15 березня в Київській духовній академії відбулася ІІ щорічна студентська конференція«Студентська наука в духовній школі». Цього року конференція, в якій взяли учать представники 11 духовних навчальних закладів України, була присвячена 150-річчювід дня смерті Тараса Шевченка.

Про те, як виникла ідея проведення цього наукового форуму, яку мету перед собою ставили його організатори, а також про проблеми, що існують у викладанні українознавчих дисциплін у духовних школах, «Православію в Україні» розповів проректор Київської духовної академії з науково-богословської роботи Володимир БУРЕГА.

«Можна говорити про те, що українознавча тематика викликає інтерес у студентів»

- Володимире Вікторовичу, як виникла ідея провести студентську наукову конференцію, та якою була мета цього заходу?

- По-перше, для Київської духовної академії і семінарії студентські наукові конференції вже стають традиційними. У 2010 році відбулася перша конференція під загальною назвою «Студентська наука в духовній школі». Ще тоді ми ставили собі за мету заохотити студентів до наукової діяльності та надати їм певний майданчик, на якому б вони могли робити свої перші кроки у своєму власному науково-богословському пошуку. Бо, дійсно, у кожного зі студентів є свої інтереси - вони готуються писати та захищати кандидатські дисертації. А апробація результатів наукової діяльності відбувається, перш за все, на конференціях та у вигляді публікацій.

Донедавна подібних загальноукраїнських студентських конференцій для духовних шкіл не існувало. Тепер можна сказати, що така конференція існує, і вже спостерігається позитивна динаміка:  минулого року в нас було трішечки більше ніж 10 доповідей, цього року – 36 виступів. До того ж на форумі були представлені практично всі українські духовні навчальні заклади.

По-друге, незважаючи на те, що це вже традиційний захід, кожного року є свої інформаційні приводи, на які потрібно звертати увагу. Цього року час проведення конференція припав на Шевченківські дні. 10 березня Україна згадувала 150-у річницю від дня смерті Тараса Шевченка. Тому з’явилась ідея: присвятити пленарне засідання конференції Тарасу Шевченку та взагалі україністиці. Також було вирішено зібрати на цю конференцію не тільки студентів, а й викладачів українознавчих дисциплін духовних шкіл і провести методичний семінар з метою обговорення проблем, які сьогодні виникають у зв’язку з викладанням українознавчих дисциплін в духовних навчальних закладах.

Крім того, в Церковно-археологічному музеї при КДА було відкрито невеличку вивставку, присвячену Тарасу Шевченко. Більшість експонатів виставки — з особистої колекції Його Блаженства, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Це різні видання поезій Шевченка, гравюри до його творів. Але, мабуть, головним експонатом виставки є ікона святителя Тарасія Цареградського та преподобного Михаїла Малеїна, написана 1867 року другом поета Григорієм Честнаховським на згадку про Шевченка та його приятеля Михайла Лазаревського.

- А чому була присвячена перша студентська конференція, що відбулась в КДА 2010 року?

- На першій студентській конференції обговорювалась проблема уніатства, як явища в церковній історії України. На пленарному засіданні з програмною доповіддю, присвяченою історичному шляху Української Греко-Католицької Церкви, виступив доцент протоієрей Олексій Добош. Також прозвучала досить цікава доповідь протоієрея Миколая Данилевича. Отець Миколай розповідав про сучасні тенденції у греко-католицькому богослов’ї. До речі, ця доповідь, пізніше надрукована у вигляді статті, викликала жваву дискусію, яка ще й досі триває.

- Щодо результатів цьогорічної конференції: наскільки цікавить студентів духовних шкіл тема українознавства, Шевченківська тема, й наскільки змістовними були доповіді?

- Взагалі на конференції працювало п’ять секцій, які були присвячені практично всім галузям богословської науки: історія духовних шкіл, богослов’я та біблеїстика, історія Церкви і церковно-практичні дисципліни.  Також була спеціалізована секція з українознавства, на яку було винесено сім доповідей, присвячених історії України, історії Церкви в Україні, Тарасу Шевченку, історії української культури тощо. Зокрема, студент Почаївської духовної семінарії виступав із доповіддю про мандрівку Шевченка на Західну Україну та відвідання ним Почаївської Лаври.

Тобто, можна говорити, що українознавча тематика викликає інтерес у студентів. Хоча, звісно, переважна більшість студентських доповідей у рамках секційних засідань була присвячена загальним церковним, філософським та історичним проблемам.

