Я не знаю достеменно яка ситуація у інших сферах, але У ПАМ'ЯТКООХОРОННІЙ СФЕРІ  вже не стагнація, а КАТАСТРОФА.  Катастрофа в розпалі.  І справа не тільки у тому, що державне фінансування культури обмежене. Так - воно недостатнє.  Але воно є. Сотні мільйонів.

Я принципово не буду зупинятися на схемі розподілення цих коштів, але скажу про недоліки витрачання тих коштів що залишилося та дійшли до кінцевого отримувача.  Більшість державного фінансування, зрозуміло, йде на зарплатню. Але залишки мали б йти на науково-краєзнавчі експедиції, виявлення об'єктів культурної спадщини, їх паспортизацію, моніторинг стану існуючих пам'яток, виготовлення охоронних табличок, консервацію аварійних пам'яток, проекти реставрації та реставрацію, археологічні дослідження, тощо. Замість того все, що залишилося частіше всього йде на організацію свят, концертів, меморіальні дати, конференції за лозунгом " поговоримо про Сковороду". У найкращому випадку - на виготовлення меморіальних табличок. Все...

Руїни Троїцької церкви у с. Гостролуччя Київської області. Збудована у 1782-87 роках. Єдина пам'ятка архітектури XVIII століття в межах Баришівського району.

Більшість керівників районів не цікавляться пам'ятками на ввіреній території, їх кількістю, складом та станом збереження. Їх цікавить те, що вони розуміють - свято з кулішем, ансамбль з гопаком, ритуальне покладання квітів до могил.. Така саме ситуація з більшістю керівників відділів культури районів. Куди там - керівництво районних та сільських музеїв часто-густо банально  НЕ ЗНАЄ, що у сусідньому від райцентру селі є стара церква чи палац XVIII століття. Що вже казати про поселення та городища... Зрозуміло, що не всякий піде працювати на малу зарплатню. Але - коли це зупиняло ентузіастів справи ? Додамо, що сільське населення переважно зайняте питанням банального виживання. Населення не цікавлять питання високих матерій. Якщо старий костел, синагогу чи палац не можна викупити чи перебудувати у курник, то нащо вони ? Треба розібрати на цеглу !  А земля над городищами, поселеннями та курганами має приносити дохід - тобто оратися. Додамо до того  чорних археологів та дії великого бізнесу  у містах.  Результат - катастрофічний. В нашій країні  зараз руйнуються ТИСЯЧІ цінних ( інколи - унікальних) пам'яток, як то  - городища часів Античності та Київської Русі, церкви, костели, синагоги, кірхи, палаци, школи, млини та будинки  XV-XX століть, унікальні пам'ятки при природи, науки і техніки, історії, тощо.... Стара забудова центрів історичних міст та містечок стрімко руйнується хаотичною та , часто, ненормованою новою забудовою. Ситуація настільки складна, що є незрозумілою для наших західних партнерів. У них, в Польщі, Словаччині, Чехії, всі пам'ятки давно виявлені, ведеться  планомірна робота по їх вивченню та консервації, реставрації, працюють туристичні маршрути, майже  всюди стоять вказівники та інформаційні стенди. В Україні - навпаки - звичайний краєзнавець-аматор, за наявністю вільного часу, власного транспорту та  грошей на паливо, може виявити багато невідомих широкому загалу та відповідним органам охорони об'єктів культурної спадщини. Іноді знахідки датуються навіть середньовіччям. Ситуація сюрреалістична як на XXI століття.

Звичайно - не всі такі. Іноді в керівництві працюють справжні фахівці. Особливо - в Західній Україні, там де "совок" владарював менше часу. Мені пощастило співпрацювати з керівництвом управління культури Полтавської ОДА та з Полтавським краєзнавчим музеєм. Тут працюють справжні пам'яткоохоронці. Пам'ятки Полтавщини досліджуються комплексно, по районах. Видаються ЗВІДи пам'яток. Але це -приємні винятки...

Якщо уважно вивчити пам'яткоохоронні роботи, каталоги та дослідження початку - кінця XX століття, стає зрозуміло, що в наш час країна майже втратила інтелектуальний, культурний потенціал у цій сфері. Моя власна особиста думка, що ми скотилися десь до рівня середини XIX століття. 

ВИСНОВОК : в цілому, як кажуть - за винятком винятків,  ситуація у пам'яткоохоронній сфері дійсно катастрофічна.  І такий стан викликаний багатьма чинниками.  Два головних - відсутність кваліфікованого управління сферою та байдужість населення.  Така ситуація незабаром призведе до втрати країною великого шмату культурної ідентичності, багатьох тисяч пам'яток. Зрозуміло, що тисячі нових кваліфікованих пам'яткоознавців, архітекторів-реставраторів, археологів не з'являться нізвідки. Значить громадськість мусить координуватись, організовувати рух на  захист культурної спадщини. Необхідно навчати нових спеціалістів, відкривати кафедри у великих містах. Наприклад, фаху архітектора-реставратора наразі навчає тільки Харківський ХНУБА. Єдиний на всю країну ! Такий стан речей неприпустимий. Необхідно стимулювати владу, підказувати їй вірні рішення. Терміново треба організувати при кожному відділі охорони культурної спадщини  постійно діючу наукову експедицію, яка буде шукати та вивчати пам'ятки району, складати їх переліки, готовити звіди, досліджувати  пам'ятки  та ставити їх під охорону.  Необхідно централізувати виготовлення охоронних та інформаційних табличок, розробку туристичних маршрутів у кожному району.  Необхідно звернутися за допомогою до організацій-грантодавців  та, одночасно, надати державне фінансування таких експедицій.

Нарешті - необхідно централізовано розробити та популяризувати українське культурне надбання серед населення, особливо у сільській місцевості. Наприклад у Польщі є спеціальна брошура для священиків, яка детально розповідає що можна  та що не можна робити зі старовинними церквами.  Ця брошура безкоштовно розповсюджується у парафіях.  Уявляєте - скільки дерев'яних церков може уберегти від понівечення український аналог такої  брошури? То може настав час діяти

Українська спадщина давно чекає на сучасних Павлуцьких, Мозолоевських, Таранушенків,  Драганів  та Логвиних.


Іван Биков
архітектор, пам'яткоохоронець,
член колегії головної ради УТОПіК, голова БО "Відродження пам'яток архітектури"

Рrostir.museum

Теги: