Religion.in.ua > Українські > Здоровий глузд. Вірним української Церкви про проблеми вибору

Здоровий глузд. Вірним української Церкви про проблеми вибору


26 04 2017
Засліплення «канонічною автокефалією» стало перешкодою для її реального здобуття і створює загрози для майбутнього країни. Надмірне прагнення до визнання завжди заважає життєвому успіху. Але визнання невимушено приходить до тих, хто має сміливість виконувати своє покликання.

«Люди приходять до розумних рішень лише тоді, когда всі інші методи уже вичерпані» (Абба Евен)


Засліплення «канонічною автокефалією» стало перешкодою для її реального здобуття і створює загрози для майбутнього країни. Надмірне прагнення до визнання завжди заважає життєвому успіху. Але визнання невимушено приходить до тих, хто має сміливість виконувати своє покликання.


Альтернатива


Уже більше трьох років триває «священна» війна проти України. І не можна сказати, що за цей час становище нашої Вітчизни так уже особливо покращилось: з одного боку над нею нависає загроза повномасштабного російського вторгнення, з іншого – держава переживає навалу двох егоїзмів – правопопуліського міжнародного, і внутрішнього, істерико-дрібнопартійного. І то ще невідомо, що з них гірше.

Отож і загроз багато, і ресурсів мало, і програвати неможна: ціною поразки може бути лише геноцид українців. Україна і «російський світ» –  це речі несумісні. Поправді сказати, – легше було б якось примирити расову теорію Розенберга з єврейством, ніж сучасне політправославне лжеучення – з самим фактом біологічного існування якихось українців. Наше київське первородство «не залишає ніякого вибору» ворогу. Саме тому «експертне середовище» РФ активно готує росіян до думки про необхідність геноциду українців

В умовах цієї небезпеки мало робити для перемоги щось – треба робити все... І йдеться не лише про гроші, гармати і вовняні шкарпетки. Мова передусім піде про ті «полки зі знаменами, що йдуть не землею, а облаками».

Гібридна війна і роль Церкви


Чи все можливе робить Церква?.. Ні, ми не будемо нічого говорити про УПЦ МП – от вона дійсно робить усе, що може, – терпляче вичікує результату війни. А більшого від неї і вимагати нереалістично. Зусиллями адміністрації митрополита Онуфрія вона поставлена у положення прекрасної дами, яка чекає кінця турніру, щоб подарувати переможцю свою хусточку. Причому дамі, схоже, не принципово хто там переможе – лицар чи дракон. Принаймні кніксени вона робить у обидві сторони.

І ця стратегія блаженнійшого МО повністю раціональна: якщо нічого не робити, то і відповідати ні за що не доведеться. Та і який смисл ворушитися, якщо зі знищенням України, благополуччю УПЦ МП (передусім її єпископату) і так нічого не загрожуватиме? У цьому велика таємниця «аполітичності» керованої Онуфрієм конфесії, – пастирям «церкви-мучениці», у духовному смислі «до лампочки», хто там переможе. Це для них не визначально. Принаймні, вони це переживуть. І може бути – непогано переживуть.

А от про УПЦ КП цього аж ніяк не скажеш. Для них перемога України – це питання життя. Тим більш дивно, що Київський патріархат робить далеко не все, що може і не все, що повинен би робити.

Проблеми легітимації і дорослішання


В ході гібридної війни «російський варіант» православ’я застосовують як зброю проти українців. Про це справедливо зауважив патріарх Філарет: якби не було в Україні РПЦ, якби не було «розділення православних», то не було б і російської агресії

Отже, РПЦ-проблему бачать, розуміють, але як її пропонують вирішувати?

1. Складається враження, що в УПЦ КП вважають тимчасову невизнаність з боку «світового православ’я» своїм найбільшим клопотом. І ця щаслива думка дозволяє вже 25 років ходити по замкнутому колу – визнання автокефалії не буде, доки не буде єдності православних в Україні. Єдності не буде, доки віряни УПЦ МП не перейдуть у Київського патріархату. А вони не перейдуть, доки УПЦ КП не здобуде канонічної автокефалії… У цю гру, як ви помітили, можна грати досить таки довго… А війна іде сьогодні. І політправославна «святоросійська» отрута діє уже зараз.

Отже – проблема № 1: стратегію обрали може і непогану – якщо попереду є десь так років зі сто. Дійсно, визнання – це дуже добре, але до нього ще треба дожити… Якщо одного разу постане питання вибору між константинопольською грою у перспективу «канонічної» автокефалії і підвищенням шансів на перемогу у війні, то відповідь може бути лише одна – виживання України (а отже і УПЦ КП) важливіше за входження до закритого «православного клубу». Життя актуальніше за визнання.

2. Чому українці повинні перейти з «канонічної» конфесії у тимчасово невизнану? Нам пропонують відповідь: «з патріотичних міркувань». Ця відповідь критично слабка… Якщо Церква забезпечує єдність людини з нашим істинним Богом Ісусом Христом – то це все, що потрібно! Власне, нічого більшого у нашому житті і трапитись не може. Решта – марнота! Хіба не до нас сказано: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». (Матвія 6:33)

Більше того – навіть якщо завтра в Україні з’являться дві визнані і щонайканонічніші церкви, то і це не надасть жодного права вірним покидати ту з них, у яку вони були приведені Промислом Господнім, та переходити до іншої.

