Найдавніший в Україні Зимненський ставропігійний жіночий монастир заклав ще у 1001 році князь Володимир Великий. Нині древня чернеча обитель на Святій горі під Володимиром-Волинським відзначатиме — подумати тільки! — 1010 річницю свого заснування. Ця потужна енергетика древніх європейських традицій та глибокої духовності відчувається тут у кожному камінчику. Ця неповторна аура, а ще — прекрасні людські якості ігумені та черниць монастиря, творять тут щодня маленькі мирські дива.

Подія, яка у кінці минулого року відбулася у селі Зимне (воно для волинян асоціюється переважно з наявністю тут великого жіночого монастиря), на жаль, не стала відомою для більшості цих волинян. Про неї коротко повідомило лише одне волинське (та й то електронне) видання — з посиланням на сайт Володимир-Волинської райдержадміністрації, звідки, вірогідно, й запозичило цю інформацію. А подія проте неординарна. У Зимному з благословення Предстоятеля Української православної церкви Блаженнішого Володимира було відкрито музичні класи у відреставрованому за кошти жіночого монастиря шкільному приміщенні.

Власне, ці класи, перша і єдина на Волині сільська музична школа, діяли у Зимному вже кілька років. Ігуменя Стефана, настоятелька Зимненського Святогірського монастиря, за кошти чернечої обителі придбала для місцевої школи цілий комплект музичних інструментів. Два піаніно (одне з них цифрове), баян за 6 тисяч гривень, яке сама привезла із Києва, скрипки і сопілки... Ідеєю матушки Стефани було і створення шкільного хору духовно-патріотичної пісні, якому також за кошти обителі пошили елегантні сценічні костюми.

Зимненська школа і монастир дивляться один на одного через дорогу. І тисячі паломників з усіх кінців світу, яких улітку тут буває по п’ять автобусів щодня, роками спостерігали руїну над дорогою... Відтоді, як у 1989 році у Зимному збудували нову школу, приміщення старої використовувати перестали. Алла Романівна Мельник, директор школи, каже, що уже стояло питання цю споруду (щоб вона не псувала самісінький центр села) розвалити зовсім. А торік сильні снігопади завалили дах, опісля почали падати й стіни...

— Тепер матушка жартує, що те приміщення, у якому навчаються діти, це школа «стара», а відреставрований монастирем корпус — школа «нова», — сміється директор.

Симпатичний жовтий будиночок обабіч дороги нині нагадує великоднє яйце. Нині тут займаються студії, у яких дітей навчають грі на фортепіано, скрипці, баяні і сопілці. Є просторе приміщення для занять хору. А ігуменя обіцяє незабаром облаштувати ще й танцювальний зал, бо дві групи хореографічного гуртка після новосілля уже відновили роботу. Монастир закупив сюди меблі, придбав для автономного опалення газовий котел і навіть облаштовано внутрішні туалети. Обитель ще й дизайнерів найняла, аби оформили приміщення!

Чому монастир, який перебуває на самоутриманні, перекладає на себе невластиві, здавалося б, йому функції?

— Коли перед першим вересня вчителі повідомили мене, що двох дітей з однієї бідної родини нема за що зібрати у школу, я звернувся куди? До матушки Стефани. Вона виділили тисячу гривень. І 10 тисяч гривень, які бракувало для завершення вуличного освітлення села, теж дав монастир, — каже зимненський сільський голова В’ячеслав Католик, котрий називає обитель «окрасою села і духовним джерелом», але, як бачимо, це «джерело» ще й продукує цілком конкретну матеріальну допомогу для древнього села.

Матушка Наталія, яку в монастирі уповноважили провести нам невеличку екскурсію древнім монастирем, розказала, що в обителі нині 40 черниць і послушниць. Обробляють 15 гектарів землі, утримують корів, мають свої теплиці і, до речі, неземній квітучій красі, яка панує на території монастиря у теплу пору року, могли б позаздрити найкращі світові ландшафтні дизайнери. Але все це справа рук простих черничок. Монастир має і свій млин та макаронний цех, і ще донедавна тут випікали власний хліб. А ще ж в обителі триває і своє напружене молитовне життя з тривалими службами у храмі. На жаль, почути думку ігумені Стефани з приводу того, задля чого духовна обитель переймає на себе ще й непрості світські клопоти, не вдалося. Ми потрапили сюди в пору, коли добру половину черничок звалила з ніг застуда. Та й у місцевій школі потерпали від грипу. Хворіла й ігуменя, тому доручила поспілкуватися з нами сестрі Лукії.

Сестра Лукія каже, що ігуменя ще й досі керує монастирським хором, хоча її вже є ким замінити, що матушка Стефана — зі співочої сім’ї і спів для неї — це Божий дар і частинка її життя. Сільська ж дитина, якою була і майбутня ігуменя, не завжди має можливості для реалізації свого таланту. Тому й так підтримує матушка Стефана зимненських дітей, серед яких чимало здібних. Врешті, коли кілька років тому в монастирі жило більше десятка дівчаток з неблагополучних сімей, то їх монастирським транспортом возили у Володимир-Волинський: кого у музичну школу, кого — у художню.

Невеликий концерт, який того дня дали зимненські діти після загальношкільних батьківських зборів, уже міг потішити і їхніх наставників, і мам з татами. Принаймні у залі, в якому не було де яблуку впасти, реагували на те, що відбувалося на сцені, дуже емоційно. Директор школи зізнається, що діти дуже охоче відвідують і творчі гуртки, і, особливо, хор духовно-патріотичної пісні. Коли у червні минулого року він став лауреатом Другого всеукраїнського фестивалю дитячої творчості «Шлях до успіху», який відбувався у Запоріжжі, раділи і в монастирі. Адже шкільний хор на минулі Великодні свята уже співав на літургії у монастирському храмі разом з хором монашим. Може, каже директор школи, тому і взялася ігуменя за реставрацію старої шкільної руїни, що бачить віддачу від праведних трудів сестер монастиря. Адже благодійність обителі має і свою «земну» ціну: повернення старого корпусу до життя коштувало монастирю 331 тисячу гривень.

— І якби матушка Стефана не взялася нам допомогти, цю споруду вже б розібрали на цеглу!

Дивовижно, але у школі вдалося відшукати лише одне пристойне фото дітей з ігуменею. Це момент, коли дітвора з хору ходила у монастир колядувати, але й на цьому знімку матушка Стефана, а також митрополит Володимир, котрий саме перебував у монастирі, — на другому плані. Вчителі кажуть, що черниці намагаються виявляти своє добро і милосердя «неголосно».