Він – один з не багатьох священників, хто не боїться говорити на політичні теми...

Спілкуючись із митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм відзначаємо дві речі: відчувається його патріотизм і переконаність у правильності обраного шляху. Він говорить спокійно, виважено і прямо, не ухиляється від запитань. Сьогодні владика Софроній - один із найавторитетніших не лише на Черкащині, а й в Україні, духовних керівників.

Наголошує, що в розмові з політиками не говорить лишнього, нічого не просить і не переконує, а просто… ставить людину перед фактом – вказує рукою на збудований величний Свято-Михайлівський собор. Чи є сильніші аргументи?...

 «Прочерк» зустрівся з владикою Софронієм у єпархії, в кабінеті архієпископа (Московський патріархат – ред.). У кімнаті стоїть акваріум, шафа з книгами, ікони, макет дзвіниці у вигляді голуба. Владика сидить за столом і підписує документи.

Родом владика Софроній з села Мнишин, що на Рівненщині. Та в Черкасах він вже 31 рік.

– Навчався в Москві. Там працював у музеї при академії. Але був неугодним владі, тож мене спершу відправили на Київщину, потім перевели у Черкаси. Далі послали у Городище, а тоді до Борисполя, де будував храм. А тоді знову повернувся до Черкас.

Початок розмови мав більш історичний напрямок. Нагадаємо, що як вже писав «Прочерк», митрополита Софронія в українських ЗМІ називають уособленням «проукраїнського» крила в московському патріархаті.  Це відчуваєш хоча б при розмові з владикою про «єдину помісну православну церкву».

«В одній державі – одна церква. Чи потрібна нам своя церква? От у нас є своя Конституція, усі норми якої за роки незалежності не можуть зафіксувати… То що вже говорити за другі закони. Немає коли над ними працювати. Те ж саме з законами про церкву, – міркує владика Софроній, зазначаючи, що готовий говорити на цю «надзвичайно складну тему», але наголошує, що це питання не політиків, це питання церковне: Я дивлюся на це питання з точки зору користі для людей, для моїх українців, якщо хочете. Я можу обґрунтувати свою думку, за необхідності, і канонічно, і історично. Але я готовий відповідати лише за себе... Раджу політикам, що порушують це питання, створити організацію і звернутися до кожного з нас, до представників церкви з запитанням: «Чи хочете ви об’єднання, чи ні?». Бо не політики повинні вирішувати це, і навіть не народ, а єпископат. Ось тоді і до мене не буде запитань. І ще запитаю стосовно об’єднання: «Де нас дівати?» (мається на увазі, Московський патріархат – ред.) Адже в нашій православній церкві усього в Україні близько 30 мільйонів людей. Ніхто з політиків до мене з цього питання не звертався. Але невже їхні голови розумніші за мою? Вони не богослови, історії не знають, канонів не знають. Зате вони створюють шум, щоб зіштовхнути український народ лоб в лоб».

– Якої думки щодо цього питання Ваш брат, отець Петро, що служить у Покровському соборі у Смілі?

– А він ніколи не піде проти мене і проти моєї думки. Ми часто про це з ним розмовляємо. Але в міру розумного, щоб нікому не нашкодити. От у разі об’єднання, що буде з нашою церквою? З 30 млн прихожан залишиться 10 млн… Чи корисно буде державі, щоб знову була в країні неприязнь між людьми? Це питання просто так не вирішується…

– До речі, а хто старший серед вас братів?

– Брат старший. Він з 38-го року, а я з 40-го, але так сталося, що менший керує старшим (посміхається).

– Може ви б краще могли свої погляди донести, будучи у владі? Це я повертаюся до того питання, яке ставив Вам перед виборами, стосовно Вашого можливого входження у першу п’ятірку Партії регіонів до обласної ради. Не жалкуєте, що не погодилися і не пішли в облраду?

– А що я зроблю в обласній раді? Які вона глобальні питання вирішує? Якщо в мене будуть гарні стосунки з працівниками облради, керівниками області, то я з ними завжди домовлюся, і вони мене послухають, якщо, звичайно, з моєї точки зору і з мого боку буде якась розумна пропозиція. А у партійні баталії я не входжу. Я ортодокс. І моя наука і моя церква не дозволяє мені переступати через лінію, яка не поєднується з церквою, з вченням церкви.

– А які у вас стосунки з губернатором Сергієм Тулубом?

– У мене, крім екс-губернатора Олександра Черевка, з усіма губернаторами були нормальні стосунки. Але з Черевком я теж не лаявся. Просто він не хотів мене знати і бачити… Але я йому казав: чи може вчорашній комуніст бути націоналістом? Щоб переродитися, треба 40 років. Націоналіст, з моєї точки зору, це той, хто любить своїх людей і завжди їм відданий, не дивлячись ні на що. Наведу приклад Чорновола. Його просто прибрали, але коли він ще був живий і його запитували, чи він в тюрмі не боявся, він відповів, що у нього з’явилася якась друга енергія, яка йому додавала сили, підкріпляла. Він був націоналістом, хоч часто це питання у нас намагаються не порушувати. Але що, росіяни не націоналісти? Дивіться, як вони себе захищають. Дивіться як вони б’ються за якусь навіщось непотрібну для України другу мову! Це в той час, коли в Україні є своя гарна мова. От зараз по телебаченню вибирали таланти, співали (мабуть, владика має на увазі шоу «Х-фактор» на телеканалі СТБ – Ред.). Ви там хоч одну українську пісню чули? І в комісії лише один українською мовою розмовляє. А у магазин зайдіть. Там ви чуєте українську мову?... А як тільки хтось хоче, щоб у його державі звучала своя мова, кажуть, що він націоналіст. Тут потрібно якісь конференції проводити, і не засуджувати тих, що ратують за себе, але й захищати своє.