Скажемо відверто – насправді є лише одна підстава залишити церкву, – її віровідступництво. Все решта – порожні балачки. Але якщо справа заходить про зраду віри, то це змінює все – у такому випадку йдеться вже не про «право», а про віросповідний обов’язок християн покинути «збори сатани».

Отже – проблема № 2: проповідь «патріотичного переходу» вірних не може бути ефективною. Єдиний спосіб добитись відходу людей з РПЦ, – це сказати їм правду… Яку? Оту саму, яка і досі не прозвучала, але повинна прозвучати з вуст УПЦ КП, – про віросповідний колапс РПЦ.

Абсурдно, але Київський патріархат сьогодні визнає РПЦ Церквою Христовою, яка, мовляв, зберегла апостольську православну віру бездоганною! Ви справді єдиновірні брати Кирила Гундяєва? Отого самого, який проповідує етнофілетичну єресь «російського світу» та торочить про божественну єдність «триєдиного народу»?.. Визнаючи КГ ієрархом правдивої Церкви, ви визнаєте також, що вся ота екзотика, яку він розносить світом, відповідає православній нормі.

Ми звернемо увагу лише на одне з його безцінних одкровень: «захист Росії це захист православ’я». Мило? Якщо УПЦ КП проти цього не протестує, то значить вона згодна з тим, що «РФ = православ’я»; що криваві бандюки з окупованих територій це «захисники» істинної  віри, а славні бійці української армії, які сьогодні зберігають саме наше життя… судіть самі хто! Адже вони воюють явно таки проти Росії…

Визнавати персонал РПЦ своїми братами у вірі – означає підігрувати ворогу у його гібридній війні. А ще це означає, – брати на свою душу тягар співучасті у «святоросійській» єресі.

Дивовижно те, що політправославне збочення у РПЦ ще рік тому помітили за кордоном (Кіпрский архиєпископ Хризостом II звинуватив керівництво РПЦ в єресі етнофілетизму), а от УПЦ КП, церква воюючої країни, і досі його не може догледіти! Сморід «святоросійського» етнофілетизму із Москви, через моря і гори, вже дійшов до Кіпру, а в нашому святому Києві і досі «нічого не чують»! Та відіткніть же носа, дорогі вірні УПЦ КП!

Статус вашої церкви визначається не магічним папірцем про автокефалію, а її служінням, – тобто вашою здатністю до християнської дії. Якщо ви Церква – наречена Христова, так виконуйте свій обов’язок вірності!

Життя хритиян нестерпно просте: якщо ви вірні, то ви будете захищати найбільший скарб нашого світу – святу апостольську віру. Незалежно від того, вигідно це вам, чи ні. Навіть якщо це якось зашкодить «автокефальному процесу»… Але захищати свій скарб може тільки той, у кого він насправді є. Тому, перефразовуючи патріарха Філарета, скажемо: сьогодні УПЦ КП здає екзамен на право бути Церквою.

Війна Господня


РПЦ веде ідеологічну війну проти України. Її методи видаються навпрочуд неоковирними, але насправді вони межують зі збоченою геніальністю: ні держава ні суспільство не мають (і не можуть мати) ніяких захисних механізмів проти політправославної «святоросійської» отрути. Бо жодна громадська організація чи державна структура не здатна протидіяти трансльованій по «канонічним» каналам православноподібній маячні! Адже за маячню ні штрафу не накладеш, ні за грати не посадиш.

Подолання цієї отрути не в компетенції ЗС, генпрокуратури чи СБУ – це сфера відповідальності винятково ... Церкви Христової. Лише вона одна, у нашому грішному світі, здатна зупинити поширення російського «воцерковленого» безумства. Повинна зупинити. Бо більше нікому.

Оскільки московська пропагандиська маячня є православноподібною, то вона повинна бути затаврована, як віросповідне відхилення. Кожен факт єретичного збочення, великий чи малий, повинен постійно підніматись на всіх рівнях. Потрібне церковне викриття цих лжеучень, застереження вірних, і на певному етапі, – засудження соборним рішенням. 

Це болісно, важко і клопітно, але Київський патріархат повинен нарешті «увести санкції» проти РПЦ. Повинен свідчити про Істину, і якщо треба, то принести заради неї свою «жертву любові».

Хоча, щодо жертв, то це пребільшення. Єдиною такою жертвою може стати деяке невдоволення на Фанарі з приводу того, що УПЦ КП стане суб'єктом «константинопольської гри»... Це та ціна, яку треба заплатити заради створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні... Ну і звичайно – заради збереження нашої Вітчизни у гібридній війні.

А щодо визнання: не журіться, що в «православному клубі» усі глядацькі місця сьогодні зайняті – піднімайтесь на сцену! У «світовому православ'ї» і без вас забагато глядачів – «церковних дипломатів» і «канонічних політиків». Але там катастрофічно мало лідерів. Сьогодні наша Київська Церква покликана до лідерства. Не бійтесь цього! «Дух сильний а тіло немічне» (Марка 14:38). 

P.S.

Церква повинна не лише творити добро і молитись, але передусім – свідчити про Істину. Якщо УПЦ КП цього року не передасть до війська жодної ковдри, то наша Вітчизна, може бути, це ще якось переживе. Але якщо в Україні не буде кому захищати святу апостольську віру, то скажемо поправді – їй (а передусім – нам), не позаздриш...

Отож перед нами дві дороги. Одна з них веде до життя. Час визначатись. Давно вже час.

Аutocephalia.at.ua






Повернутися назад