Чигиринського священика за "українофільство" переслідували і за царської, і за радянської Москви.

Портрет його чотириюрідного брата, Михайла Грушевського, знає кожен українець, який тримав у руках 50-гривневу купюру. А фотографій священика Марка Грушевського майже не залишилося, зате збереглася його чудова колекція старовинних українських ляльок-мотанок та написане ним одне із перших у світі дослідження з етнографії дитинства – "Дитина у звичаях і віруваннях українського народу"…

Народився Марко Грушевський 1865 року в Худоліївці на Чигиринщині. Під час навчання у Черкаському духовному училищі і Київській духовній семінарії став членом гуртка, який відстоював ідею відродження українського православ'я та збереження етнічної самобутності українців. Очевидно, саме тому на вільнодумця у рясі скоса поглядала царська поліція – і тоді, коли він після семінарії вчителював у церковнопарафіяльній школі рідного села, і коли служив учителем і псаломником у черкаській Чорнявці. Ще прискіпливіше за ним почали наглядати в Києві, де був псаломником Андріївської церкви – через це був вимушений повернутися на Чигиринщину, вчителював у Головківці та Мордві (нині – Красносілля). Після висвячення в сан священика служив у Михайлівській церкві священного для українців Суботова.

Саме на Чигиринщині Марко Грушевський разом із дружиною Марією зібрав унікальну колекцію українських ляльок-оберегів і вишиванок. Вона збереглася й до сьогодні – зокрема у внучки Грушевських, Валерії Левчук. На Чигиринщині написав і наукову працю з дитячої етнографії, детально описавши українські традиції, пов'язання з народженням і вихованням дитини, а також дитячі іграшки та забавки – від давніх часів. Його дослідження "Дитина в звичаях і віруваннях українського народу" опубліковане 1907 року у Львові і було високо оцінене Іваном Франком. Описані Грушевським іграшки – дзиґи, ходулі, повітряні змії, арбалети, мечі і луки наче проводили невидиму нитку від традицій часів Київської Русі до сучасної йому України…

У доносах, отриманих губернатором Київщини, говорилося, що священик занадто явно "українофільствує" і підбурює селян проти царя. 1910 року, незважаючи на прохання чигиринської пастви, священика переводять до села Таганча на Канівщині. Там він досить довго служить священиком Покровської церкви і одночасно викладає у місцевому двокласному міністерському училищі. 1916 року на священика, який не відрікається від любові до України, скоїли невдалий замах російські шовіністи-"чорносотенці"…

1918 року разом з родиною Марко Грушевський перебрався до Києва і став активним учасником руху за автокефалію православної церкви в Україні. Був членом Всеукраїнської православної церковної ради, входив до складу першого українського кліру Софійського собору і зрештою 1922 року став єпископом УАПЦ. В цей час багато працює над перекладами і виданням українською мовою церковних книг, входить до редакційної колегії часопису "Церква і життя".

Новітні більшовицькі жандарми виявилися набагато жорстокішими від царських, а ідеологи "єдиного радянського народу" послідовнішими за "чорносотенців". Спочатку Марко Грушевський під тиском Державного політичного управління вимушений був 1930 року зректися церковного сану. Колишній єпископ став сторожем у артілі інвалідів, але в своїй сторожці продовжував вести наукові записи. Вилучені під час обшуку, вони стали доказом його "невиправності" – 11 червня 1938 року Грушевського арештовують і ув'язнюють у Лук'янівській тюрмі. Через два місяці, згідно з постановою Особливої трійки НКВС, священика розстріляли.

Ніхто точно не знає, де саме стратили чигиринця – на Лук'янівському цвинтарі чи у Биковнянському лісі Києва. Кенотаф Грушевського (символічна могила без поховання) встановили на Лук'янівському цвинтарі – біля могили його дружини. В травні 1989 року радянська Феміда визнала безглуздість цієї страти, посмертно реабілітувавши розстріляного священика…