– Свого часу в області були перепетії щодо питання утворення Уманської єпархії…

– Ніякого конфлікту по розділенню єпархії не було. До речі, вона старша за Черкаську. Тоді до мене прислухалися, чи я буду не проти. Я був не проти. Прошу вибачення, що так скажу, але Уманська єпархія – це моє досягнення. Я відкрив, організував, я зробив монастирі, я все що треба зробив. Тільки Богу б служити і людям. Коли я побачив, що все зроблено, задумався: за канонами я повинен у рік відвідати кожен приход, і як не служити, то хоч проїхати і подивитися. У мене стало 507 приходів. Я зможу в рік їх відвідати? Звичайно, ні. Тоді я сказав, які райони повинні перейти до моєї єпархії, які ні. Синод не пішов проти моєї волі, і так і зробили. Зараз до 300 приходів мені треба об’їхати. 

Робота є щодня. Просто я це не афішую у газетах. А ще ж мені треба дивитися за моїми батюшками. Між іншим, вважаю їх найбіднішими серед верств населення. Я один кричу, що треба державі зглянутися. Чому бюджетникам платять, а за мораль – ні?! Пенсіонери хоч і малу пенсію отримують, але ж отримують щось. А священники коли як прийдеться. Це проблема і немала. У них же теж є родина, діти.

– Наскільки молодь зараз тягнеться до церкви?

– У нас у храмах немає старих людей. Зараз вік прихожан від 60 і молодше. Категорія людей, що приходять до церкви, оновилася, переважно, у містах. От батюшки мені докладали, що у нас у соборі минулими вихідними 82 діток причастили. А що, їх старці принесли? Ні, їхні мами. Це є якась необхідність у людей? Так! А ще у людей є знання. Тепер не той контингент віруючих, що був колись. Тепер люди освічені, вони багато читають, мають можливість читати. Люди не просто йдуть до церкви за звичкою, бо в них це в генах, а люди йдуть до церкви, бо мають знання. Вони взнали ціну церкви і самої віри. І в нас, слава Богу, у неділю менше тисячі ніколи не буває прихожан. Не кажу вже за великі свята… Коли я вивчав богословя, то ми розглядали один з доводів віри – через авторитета. Шевченко був віруючим, Гоголь був віруючим. Сковорода? Так! А що, я розумніше за них? Треба задумуватися, чого людина грамотна вірила, а я ні? І оце людей приводить до віри. Тепер можна з вченням багатьох людей познайомитися. От мені приносять все нові і нові книги. І це гарні книги.

– Представники влади приходять на сповідь?

– Я б сказав так, але це не афішується, а ми цього не розповідаємо.

– А все-таки, чи була у Вас зустріч з новим губернатором?

– Була не один раз. Я вам так скажу, що я розумію його, а він мене. Принаймні, у нас при зустрічі не було ніяких непорозумінь. Що я йому казав, на те він не заперечував, а погоджувався. А я лишнього не кажу, і ні в кого не прошу, нікого не переконую. Я просто людину ставлю перед фактом. Ось побудований собор. Я їм кажу: Ви мені назвіть хоч одного спонсора, що вклав гроші в собор. А він побудований! А це не чудо? А якби будував хтось, це були б мільйони. А тут спонсором був народ, віруючі. А нині Черкаси мають не один собор, в кожному районі Черкас є невеличкий храм.

– Ви кажете про храми. Бачачи це, як доказ діяльності вашої – православної – церкви, влада все одно залучається підтримкою все-таки інших. Бере в список неправославного священника (за списком Партії регіонів депутатом облради став баптиський єпископ – Ред.). Вас це не зачіпає?

– Бачте, поки ще про це не було розмови… Думаю, все зміниться і все стане на свої місця. Не так все просто, як нам здається. Але хай там буде хто хоче, навіть сам Сандей приїде до Києва, але Україна – православна. Ну можливо до них хтось ще перейде з наших нерозумних православних. Бо вони нерозумні, вони не розібравшись в вірі, йдуть туди. Але ж це не тисячі людей, які у наш собор ідуть. І він заповнений! Тож мене це не лякає. А ті інші вербують одиниць, кого грошима, кого ставленням. До кожного свій підхід. Але в більшості люди, навіть якщо не живуть в православ’ї, кажуть, що вони православні і почувають себе такими. Де церкви тих – інших? А ви проїдьтеся попри парк по вул. Ільїна, поверніть голову направо і побачите справжній Храм.