Від колись багатотисячної громади в обласному центрі залишилося ледве більше десятка прихильників старих обрядів.

У маленькій церковці, увішаній старовинними іконами, п'ятеро дорослих і двоє дітей по черзі співучо читали молитви. "Співати правильно в нас, на жаль, уже майже ніхто не вміє, – пояснює заступник голови громади на ім'я Петро Петрович. – Хіба що наш уставщик Максим Чернятевич. Попа свого поки що теж не маємо – священики іноді приїжджають до нас із Києва та з Росії. Зараз будуємо хату – сподіваємося, що як буде де жити, то буде й священик".

Від багатотисячної дореволюційної громади черкаських старообрядців зараз залишилося осіб з п'ятнадцять. Підпорядковані вони архієпископу Київському і всієї України (так званої Білокриницької згоди) Савватію. Кажуть, залишився й дехто від "безпоповців" – старообрядців, які не сприймають сучасного духовенства. "Поповці" Білокриницької згоди і "безпоповці" іноді спілкуються між собою, але моляться тільки окремо.

– Важко було пережити радянські гоніння, особливо у хрущовський період, – зітхають старообрядці, які після служби охоче розмовляють з журналістом "Прес-Центру". – Багато розбіглися, багато втратили віру, а дехто перейшов у офіційну церкву.

Певний час черкаська громада поповнювалася старообрядцями-харків'янами, які в часи передвоєнних гонінь на церкву перебралися з колишньої столиці України у, здавалося б, відносно тихі Черкаси. Приходять нові люди й зараз – дехто, як от парафіянка Мар'я (саме Мар'я, адже, за її словами, Марією можна називати тільки Богородицю), перейшов у старообрядці з Московського патріархату.

– Проте нині в нашій громаді залишилися здебільшого старі бабусі, нащадки тих старообрядців, яких колись було у Черкасах мало не більшість від усіх православних, – зітхає парафіянин Нікола. Цей україномовний чоловік наполягає на саме такому імені, адже, за його словами, святого чудотворця, на честь якого його названо, звали саме так, а не Микола і не Николай. – Втім, нас це не засмучує. Головне, що ми молимося так, як наші предки, як молилися великі руські святі. Наші служби не змінені й не скорочені – вони тривають десь по 8 годин на добу. Деякі глибоко віруючі люди, як от Максим Чернятевич, не тільки самі вистоюють такі довгі служби, але й не дозволяють сідати навіть дітям.

Хатина, де нині розміщується Свято-Троїцький храм старообрядців, уже має свою історію.

– Оця церковка в нас уже, по-моєму, двадцять два роки, – розповідає Олександра Іванівна, предки якої з діда-прадіда дотримувалися старих обрядів. – Після того, як справжню церкву закрили, ми молимося по хатах.

У старообрядницькому середовищі Черкас побутує переказ, як після закриття у 1950-х роках "справжньої" церкви старообрядці молилися в хаті однієї літньої жінки на вулиці Горького, навпроти нинішнього заводу "Темп". Бабуся спочатку була проти, але їй уві сні явився Нікола Чудотворець, який наполіг, щоб вона не відмовляла молільникам. Згодом хатку знесли, замість неї дали двокімнатну квартиру, яку згодом обміняли на той будинок на вулиці Богдана Хмельницького, де церква діє й до сьогодні...

Реформу московського патріарха Никона, який у 1653 році наказав російським православним хреститися трьома пальцями (за прикладом греків і українців) замість двох та вніс ще деякі зміни у церковну обрядність, не сприйняло досить значне число віруючих. Їхнє незадоволення, помножене у багато разів державним тиском і гоніннями, які розпочала щодо прихильників старих обрядів російська влада, призвело до трагічного розколу в російському православ'ї. Уникаючи переслідувань, старообрядці ховалися у безлюдних місцях, тікали до Сибіру та сусідніх країн. Однією з держав, де вони знайшли прихисток, стала Річ Посполита, і зокрема найближче до російського кордону "польське" місто – Черкаси. Перед революцією 1917 року в Черкасах діяло два старообрядницькі монастирі й кілька парафіяльних церков, старообрядці відігравали значну роль у житті міста. Проте більшовицькі репресії буквально знищили старообрядницьку громаду разом з її очільником – єпископом Рафаїлом (Воропаєвим). Після Другої світової війни черкаські старообрядці залишилися без єдиного храму (на його місці тепер Будинок учителя), тож відтоді мусили збиратися по приватних хатах.

Сучасна православна церква, в тому числі й Московський патріархат, визнає рівнозначність нових і старих обрядів і закликає старообрядців повертатися у Вселенське православ'я, зберігаючи свої обряди і звичаї.