- Як Ви вважаєте, чи повинна турбувати майбутніх пастирів – випускників духовних шкіл – тема української мови, літератури, історії? Адже існує така думка, що священнослужитель має добре знати богослов’я, психологію людини, а все інше – від фізкультури до математики – йому не потрібно.

- У своїй доповіді на пленарному засіданні ректор Київської духовної академії і семінарії архієпископ Бориспільський Антоній якраз торкнувся цього питання. Він зазначив, що духовна школа завжди намагалася виховувати не лише високоосвічених пастирів, але й добрих громадян своєї держави. Тому в програмах духовних шкіл є чимало загальноосвітніх дисциплін. Пастир має бути тісно пов’язаним зі своєю паствою, зі своєю землею.

Якщо згадати дореволюційний досвід, то саме тоді в Київській духовній академії заохочували студентів писати кандидатські дисертації, присвячені дослідженню місцевих храмів, монастирів, святинь тощо. Це розвивало інтерес до краєзнавства. З Академії виходили люди, які могли продовжувати краєзнавчу роботу у себе в регіонах. Фактично завдяки Київській духовній академії сформувалась ціла мережа краєзнавчих осередків.

Якраз у рамках методичного семінару на цьогорічній конференції ми говорили про те, що дуже важливим аспектом розвитку україністики в духовній школі має бути краєзнавство. Чому б не викладати в регіональних семінаріях історію тієї чи іншої єпархії або духовної школи? Наприклад, у Почаївській духовній семінарії доречним буде окремий курс, присвячений історії Почаївської Лаври, у Чернігівському духовному училищі – тисячолітній історії Чернігівської єпархії тощо.

У КДА зараз існує спецкурс з історії Київських духовних шкіл. Можливо, буде запроваджено і спецкурс з історії Києво-Печерської Лаври.

«У КДА, наприклад, на українську мову, стилістику, риторику та літературу відводиться більше годин, ніж передбачається державним стандартом»

- Ви згадали про семінар, який відбувся для викладачів українознавчих дисциплін. На якому рівні сьогодні викладаються ці дисципліни?

- На цей семінар, мета якого полягала в тому, щоб розібратися, як і в якому обсязі викладаються в духовних школах дисципліни, пов’язані з українознавством, прибули представники більшості духовних навчальних закладів Української Православної Церкви. З’ясувалося, що, в принципі, українознавчі дисципліни присутні в навчальних закладах всіх наших навчальних закладів, але обсяг та методика їх викладання досить сильно різняться.

Є семінарії, в яких ці дисципліни викладаються дуже поверхнево, а є навчальні заклади, де цьому приділяється особлива увага. Наприклад, в Луцькій семінарії студентів заохочують виголошувати проповіді українською мовою та цитувати українською Святе Письмо. Звісно, що для пастирів, які служитимуть на Волині, такі навички є життєво необхідними.

Але в цілому ситуація досить нерівна, і мабуть, Учбовому комітету потрібно буде міркувати, як її вирівняти. Учасники семінару дійшли висновку, що ми маємо забезпечити якісний рівень викладання українознавчих дисциплін. І не тільки тому, що це важливо для загальної освіти майбутніх пастирів. Це важливо ще й тому, що духовні школи сьогодні досить активно просуваються шляхом здобуття державного визнання. Однак обов’язковою умовою отримання державної акредитації є забезпечення навчальним закладом якісного рівня викладання українознавчих дисциплін. У навчальному плані мають обов’язково бути українська мова, історія України та історія української культури. Ця вимога чітко зафіксована у державних стандартах. Тому ми маємо бути готовими до виконання цієї вимоги.

З цим питанням пов’язана й інша проблема: сьогодні до нас приходять випускники середньої школи, які досить погано володіють як українською, так і російською мовою. Коли ми перевіряємо на вступних іспитах письмові роботи, то середній бал – «трійка». Лише одиниці пишуть грамотно. Тому ми ще й  маємо виправляти ті вади, які дістаються нам у спадок від середньої школи. Хоча, вчити людей грамотно писати та адекватно викладати свої думки, це в принципі, не наше завдання, але з іншого боку — це фундамент, без якого не можлива якісна освіта.

Буває, що в семінарію вступають непогані студенти, які закінчили сільські школи і об’єктивно не мали можливості отримати якісну середню освіту. Тому за рік-два ми маємо ще підтягнути їх. Тому сьогодні, наприклад, у Київській духовній академії, як про це повідомляв на конференції наш проректор із навчальної роботи архімандрит Климент (Вечеря), на українську мову, стилістику, риторику, українську літературу відводиться навіть більше годин, ніж передбачається державним стандартом.

