Прес-служба Львівської єпархії Української Православної Церкви пропонує до уваги читачів стенограму (зроблену з магнітофонного запису) лекції відомого церковного діяча Івана Огієнка (митрополита Іларіона), яку він виголосив перед студентами в еміграції в 1957 році. Магнітофонний запис лекції є в архіві Львівської єпархії. Коли ми запропонували цю стенограму сайту ZIK, де були розміщені окремі вкрай запальні висловлювання щодо подій на урочистому засіданні ЛМР 24.11.2010р., нам було відмовлено…

ДОВІДКА: Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім'я : Іларіон; * 2 січня (14 січня) 1882 р., Брусилів — † 29 березня 1972 р., Вінніпег) — український вчений, митрополит (від 1944 р.), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922 р.).

У Львові є вулиця, названа на честь Івана Огієнка (колишня вул. Куйбишева).

«… 1596 р. наслідки ці для України були страшні. Це були наслідки, які я називаю смертоносними, бо справді ці наслідки били безкінечно Україну і не дали їй змоги убитися в силу. Наслідків Берестейської унії було багато. Я коротенько розповім тільки про головніші з цих наслідків. Знати ці наслідки зобов’язані всі, для того щоб вам ліпше і глибше орієнтуватися і в нашій церковній історії і в нашому церковному життю. Перший наслідок був розклад Православної Церкви.

Православна Церква несла силу в Україну, а Унія розбивала її. Унія розбивала нашу Церкву кругом, унія ламала (прийнятий канон), і цим обезсилювала нашу Православну Церкву, вносила розлад та непорядок. Унія повставала через непослух канонам, а це розбивало нашу церкву сильно. Як в кожній Церкві, так і в Церкві Українській було немало чинників із-за яких з Церкви, за те чи інше виключали а уніати всіх викинених приймали до себе, а це родило непорядок в Церкві, це породжувало розлад в Церкві бо було в Церкві як часто буває всякі священики. З того часу появились у нас так звані перекінчики, або перелетники, які літали від однієї Церкви до другої і завжди уніатська Церква приймала їх охоче. Дисципліна церковна ламалась, був брак дисципліни, а він завжди Церкву домінує.

До уніатської Церкви перейшло гірше священство, яке у себе колотило, або відійшовши вони і там колотили проти Православної Церкви. У Православній Церкві пішли непорядки, бо на місцях патрони і інші вимагали від православних дуже багато такого, чого вони робити не могли. Свого часу, коли розповідав вам про патронат, я говорив вам пр. ці насилля над нашими священиками, дехто ці насилля мусив терпіти, дехто поставав, і його викидали з нашої Церкви. Церква розкладалась, Церква тратила силу, а що Україна була зв’язана з Православною Церквою так само тратила силу і сама Україна. Це сильно било усіх.

Збідніння Православної Церкви наступило величезне, бо патрони, які керували церквами, коли священики не хотів приймати унії, робили йому усілякі утиски і духовенство занепадало. Отож, коли нам часто закидають, що в унії йшли православні священики, рятуючи свій безлад у Церкві, це є глибока неправда, бо цей безлад робила нам католицька влада, а найпершим робив нам уніат.

Другий наслідок тяжкий і величезний – це обезсилення України. Унія Берестейська била Україну політично також, український народ був обезсилений, єзуїти вдарили найперше по українській інтелігенції і багато з них і багато з них відтягли в унію. Ми втрачали свою шляхту, своє боярство, своє князівство, український народ обезсилює, остається в нього тільки попи та хлопи і України боронити як держави, як нації,, як цілості народу власне кажучи встає все інакше.

