1873 року селяни Мордви, Розсошинців і Погорільців підняли бунт проти люстраційних актів, вимагаючи, щоб їм наділили землі не менше п’яти десятин на душу. Щоб утихомирити землеробів і чумаків, до цих сіл навіть довелося ввести елітні кавалерійські підрозділи драгунського Ризького полку. Та вже 1877 року в селах були створені озброєні селянські "Таємні дружини", які поставили собі за мету не більше й не менше, аніж… знищення російського царя та уряду. Керував повстанцями селянин із символічним для "пустельників" прізвищем – Іван Пісковий. Доля "Таємної дружини" була така сама, як і попереднього повстання – і вже зовсім скоро прізвище Пісковий лунало на перекличках в’язнів далекого засніженого Сибіру…

Та волелюбність краю від того не згасла. У 1919–1920 роках, коли знаменита Холодноярська республіка громила московських зайд і їхніх місцевих прислужників, серед її бійців одними з найкращих були знову хлопці з трьох сіл "пустелі". Знаменитий Юрій Горліс-Горський у своєму "Холодному Яру" писав про них із захопленням, як про чудових козаків – іронізував тільки, що "пустельників" було здалеку видно по дивній ході – ноги переставляли так, наче витягували їх із глибокого піску…

В усі часи вони затято рубали ворога і були досить свавільними й буйними, коли хтось пробував обмежити їхню волю. Втихомирювалися хіба що в церкві. До речі, свого часу саме в Мордві священиком і вчителем був Марко Грушевський, один із засновників Української автокефальної православної церкви, родич першого Президента України Михайла Грушевського.

Навіть після втрати Україною незалежності в цих селах не позбулися вільнолюбного духу. Особливо яскраво проявилося знову чигиринське вміння тримати зброю в роки війни проти фашистів. Практично всі чоловіки сіл пустелі билися проти ворога як не на фронті, то у потужному Холодноярському партизанському загоні. Особливо прославився уродженець Розсошинців, Герой Радянського Союзу Михайло Дейнеженко. У боях за переправу через німецький Одер "пустельник" з усього 52 бійцями стримав натиск повітряного десанту – 1200 солдатів і офіцерів хваленої Берлінської авіашколи…