– Щось було сумнівне, хибне у нашому прямуванні до Європи, яке відбувалось. Ми стали у самому краєчку черги і чекали, допоки нас допустять до європейського раю. А це не є правильний шлях входження у ту Європу, в яку я б хотів увійти. У якомусь сенсі добре, що Європа нас не прийняла таких – неспроможних захистити себе, неспроможних відстояти свої інтереси – і ми були б просто якимось придатком до Великої Європи. Те, що нас зараз відпихають від Європи, є добрим для нас шансом осмислити, чи ми хочемо насправді бути в Європі, чи ми справді почуваємось європейцями? Чи може ми, якщо послуговуватися словами папи Іоанна Павла Другого, друга легеня, яка досі звапнована, яка досі не діє? І, можливо, нам, варто спершу відновити ті цінності, про які ми так багато триндимо на всю Європу! А насправді  не маємо їх. Можливо, їх треба відновити з тим, щоб оця «легеня» запрацювала.

– Професоре, як би Ви охарактеризували ті процеси, котрі зараз відбуваються в Євросоюзі?

– Європа загалом, скажімо, Європа французьких чи бельгійських лівих, вкотре засвідчує, що прагматичні інтереси стоять вище від (демократичних) цінностей. І що найголовніше: прагматичні інтереси енергетичної безпеки, тобто газ, стоять вище, ніж ті цінності, на яких збудована Європа! Це є цінності взагалі людської цивілізації! І Європа вкотре робить ту помилку, яку вона робила у час Мюнхенських угод із нацистською Німеччиною. Європа вкотре не розуміє: якщо якась брутальна сила не знаходить опору, вона не має межі своєму поширенню. Іншими словами, Європа сьогодні так само намагається знайти свою «хатку  скраю», як це робить звичайний українець, піддається тій силі. І як звичайного українця ця сила дістане – «виколупає його з тієї «хатки з краю», – так і Європу. Як свого часу Гітлер змусив (європейців) захищати цінності, так само і Росія Путіна (не провідних інтелектуалів російських, які є моїми друзями), агресивна Росія виколупає Європу з її «хатки».

– Що за таких європейських реалій відбуватиметься в Україні і з Україною?

– Усе це є наслідок неподоланого комунізму. Під впливом Європи, яка не хотіла другого Нюрнберзького процесу, уже над комунізмом, Україна, як і весь пострадянський простір, сказала собі: «Ну, все, давайте ставити крапку! Давайте забудемо і йдемо далі!» Але виявилося, що далі піти неможливо, доки ми не осмислимо гріх і злочин комунізму. Поки у людських душах не відбудеться те, що відбулось у Німеччині при переосмисленні та осмисленні злочинів нацизму. І тому, як говорить видатний соціолог Головаха, «ми маємо нині аморальну більшість». Більшість, яка заправляє свої закони і яка веде нас у прірву. Моя пропозиція і «для внутрішнього вжитку», і для усього нашого пострадянського простору: вернімося назад і зробімо іспит сумління. Всі нації! Бо усі винуваті! Немає лише однієї винуватої нації, усі ми винні!

Професор Мирослав Маринович також висловив сподівання, що раніше чи пізніше, Україна очиститься від комуністичного минулого – і на державному, і на громадському, і на особистому рівні. Тоді і Україна, і пострадянський простір, і вся Європа повернуться до демократичних цінностей.