Унія не була б шкідлива і небезпечна для нас, коли б це справді її тримався той гурток зрадників, яки її почав, але уніати на свій бік перехилили короля і всю польську владу, вона заступилась за всіх зрадників. Унія знесилювала Україну остаточно, а розпочалося це ще за Флорентійської унії 1439 рік. Уже та Флорентійська унія била український народ, а унія Берестейська добивала його. Всі наші кращі сили ішли на оборону своєї віри, не було кому займатися політичною Україною. Поляки були задоволені, бо український народ перестав боронити себе, як націю боронити тільки свою віру. Отже, очевидно народ добре розумів, що віра православна і українська нація вони зв’язані нерозривно, і тому боронячи віру боронив і себе. Уніати не були прив’язані до України, серед всього уніатського єпископату ми не бачимо якихось українських патріотів, їм Україна була непотрібна, це були спольщенні православні роди, що дбали тільки про себе. Очевидно Україна остається беззахисна, безголова, бо в унію з часом відтягли нашу інтелігенцію. Король і уряд вживав різні заходи, дуже тонких і брутальних заходів, щоб нашу інтелігенцію перетягнути в унію, а з унії в католицтво. Україна обезсилила остаточно, і коли в 1648 році Богдан Хмельницький піднявся в обороні Православ’я проти унії і підняв з собою всю Україну. Україна помалу почала чахнути. Внаслідок цього унія пхнула Україну під Москву. Це вона защепила москвофільство. Народ хотів шукати спочинок від ґвалтів, що несла унія в Україну, ґвалтів релігійних, де він міг їх бачити, він міг їх бачити тільки в сусідні Москві, і справді Москва з давнього часу заступилася за православних. Москва виробила політичну лінію, вона давала велику поміч всім православним, що звертались до неї, а це ті самі очі і серця України скерували до неї. Отже це був природній процес. Це було нормальна річ, бо Москва заступилась за православних, туди звернуті були і очі України.

У своїй праці Українська Церква за часів Богдана Хмельницького я дав цілий розділ, де показав, як утікали в Московію і духовні і інші. Втікало козацтво, втікало духовенство, цілі монастирі. Московський цар вмів приймали з розкритими раменами і цим топтали до того, що сталося у 1754 р.

Переяславська Рада своєю постановою підготовлена унією і уніатами. Вона була звичайним процесом того часу. Сьогодні маємо ідеологію іншу, але це сьогодні, а в старину цього не було.

Четвертий наслідок. Унія не принесла користі Польщі. Польща чекала великої користі, але не отримала її. Так унія була видумана на те, щоби Польщу підтримати і підсилити.

В Польщі український і польський народ ніколи у згоді не жили. Через це Польща обезсилювалась, і було задумано, що як буде унія, то вона наблизить український народ до поляків. А коли прийме унію, то тоді легко український народ перевести до поляків.

Цього не сталося, унія ще розділила і розбила український народ. Так поляки разом з іншими причинами ставили завдання, що унія пустить русина на русина. Тут вони добились. Український народ через унію обезсилив і кинувся один на одного. Українець пішов на брата і ця боротьба триває до цього часу. Кращі польські сили розуміли, що робиться велика шкода, не тільки для українського народу, але і для польського.

Ми бачимо, що шляхта польська на своїх з’їздах робить постанови на з’їзді 1607 р. шляхта в Синдомирі постановила просити короля знищити унію, як джерело постійних заколотів. Король не послухався, духовенство польське весь час підтримувало унію. Польща нічого з цього не добилася, не перевела український народ в унію, а коли пізніше силою заганяли в унію, народ в унію йшов, називав унію польською вірою і тільки чекав способу і часу, щоб покінчити з цією польською вірою. Так було весь час аж до 1795 р. (до останнього поділу Польщі) коли Польща впала український народ вернувся в православну віру і тоді два міліонна людей вернулися з унії.

Кращі історики Польщі підкреслюють, що Польща впала через унію. Польща і нас задавила, вдарила сильно, але вбила і себе.

П’ятий наслідок. Унія сильно била нашу культуру і традиції. Українська культура і традиції вироблялись довгими віками. Усі вони мають православне походження. Усі їх виробила Православна Церква. А унія об’єднуючись з Римом рвала наші православні традиції, звичаї, культуру.

Наша культура багато розвивалась. Замість того, що б розвиватись єдиними силами, вона переходила в інший намір.

Візьмемо французів, італійців, вони католики. Їхня культура вироблялась довгими віками, як культура католицька і в них це процес нормальний…»