Історія лютеранської церкви Святого Павла бере свій початок у вже далекому XIX сторіччі — 1815 році, коли спільнота німецьких переселенців попросила в одеської влади виділити місце для зведення храму. Влада надала ділянку землі на розі Ямської (нині — Новосельського) і Дворянської, де невдовзі була побудована перша одеська кірха.

Автором проекту став німець Франц Карлович Боффо, котрий прибув до нашого міста у 1822 році. Урочисте закладання фундаменту відбулося 28 квітня 1824-го, і вже через три роки на цьому місці височів храм у класичному стилі. Згодом, у 1893-му, церковна рада прийняла рішення про кардинальну реконструкцію старої будівлі, оскільки «здание серьезно обветшало, требовало ремонта и уже не вмещало всех прихожан увеличившегося прихода». Німці провели конкурс проектів, у якому переміг архітектор Шойрембрант. Йому і доручили спорудження нової кірхи. Будівництво, розпочате у 1895-му, закінчилося у 1897-му. Завдяки вдалому розташуванню кірхи на високому плато, величному зовнішньому вигляду і неперевершеному внутрішньому оздобленню лютеранська церква з перших днів здобула славу однієї з найгарніших будівель Одеси.

У XX столітті одеській кірсі судилося стати віддзеркаленням усіх політичних та соціальних перипетій. У 1937 році з церкви були вилучені дзвони, а у 1938-му її закрили. Довгий час будівлю не використовували. У 1957-му кірху передали на баланс Інституту зв’язку, котрий спочатку використовував її як телецентр, а згодом — як спортзал та склад. Байдужість до культурних традицій, неналежна експлуатація, відсутність необхідного догляду та ремонту сильно позначилися на стані храму: значно осів фундамент, конструкція почала тріскати. Та найбільшої шкоди завдала пожежа 1976 року. Саме після цього в української лютеранської спільноти на довгий час зникла можливість відродити свою культурну спадщину.

Одесити завжди вболівали за долю кірхи. Неодноразово проводили акції, збір коштів на реконструкцію пам’ятника архітектури, але майже завжди гроші не використовувалися за призначенням. 23 жовтня 1996 року одеська влада схвалила довгоочікуване рішення — передала кірху у власність управління церкви. З цього моменту лютеранська спільнота розпочала активний збір коштів на відновлення будівлі. 

«Відновлена кірха — це головний храм євангелістської лютеранської церкви в Україні, де існує 35 лютеранських громад, і для всіх одеська кірха — центр», — стверджує Улан Шпалінгер, єпископ Німецької євангелістської лютеранської церкви в Україні.

...Святкування почалося ще за кілька годин до урочистого відкриття храму. У Міському саду дав концерт духовий оркестр з німецького міста-побратима Регенсбурга. Незважаючи на непривітну погоду, охочих насолодитися музикою виявилося багато. А вже о 17.00 відбулося відкриття церкви. Один за одним урочисто почали бити всі чотири дзвони, по всьому історичному центру Одеси розляглася луна, сповіщаючи про відкриття нової сторінки в історії храму. Зібралися сотні одеситів. Кількість охочих послухати екскурсію та побувати у церкві не зменшувалася протягом кількох годин, що й не дивно, адже тут є на що подивитися.

Перше, що впадає в око, — меморіальна табличка, присвячена жертвам репресій 30-х років ХХ століття. Увійшовши до церкви, відвідувач обов’язково зверне увагу на оригінальне внутрішнє оздоблення. Як зазначають самі лютерани, ця церква не схожа ні на що інше, вона у певних моментах не відповідає канонам, це і робить її винятковою. Також у кірсі представлена невелика музейна експозиція: старовинні монети, статуетки, рукописні книги, послання від минулих поколінь сучасникам, знайдені у металевій скриньці на глибині близько 2,5 метра.

Святкування тривало два дні. 17 та 18 квітня одеситів чекала численна кількість заходів. Зокрема, й органний концерт. Охочих послухати неперевершену музику виявилося дуже багато. А всі, хто з якихось причин не зміг відвідати кірху, матимуть змогу слухати органну музику кожної неділі з 10-ї години під час служби.

Відкриття кірхи привернуло увагу науковців. «Німці — один з тих народів, котрі дали Одесі достатньо багато, але й Одеса дала багато німцям. Наприклад, усі знають відомого композитора Святослава Ріхтера, та мало хто знає, що його батько грав на органі саме в одеській кірсі. Кірха має стати не тільки духовним, а й культурним центром, яких в Одесі повинно бути більше», — стверджує одеський краєзнавець та історик Валерій Нетребський.

2000 р.