Думаю, що всі ці причини нас спонукають уважніше ставитися до українознавчих дисциплін, і сподіваємось, вони посядуть належне місце в наших програмах.

 «Нерідкими є ситуації, коли людина в побуті говорить українською, а виголосити проповідь їй важко, бо автоматично свідомість перемикається на російську богословську термінологію»

- Доводилося чути, що люди, які родом із Західної України і говорять виключно українською, переходили на російську мову, вивчаючи богослов’я. Наскільки реально те, що богослов’я в майбутньому вивчатиметься українською мовою, і тому тим, хто приїхав із Західної України, не доведеться адаптуватися?

- Дійсно, сьогодні досить складна ситуація, тому що українська богословська термінологія не є усталеною. На семінарі ми говорили про необхідність розвивати українську богословську термінологію. Сьогодні без особливих проблем можна викладати українською мовою церковно-історичні предмети. Але з суто богословськими предметами у викладачів виникають складнощі.

Наприклад, я викладаю в семінарії порівняльне богослов’я. Це досить складна дисципліна, яка  передбачає критичне осмислення студентами католицького та протестантського богослов’я. Однак досить часто виявляється, що богословська термінологія, зокрема інославна, яка ще півтора століття тому була досить вдало адаптована до російської мови, в українській мові все ще не має усталених еквівалентів. В Україні сьогодні ми спостерігаємо, що один і той самий богословській термін (грецького чи латинського походження) може перекладатися і писатися по-різному. Тут варто згадати і той прикрий факт, що на сьогодні ми не маємо навіть узгодженого та загальновизнаного українського перекладу Святого Письма. Нагадаю, що в Росії такий переклад з’явився більш ніж півтора сторіччя тому (так званий Синодальний переклад). В Україні ж існує кілька перекладів, здійснених різними людьми в різні часи, але кожен із цих перекладів має як свої переваги, так і свої вади. Перекладу, який був би визнаний усіма християнськими конфесіями в Україні, в нас немає.

Тому не дивно, що україномовна людина, яке читає богословську літературу російською мовою та слухає богословські курси, що теж викладаються російською, читає Святе Письмо церковнослов’янською чи російською засвоює богословську термінологію в російському варіанті. І, як це не дивно, людина в побуті може вільно спілкуватися українською, а виголосити проповідь їй важко, бо автоматично свідомість перемикається на російську термінологію.

Сьогодні в нашій духовній школі двомовність: частина предметів викладається російською, частина – українською. Кожен викладач може сам вирішити, якою мовою йому викладати простіше. Однак, здається, більшість суто богословських предметів, викладаються російською.

Наш семінар звернув увагу і на цю проблему. Але її вирішення вимагає наполегливої праці висококваліфікованих спеціалістів, які б добре володіли і давніми мовами, і сучасною українською.

«Головне, що наукові форуми стають у Київській духовній академії традиційними»

- Які Ваші особисті, як науковця і викладача Київської духовної академії, враження від роботи конференції? Можливо, Ви могли б відзначити ключові моменти підсумкових документів…

- Головне, що наукові форуми стають у Київській духовній академії традиційними. Можна сказати, що ми навчилися проводити конференції на базі Академії. Спостерігається зріст інтересу до академічних форумів. В цьому році до нас приїхало втричі більше доповідачів, ніж минулого року.

Щодо підсумкового документу, то, по-перше, учасники семінару констатували, що потрібно забезпечити якісне викладання українознавчих дисциплін у духовних школах.

По-друге, особливу увагу звернути на розвиток в духовній школі краєзнавчих студій: викладати історію окремих єпархій, окремих духовних шкіл, можливо, історію християнства в тому чи іншому регіоні, організовувати краєзнавчі конференції та проводити краєзнавчу роботу на місцях.

По-третє, прозвучала пропозиція забезпечити повний цикл викладання українських філологічних дисциплін у духовних школах. Тобто, починати з вивчення української мови, далі переходити до стилістики, риторики й особливо звертати увагу на викладання вітчизняної літератури. У КДАіС уже існує предмет «Християнство і вітчизняна література». Важливо, що це не просто вивчення літератури, а якраз спроба дати пам’яткам української літератури християнську оцінку. Це розвиває студента, його мислення і загальну культуру.

Крім того, учасники семінару визнали, що в курсі історії Православ’я на Русі слід особливу увагу приділяти вивченню історії Церкви на території України. Також визнано бажаним формування в Київській духовній академії списку пріоритетних тем кандидатських та дипломних робіт з українознавчої тематики, написання яких могло б допомогти створенню підручників з українознавчих дисциплін. Є в документі і окремий пункт про необхідність опрацювання української богословської термінології.