94-річна Олександра Лавришин 77 років чекала на той момент, коли нарешті привселюдно змогла заспівати українську колядку, – та цього разу її голос лунав не у храмі в рідній Чехівці, про що вона мріяла в дитинстві, а із запису, зі сцени одного з театрів Стокгольма, за тисячу кілометрів від рідного села.

Олександра Лавришин, уродженка України, яка ось уже 50 років мешкає в шведському місті Мальмьо, стала головною героїнею моновистави, написаної Геленою Торнквіст - її внучкою.

Кореспондентка Української Служби Бі-Бі-Сі у Стокгольмі Катерина Любка побувала на прем’єрі вистави.

Тієї холодної різдвяної ночі 1932-го року спів юної Олександри раптово обірвався - до сільської церкви ввірвались солдати в сірому і оголосили сталінську колективізацію. І тоді 12-річна Олександра з України втратила право володіти власним життям - цими подіями розпочинається вистава «Брудні хустинки Сталіна», написана Геленою Торнквіст на основі спогадів її ж бабусі – Олександри Лавришин, яка пережила Голодомор тридцятих років.

Гелена говорить українською

З авторкою, яка народилася, живе і працює в Швеції, ми розмовляли українською.

У кого ж вона вчилася українській мові? Акторка Гелена Торнквіст: «Я навчилася українську мову від бабусі. Тільки з бабусею говорила: трохи з мамою, але навчила мене бабуся». Як часто розповідала Вам бабуся про Голодомор і чи взагалі говорила про ті події?

Гелена Торнквіст: Вона сама майже ніколи не говорила про ті роки. Хіба що трохи згадувала. Але я хотіла більше і більше знати. Я часто її питала».

- А для Вас чому було важливим написати виставу?

Гелена Торнквіст: Про це я багато думала. Я прагнула якимось чином подякувати моїй бабусі, адже вона так багато зробила для мене. Як я стала старшою, пішла до університету, стала акторкою – і я хотіла театром, виставою щось сказати. Я багато років думала над тим, як зробити цю виставу про бабусине життя. І тепер я зробила це.

Гелена у своїй виставі згадує, що про український Голодомор 30-их років у шведських підручниках з історії лише одним рядочком вказувалося і у такому контексті: «померло 7 мільйонів людей від голоду внаслідок неврожаю». І коли в школі вона одного разу на уроці історії спробувала заперечити, спробувала розповісти про долю бабусі, своєї сім’ї – то її розповідь сприйняли за фантазію. Та Гелена не здавалася.

Гелена Торнквіст: Я хочу, щоб люди через сто років знали про це, більше знали про Голодомор.

Реакція глядачів

А з якою довірою сприйняли історію Гелени тепер? Після прем’єри я цікавилась у глядачів про їхні враження.

«Я думаю, що у Швеції багато людей знають про Сталіна, але що він мав такий вплив на Україну – це, я вважаю, для більшості, як і для мене, зовсім новий момент»,- говорить молода дівчина.

«Для мене була несподіванкою історія, я не знала цю історію. Дуже важливо, що Гелена розповіла її нам. Адже знання правди про минуле допомагає уникнути аналогічних трагедій в майбутньому», - так оцінила роботу Гелени Торнквіст одна з шведських глядачів.

Посол України в Швеції Євген Перебийніс вважає, що емоційно насичена розповідь Гелени повчальною є і для українців.

Посол Євген Перебийніс: Я вважаю цю виставу вагомою подією в мистецькому житті не лише Швеції, а і України. Ми уже зробили переклад, і думаю, це уже справа нашої честі, щоб про виставу дізналися і в Україні. Я мрію про те, щоб у перекладі на українську мову, хтось з українських акторів зміг цю моновиставу презентувати і українському глядачеві. Я думаю, що це було б дуже цікаво.

З великим хвилюванням чекала перший показ вистави уся сім’я Гелени Торнквіст: мама на прем’єру приїхала разом з сестрою, яка прибула зі Сполучених Штатів Америки.

Мама, Олександра Л. Торнквіст: Я мушу правду сказати: у мене дуже болить у серці за нашу маму, за те, що голодувала, що у тому Голодоморі втратила усю родину. Мені дуже важко було сьогодні про все це слухати. Але я дуже горда, що моя дочка настільки прагне розповісти про те страшне життя, через яке пройшла її бабуся.

У родині знають, що бабуся Гелени через страх ніколи б не наважилася так відкрито говорити про перенесені нею страждання – Олександра Лавришин і по нині боїться і вважає, що на того, хто розповість правду, очікують переслідування.

Тому такою великою є радість тітки Гелени, Віри Лавришин за те, що її племінниця, яка народилася і виросла у Швеції, такий великий інтерес проявила до пережитого в дитинстві її бабусею.

Та радість самої Гелени, незважаючи на великий успіх вистави, не була повною: найбільшим смутком для неї стало те, що бабуся через хворобу не змогла приїхати до столиці з південного шведського міста Мальмьо, де мешкає ось уже 50 літ.

«Коли я говорила з бабусею перед прем’єрою, вона сказала: якщо хтось прийде послухати, передавай мої найкращі вітання і подякуй за те, що вислухали. Але я вирішила, що буде краще, якщо вона сама подякує за себе і заспіває ту колядку, яка так і не пролунала в те фатальне Різдво в Чехові у 1932-ому році», - цими словами прощалася з глядачами Гелена Торнквіст.

І так прозвучав вперше привселюдно спів Олександри Лавришин, свідка українського Голодомору – а те, як багато людей її слухало, зафіксовано на фотознімку, зробленого внучкою спеціально для бабусі.