У церковному середовищі в той чи інший час, в більшій чи меншій мірі, але завжди були християни з "нетрадиційною орієнтацією". Тому жорстка критика багатьма сучасними православними християнами, ієрархами та священиками содомських гріхів у суспільстві звучить не переконливо.

Благочестиві акції протесту "проти гейропи" більше налаштовують суспільство проти церкви аніж досягають свого адресату: "Чому дивишся на скалку в оці твого брата, колоди ж у власнім оці не бачиш?" (Лк 6, 41).

В той час, як церква закликає боротися з "євросодомом", багато православних християн спокійно їздять з дітьми відпочивати у Європу. Не чув, щоб вони боялися осквернитися спілкуванням із "содомітами". Мені часом здається, що "боротьба за традиційні цінності" в Україні провадиться в рамках політики протиставлення "святої русі" та "євросодому".

В православній церкві поки що панує "фарисейська закваска" - з однієї сторони "церковного бруду з хати виносити не можна", а з іншої, не гріх облити брудом нецерковних грішників. Але шила в мішку не сховаєш.

Сьогодні все частіше з'являються в ютубі ролики, які викривають "спокусливі розваги" та "розкішні маєтки" деяких представників православного духовенства. Це закономірна реакція на лицемірство, осуд та відсутність самокритики. Офіційна церковна пропаганда трактує критику у свою сторону як ознаку апостасії суспільства.

Апостол Павло у листі до коринфських християн викривав розпусників у середині церкви, а не серед громадян тодішнього елінського мегаполісу: "Я писав вам у листі не єднатися з перелюбниками, але не взагалі з цьогосвітніми перелюбниками... бо вам довелося б вийти з цього світу. А написав я вам, щоб ви не мали зносин з тим, що, називаючи себе братом, є розпусник... з таким - навіть не їсти!... Не обманюйте себе! Ані розпусники, ... ані мужоложники... - царства Божого не успадкують....Чого б я мав тих, що осторонь, судити?..." (1Кор 5, 9 - 6,10).

Правда, в своєму листі до римських юдеїв, яке ми нині знаємо як Послання до Римлян, Павло викриває содомські гріхи римських громадян: "Називаючи себе мудрими, вони потуманіли... Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили... А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке..." (Рим 1, 22-27).

Але апостол зі своїм посланням звертався не до римських громадян, а до римської церкви іудеохристиян, які вважали себе критерієм суспільної моралі. Павло не піднімає християн на боротьбу з римськими содомітами, а навпаки застерігає від цього, наголошуючи, що гординя може призвести до таких самих падінь: "Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого?" (Рим 2, 2-3 ).

Св. Іоанн Златоуст писав, що Лот тому й праведний був, що нікого не осудив, живучи в Содомі. Господь прийшов не судити, а спасти світ. Він не "проклинав" розбещену елінську культуру римської імперії у якій жив. На той час оргаїстичні язичницькі культи, що практикували практично усі можливі і неможливі збочення, були поширеним явищем у суспільстві.

Натомість Христос із особливою енергією засуджує гординю релігійних моралізаторів того часу - фарисеїв та садукеїв: "Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти" (Мф 23, 27).

Релігійні еліти Ізраїлю грішили точно так само як інші люди, а часом навіть і гірше за інших, але вважали себе вищими за всіх і завзято судили язичників. Закони Ізраїлю, на які вони посилалися у своїй критиці еллінізму, передбачали побиття камінням мужеложників.

Однак цей закон діяв у рамках теократичного суспільства, в якому релігійна приналежність була ознакою громадянства. На громадян Риму моральні приписи Тори не могли поширюватися.

Новозавітня церква не може бути моральним суддею світу, тому що її членами є такі ж самі грішні люди, як і всі інші члени суспільства. Церква то лікарня і її божественний Лікар викриває беззаконня лиш тих людей, які приходять до храму, як хірург відкриває рану, аби її зцілити.

Є такі люди, які відчувають содомію як гріх. Вони не можуть його здолати і йдуть у храм. А є такі церковні люди, для яких це "стиль життя".

Іноді духовне лице, користується саном для нав'язування свого гріха парафіянину. З морально-етичної точки зору подібна дія набагато масштабніша трагедія, ніж просто кримінальний злочин.

Людина, яка пережила духовне насилля з боку духовного лиця, навряд чи повернеться колись до Христа. Адже в цьому випадку прагматично скористалися її вірою в Бога та довірою до Церкви Христової: "Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони! Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих!" (Лк 17, 1-2).

В цивілізованому суспільстві, до якого ми нині прагнемо, коли одні громадяни силою примушують до гріха інших громадян, вони підпадають під кримінальну відповідальність. З іншої сторони держава має забезпечувати правовий захист тих громадян, які грішать смертним гріхом, якщо вони не нав'язують його іншим людям.

Коли світська влада переслідує кліриків, які, користуючись саном, чинили моральне чи фізичне насилля, то це не означає, що відбуваються "гоніння на церкву". Те, що держава захищає права громадян з нетрадиційною орієнтацією не означає, що вона популяризує содомію.

Знаю про таких ревнивих християн, які збиралися обкидати гей-паради екскрементами, чи "йти хресним ходом" на содомітів, щоб вберегти своїх дітей від "пропаганди содомії". Навряд чи це зупинить людей іншої статевої орієнтації. Навпаки, це може лиш "підбадьорити" їх у боротьбі за свої права, які світська влада зобов'язана захищати.

Протести церков проти засилля аморальності в суспільстві і спроби залучити державу у боротьбу з содомськими гріхами не зможуть вплинути на нинішнє покоління молоді. Молодь має можливість побачити у Інтернеті набагато "більше", ніж на якомусь гейпараді.

У цивілізованому суспільстві держава не може бути засобом для морального впливу Церкви на людей, тому що це порушення свобод тих громадян, які виконують норми законодавства і мають право на гріх. Гріх - то не завжди злочин.

Отець Небесний, сотворивши людину, оточив її Своєю турботою. Але Він не зміг вбетегти її від гріха. Це єдине, що Він не може, тому що Він любить Своє дитя і дарує для неї свободу.

Християни та духовенство не більше Бога. Якщо людина хоче сама жити по-людськи, то нехай її зовні оточує страшна пітьма гріха, Господь допоможе. І навпаки, прислуговуючи в храмі, вона поза храмом знайде себе у гей клубі, і ніхто не допоможе, якщо вона сама того не бажає.

Отже, якщо немає бажання чистити свої церковні конюшні, то розумніше було б залишити в спокої світське суспільство. Історія церкви красномовно свідчить - коли в християн з'являлася "праведна ненависть" до грішників, не залежно від того, ким вони були, содомітами чи атеїстами..., церква морально розкладалася зсередини. Іоанн Златоуст писав: "Розпуста - від відсутності любові".

Facebook, 22 серпня 20019

Теги: