Чи вмієте ви читати карти? Не ті, якими грають у різні картярські ігри і якими, бува, маніпулюють не лише фокусники, а й шулери. А справжні, географічні карти — мапи, які також бувають різні. І якими теж, до слова сказати, нерідко маніпулюють шулери, але не картярські — бо то таки мистецтво, а звичайнісінькі пройдисвіти.

Рік чи два тому читачі однієї з одеських газет, такої собі рептильки, з подивом побачили на першій сторінці мапу Європи у вигляді... певної частини, на якій Україна була показана... дуже непристойно. Що тут скажеш? Хворі на голову люди, та й по всьому. Чоловіче, якщо ти до такої міри ненавидиш країну, у якій живеш, то прошкуй собі на всі чотири сторони. Але ж треба, напевне, відробляти гроші, які не платять задурно. А не так давно один псевдоісторик та невдаха-літератор, а за сумісництвом ще й плейбой (нехай би цим і займався) на сторінках уже центральної газети повчав читачів, що таке історія України та Росії, і також маніпулював мапами. Діагноз той самий, та ще й на тлі такої самої патологічної ненависті до самостійної України.

Ті, хто бачив ці неподобства, за які треба було б відповідати за всією суворістю закону, подивилися та й забули. А мапи, яким по 300 — 500 років, живуть і понині, несучи на собі правдиву інформацію — географічну, історичну, мистецьку, адже у давні часи мапа була ще й мистецьким твором: у XVI — XVIII століттях для їх виготовлення запрошували дуже відомих майстрів-граверів, котрі вигострювали свою майстерність на гравіюванні мініатюр на біблійні сюжети. 

У ці дні стародавні мапи України можна побачити на виставці в Одеському художньому музеї. Усі вони — із зібрання київських колекціонерів Артема Рудика, Мирослава Вагери та родини Олексія й Ігоря Шереметєвих-Богомольців. Експозиція відображає практично весь процес картографування території України від самого початку виникнення перших друкованих мап.

А чи знаєте ви, як в епоху Середньовіч-чя називали нашу Батьківщину — Україну — на європейських мапах? Terra Ukraina — Земля Україна, або ще так: Terra Cosaccorum — Земля Козацька. Знали про нас у Європі, шанували європейські монархи та правителі козацьке вміння воювати без втрат і здобувати перемоги. Це вже опісля, коли Зиновій-Богдан так необачно здав московському цареві щойно здобуту ціною важкої війни державу, стали ми Terra incognita — Земля невідома, або ж — Малоросія, або й того гірше — Russia. На виставці, наприклад, є мапа Росії, на якій уперше з’являється напис: Малоросія. Або, якщо на латині, Russia minor. Вона тут позначена як одна з територій Російської імперії. Ця назва, до слова сказати, у європейській картографічній традиції не прижилася. На ро-сійських мапах Україну перестали зображувати як землю козаків — це вже земля з добрими врожаями, великими волами, богинею плодючості, це вже житниця Європи, російська колонія. Навіть ті битви за участю козаків, які позначались на попередніх мапах, зникли. Росія прагнула затерти будь-які сліди не лише країни козацької, чи, боронь Боже, Гетьманщини, а й цілого поневоленого народу.

От про що вповідають мапи на цій ви-ставці, котра ще триватиме до 17 вересня. 

Захоплююче заняття — мандрувати цією експозицією від однієї мапи до іншої: чималий шмат історії Батьківщини постає в уяві, треба лише вміти читати ці мапи та мати в голові певний запас історичних знань — бодай дещицю правди про вітчизняну — українську — історію. Багато цікавого та повчального можуть розповісти вони людині допитливій та неупередженій, котра прагне відсіяти полову ідеологічної міфотворчості від здорового зерна історичної правди. А тому не лише захоплення, а й подив і велику повагу викликає таке колекціонування.

Розповідає колекціонер Артем Рудик:

— Географічні мапи України ми збираємо вже десь років зо п’ять. Усе почалося з того, що я в Інтернеті побачив репродукцію мапи, яка називалась Terra cosackorum. Мені стало цікаво, чи існують ще такі мапи. Спробував пошукати і знайшов. Продавалися вони на західних аукціонах, і з тих пір почалося моє колекціонування. Познайомився з іншими людьми, котрі мають такі самі зацікавлення. У нас виникла ідея об’єднати свої здобутки, щоб показати людям таку ось повноцінну, у повному вимірі, картину. 

— Що визначило ваш вибір, вплинуло на цілком конкретну спрямованість — збирати саме мапи України?

— Тому що я живу в Україні, це моя Батьківщина, я хочу знати про неї якнай-більше і ділитися цими знаннями з тими, хто ще не знає, зацікавити людей, які не хочуть знати. Тому, зрештою, що це — цікаво, це потрібно. Знаєте, мап Росії багато, мап Європи теж багато. А мап України... Гадав, що нема. Та все-таки вони є! І тому, живучи в Україні, збирати різні інші мапи і не цікавитися Україною — було б, щонайменше, дивно. 

— Як можна сформулювати саму ідею цієї виставки: пізнавальність, історичність, прагнення державності?.. Адже тут нема питомо українських мап. Здається, що європейські правителі, замовляючи ці мапи, уявою бачили цю землю державою.

— Усі визначення є справедливими. Дуже цікаво подивитися на те, що Україна з’явилася на мапах давно — раніше навіть, ніж ми це усвідомлюємо. З’явилася не тільки як певна територія, а як ідея, як усвідомлення іншими людьми, що є така земля, і називається вона саме так. І ця виставка якраз і репрезентує цю ідею, отой шлях від безіменної землі на мапах цієї частини світу, або, як вона тоді називалася, Скіфія, Сарматія, до власне України.

— Експозицію виставки, як ми тут бачимо, становлять три тематичні частини. Є тут мапи, укладені згідно з вказівками грецького історика Птолемея, мапи Литовсько-Польської доби початку XVII століття, є й мапи на основі напрацювань Гійома де Боплана. Чи є у цій експозиції найдавніша карта України?

— Найдавніша, з-поміж представлених на виставці, датована 1486 роком. На ній показана територія України. Тут нема ще такої назви, але ми бачимо і всі основні наші річки, і контури півострова Крим. А закінчується ця виставка мапою, що датується серединою XVIIІ століття. На ній територія України майже повністю збігається з тією територією, яка позначена на сучасних мапах. А ще цікавіше те, що на всіх картах XVII — XVIIІ століття територія ця також називається Україною.

— Цікаво, як назва нашої країни у свідомості європейців відклалася саме як Україна?

— У XVII столітті французький інженер Гійом де Боплан наніс на мапу майже всю територію Правобережної України. У Франції він видав її, назвавши: загальна мапа України. Відтоді протягом двох століть всі картографи, всі видавці, котрі видавали великі атласи, обов’язково включали туди картографічний матеріал Боплана і називали цю територію Україною.

— Зрозуміло, що в тих часах всі користувалися європейськими мапами. А коли почалася українська картографічна школа? І чи взагалі вона існувала? 

— Українська картографічна школа, можна сказати, почалася ось із цієї мапи Литви. На початку XVII століття землі України входили до Великого князівства Литовського, а великим князем був тоді Радзивіл. Він багато подорожував Європою і бачив, що там розвивається картографування, картографуються всі території, і що це не лише корисно — це ще й престижно: мати у себе таку мапу. Він замовив збирання інформації, щоби створити точну мапу Литовської держави. Виконав її поляк Томаш Маковський. Але до картографування українських земель долучився князь Костянтин Острозький. Ось тут є частина мапи, на якій бачимо головну течію Дніпра. Але він не сам збирав. Ще наприкінці XVI століття австрійський імператор хотів найняти козаків до себе на службу, він тоді воював з Османською імперією. Тож послав сюди дипломата Еріка Лясоту, який, пропливши від Черкас до впадіння Дніпра у Чорне море, залишив щоденник і дуже докладний опис всієї течії. От на основі його даних і була створена ця мапа, як і ширші уявлення про життя козаків. Ця карта фактично датується 1603 роком, і то була картографічна подія на території України. Збереглася вона у передруку середини XVII століття. А далі вже мапи були пов’язані з іменем Боплана. 

— Важко повірити, що всі представлені на виставці мапи — це оригінали. Як вони збереглися упродовж такого тривалого, до того ж бурхливого часу? 

— У ті часи робилися атласи, і можна було вирвати будь-яку мапу й повісити на стіну. Вони були дуже дорогі, особливо ті, що видавалися багатими людьми. То були подарункові видання, дуже часто вони купувалися і для інтер’єру, тому й збереглася до наших днів певна їх кількість, часто ні разу навіть не читаних... 

— Як ви знаходите нові й нові експонати для своєї колекції?

— Тільки на аукціонах. Всі мапи, що тут представлені, були видрукувані або в Амстердамі, або в Нюрнбергу, або в Парижі. У нас вони не друкувалися. До речі, у США, Європі колекціонування карт є популярним і навіть престижним. І не так колекціонування як пристрасть, а бажання мати у себе рідкісну мапу, прикрасити нею кабінет чи повісити на стіні у вітальні. 

А потім Артем Рудик розказував про окремі найцікавіші експонати. І з’ясувалося, що стародавні мапи, якщо вміти читати їх, можуть розповісти навіть більше, ніж ми собі уявляємо. Адже вони оформлялися відповідними графічними зображеннями — декоративними картушами і віньєтками, нерідко й складними фігуративними сценами, прекрасно дивляться сьогодні художньо виконані шрифти, вишукане розфарбування деталей... 

— Дуже цікава ось ця мапа, на ній зображені козаки, ми бачимо, як вони виглядали, це одне з перших уявлень про козаків, не придумане сьогодні, не «шароварне», як ми кажемо... А ось на мапі зображено бій між козаками і татарами. Поряд мапа, яка показує нам представників ворогуючих сторін, що на початку  XVIІІ століття зіткнулися у Північній війні, тут російські солдати, шведи, козаки запорозькі та реєстрові, яничари... Позаду бачимо, як горить Батурин, столиця Мазепи, бачимо військо Меншикова...

І важко сказати, яка є більша цінність таких старовинних мап — історична, пізнавальна, мистецька... Важливим є інше: подивившись цю виставку, походивши по ній та постоявши біля кожного з експонатів, помисливши над минулим Батьківщини і її сьогоденням, виходиш з почуттям патріотичної впевненості у її майбутньому. І в тому, що залежить воно лише від нас самих.